Розділ 8. УКРАЇНА У СКЛАДІ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ (30 грудня 1922 р. — 15 липня 1990 р.)

8.1. Історична довідка

Політичний напрям.

Заспокоївши селянство НБПом, Комуністична партія почала кампанію, спрямовану на розширення підтримки з боку неросійських народів, у тому числі й українського. У 1923 р. на XII з'їзді парти було проголошено політику "коренізації", сутність якої полягала в тому, щоб у партію та державний апарат залучати місцеве населення. Український різновид цієї політики називався українізацією. На керівні партійні й урядові посади в Україні були призначені лояльні до Москви комуністи: Лазар Каганович, український єврей, котрий очолив партапарат України і готовий був проводити лінію партії на українізацію, Влас Чубар, що замістив Християна Раковського на посаді голови українського радянського уряду, старий більшовик Микола Скрипник, який став комісаром юстиції.

Значною історичною подією, на жаль, сумною для України, був прихід до влади Йосипа Сталіна (Джугашвілі), який практично одноосібно правив Радянським Союзом до початку 1953 р. За цей час ним була створена тоталітарна держава з жорсткою політичною системою та командною економікою.

По українських землях прокотилися голодомори, Друга світова війна, мали місце масові репресії. Сумною датою для України було 14 січня 1933 p., коли на посаду другого секретаря Центрального комітету Комуністичної парти (більшовиків) України (ЦК КП(б)У) та членом Політбюро було призначено Павла Постишева — довірену особу Сталіна, який користувався необмеженими правами намісника і диктатора. П. Постишев привіз із собою цілий апарат насильства, цілу лавину агентів, які відігравали роль політкомісарів, наглядачів та інформаторів. За офіційними даними, до кожного району прибуло близько 30 осіб, що загалом становило понад 15-тисячну армію. Отже, Україна опинилась фактично у стані окупованої країни.

Подамо лише окремі сторінки періоду 1933—1937 pp.

1. Знищено Українську автокефальну православну церкву з усім єпископатом, духівництвом і багатьма віруючими.

2. Знищено основоположника і творця новітньої української історичної школи академіка Михайла Грушевського (помер у Кисловодську 24 листопада 1934 p.), усіх його учнів і всі наукові заклади, де вони працювали.

3. Знищено історичну школу академіка М. Яворського разом з усіма учнями і заснований ним Інститут історії.

4. Знищено філософську школу академіка Юринця, усіх його учнів, а також Інститут філософії.

5. Знищено Науково-дослідний інститут літературознавства ім. Тараса Шевченка, а його директора С. Пилипенка та більшість працівників ув'язнено або розстріляно.

6. Знищено Науково-дослідний інститут історії ім. академіка Дмитра Баталія з усіма його співробітниками.

7. Розгромлено Інститут мовознавства Академії наук, переважну більшість співробітників інституту знищено.

8. Знищені Сільськогосподарська академія і Науково-дослідний інститут економіки та організації сільського господарства з його керівниками та співробітниками.

9. Розгромлено Український науково-дослідний інститут сходознавства, а директора Величка і більшість наукових співробітників заарештовано.

10. Розгромлено всі літературно-мистецькі об'єднання та організації, а всіх значних письменників і критиків заарештовано (за неповними даними — 97 осіб).

11. Знищена велика мистецька школа бойчукістів на чолі з видатним художником Михайлом Бойчуком.

12. Знищено театр "Березіль", а його керівника Леся Курбаса і ряд відомих акторів ув'язнено. Л. Курбас загинув у концтаборі.

13. Розгромлено видавництво і редакцію Української радянської енциклопедії, а керівництво і редакторів її знищено.