Розділ 5. КОЗАЦЬКА ДОБА (XV-XVIII ст.)

5.1. Історична довідка

Після зруйнування в 1240 р. Києва, економічне і соціальне життя України переміщується в основному на Галичину і Волинь, але вже починаючи з кінця XV ст. поступово відроджується на східних землях. Ці землі протягом XIV—XV ст. залишались малозаселеними. Але поступово їх починають заселяти втікачі із Галичини та Волині, які зазнавали економічного та церковного гніту, усіляких утисків з боку польських поневолювачів, а також покатоличених українських панів. Здебільшого це були:

— міщани;

— позбавлені свого сану священики;

— збідніла знать.

Їхні діти, виростаючи на волі, постійно відбиваючи напади татар, вже через одне-два покоління почувалися новими, вільними людьми, що привело до уворення нового соціального стану — козацтва. У XIV ст. вперше з'являється термін "козак". У словнику половецької мови з 1303 р. "козак" — це значить вартовий, вояк. У кількох словниках турецької мови "козак" означав розбійника, незалежну людину, волоцюгу. Так розуміли стан козацтва сусіди-турки.

Можливо, спочатку слово "козак" означало не лише українця. У XV ст. термін "козак" вживають вже стосовно українців.

Так, у 1492 р. татарський хан скаржився Великому князеві Олександрові на киян та черкасців, що напали на татарський корабель під Тягинею. На це князь відповів, що він наказав "потрусити" козаків. У 1499 р. в грамоті м. Києву згадується про козаків з околиць Дніпра. У1502 р. київські та черкаські козаки напали на татарського посла. У 1504 р. Менглі-Гірей скаржився Великому князеві Олександрові на козаків, що пограбували татарських послів та купців. 1520 р. Великий князь доручив Сенькові Полозовичу — управителеві Черкаського староства навербувати козаків на державну службу і відправити проти татар.

Такі перші відомості про українських козаків. У XVI ст. починається об'єднання їх у військову організацію. Серед перших організаторів були Остап Дашкевич, староста Черкаський, Предслав Лянцкоронський, староста Хмельницький, Бернард Претвич, староста Барський, Семен Полозович, староста Черкаський; були сини магнатів, зокрема князі Заславські, Збаразькі, Корецькі, Ружинські, Сангушки та ін. Участь цих осіб вказує, яку велику роль в обороні України проти татар відігравали козаки1.

У 30—40-х роках XVI ст. козаки на острові Томаковка організували укріплений військовий табір — Запорозьку Січ. Саме Запорозька Січ відіграла значну роль в утвердженні української державності.

Вагомою була роль запорозьких козаків у захисті українських земель від нападів татар. Татари постійно нападали на лівобережну частину України, хоча траплялись напади і на Волинь та Галичину. Так, за період з 1450 по 1586 р. було документально зафіксовано 86 наскоків на Київщину і Брацлавщину, а з 1600 по 1647 р. — 70. Середня чисельність захоплених у полон за один раз наближалась до 3 тис. осіб, хоча часом вона сягала аж 30 тис. осіб. Лише на Поділлі між 1578 і 1583 pp. кожне третє село було або зруйноване татарами або стало безлюдним.

Отже, з метою оборони від нападів татар козаки вимушені були формувати збройні загони для захисту території, яка швидко заселялась. Так, лише на Київщині на початку XVII ст. постало 200 нових міст, збільшивши загальну чисельність до 348. Козаки були надзвичайно відчайдушними людьми, про що досить влучно писав відомий турецький історик XVII ст. Найма: "Можна стверджувати напевно, що немає на світі людей, які б менше дбали про своє життя і менше боялися смерті, ніж ці... Знавці військової справи твердять, що ці сіромахи, завдяки своїй хоробрості та вправності, в морських боях не мають собі рівних в усьому світі" .

Зважаючи на ці військові здібності козаків, їх запрошували до себе на військову службу польські, литовські, російські, молдавські, німецькі, шведські, австрійські, французькі правителі.

Перша спроба використати незалежних козаків датується 1572 p., коли польський король Сигізмунд Август запросив до себе на службу загін із 300 козаків, який формально не підпорядковувався урядовим чиновникам. Друга спроба була у 1578 р., коли король Речі Посполитої Стефан Баторій установив плату шести сотням козаків, дозволив розташувати їм у м. Терехтемирові свій арсенал і шпиталь. Завдання цих реєстрових (уписаних до реєстру) козаків полягало в охороні кордонів і контролі за нереєстровими козаками. До 1589 р. реєстрових козаків налічувалось уже 3 тис. осіб і близько 40—50 тис. нереєстрових. Отже, на початок XVII ст. існувало три не досить чітко розмежовані категорії козаків:

1. Реєстрові козаки, які були найбільш заможними і служили польському уряду.

2. Запорожці, що жили за межами Речі Посполитої.

3. Значна кількість козаків, що мешкали у прикордонних містах і вели козацький спосіб життя.

Козаки, особливо запорозькі, з метою захисту своїх територій від нападу турків і татар здійснювали походи. Перший похід датується 1538 p., коли козаки частково зруйнували турецьку фортецю Очаків. У1595 р. австрійські Габсбурги уклали договір з козаками про спільний наступ проти турецьких військ у Молдавії. Доволі вдалими були походи з 1600 до 1620 p., коли козаки ходили на Варну (1606 p.), Перекоп (1608 p.), Кілію, Ізмаїл, Аккерман (1609 p.), Трапезунд (1614 p.), Константинополь (1615 р.), Каффу (1616 p.).

Уряд Речі Посполитої і шляхта не дуже схвально ставились до козаків як до своєрідної суспільної верстви, але з великим бажанням використовували їх у війнах проти Московського царства та Оттоманської Туреччини, збільшуючи на ці періоди кількість реєстрових козаків.