Розділ 23. ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

За роки незалежності в Україні відбулися певні зміни в економічній, соціальній, духовній сферах нашого суспільства. В Україні зроблені вагомі зрушення у напрямі ринкового господарювання — проведена масова приватизація об'єктів, створена відповідна інфраструктура тощо. Але ще досить велика робота має бути проведена для того, щоб ринкові методи господарювання ввійшли у свідомість кожного, підприємці навчилися виготовляти конкурентоспроможну продукцію, піднявся рівень якості продукції, приватний сектор економіки давав нові робочі місця з відповідною заробітною платою.

Для вирішення цих економічних та пов'язаних з ними соціальних питань необхідні подальші ринкові перетворення, включаючи і сферу бюджетних відносин.

Одним з найактуальніших питань, що стосується бюджетних відносин, є питання розподілу бюджетних коштів між загальнодержавним та місцевими рівнями. Нині за традицією, успадкованою від минулих часів, зберігається порівняно високий рівень централізації бюджетних ресурсів. Серед місцевих рад досить поширена думка про формування бюджету "знизу".

Проблеми, що виникають у бюджетній системі України, не є чимось привнесеним ззовні, вони характерні саме для України з її особливою ментальністю. Цим пояснюється хронічне неприйняття будь-яких шаблонів або теорій. Напрацювання будь-яких наукових концепцій щодо векторів соціально-економічного розвитку обов'язково повинні мати історичне підґрунтя. Втрачене протягом століть відчуття власної держави в сучасних умовах проявляється в нерозумінні значення мови корінного населення, захопленні чужорідними цінностями, які генетично нам не властиві. У соціально-економічній сфері це реалізується в захопленні товарами іноземного походження, витворами мистецтва, досягненнями культури. Загалом тут нічого загрозливого немає — на досягненнях інших цивілізацій можлива розбудова свого власного, але за умови — закордонне дійсно краще.

Отже, визначаючи напрямки розвитку бюджетної системи, обов'язково потрібно враховувати національні риси.

Також важливим є усвідомлення того, що бюджетна система є складовою фінансової, тому має бути відповідна координація. Так, проблеми бюджетної системи неможливо ефективно вирішувати, не розв'язавши податкові, банківські, інвестиційні, митні проблеми.

Досить суттєвим є узгодження векторів розвитку світових фінансових систем з українською. Як відзначає 3. Луцишин, "Світова фінансова система нині вийшла за рамки наявно-доступного контролю і перебуває у стані не лише перебудови, а хаотично-плаваючої структуризації та оновлення, потребуючи перегляду існуючої системи контролю із заміною її на координуючу архітектуру. В цій архітектурі інституції мають напрацьовувати і здійснювати на міжнародному рівні спільну стратегію з урегулювання та координації світового ринку. Йдеться насамперед про розробку загальних правових норм, у рамках яких можна було б контролювати функціонування фінансових структур".

Отже, знову підкреслюється роль правових норм. Для України дотримання встановлених правил є досить суттєвою проблемою. Дії Верховної Ради України щодо прийняття пакета юридичних зобов'язань перед Радою Європи, іншими міжнародними фінансовими інституціями показують, що ми досить легковажно ставимось до юридичних постулатів. Це проявляється в затягуванні прийняття норм, недостатній науковій обґрунтованості, поспішності, у порушенні прийнятих норм. Так, лише протягом 2003 p. було прийнято ряд актів, які прямо суперечать Бюджетному кодексу в питаннях податків, заробітної плати тощо.

Отже, і тут бачимо прояв української ментальності у вільному трактуванні правових норм, традиційній неповазі до органів влади, несплаті податків, безвідповідальності окремих членів суспільства. Нині міжнародне фінансове середовище подібне до такого фізичного явища як ламінарний рух — коли рідина або газ переміщується шарами, не перемішуючись. Але в цих шарах можуть відбуватися хаотичні процеси. Крім того, відбувається взаємопроникнення процесів у межах держав, групи держав. Досліджуючи міжнародні фінансові потоки з позицій системного методу, 3. Луцишин відзначає, що суттєве зближення об'єктів чи подій дає нову якість, яка полягає в тому, що об'єкти (події), раніше настільки віддалені один від одного у часі та просторі і тому слабо взаємодіючі один з одним, часом зовсім незалежні один від одного, тепер зближуються настільки, що починають безпосередньо впливати один на одного. Безмірно підвищується ефективність процесів відтворення, посилюється роль причинно-наслідкових зв'язків, виникають нові взаємодії, процеси, нові контури управління. В результаті цього відбуваються: 1) суттєва зміна характеру розвитку; 2) прискорення його темпів. Причому перше викликається реалізацією можливостей у дійсність, яка в свою чергу, створює нові, досі невідомі, чи на перший погляд нереальні, можливості і т. д. Оскільки це цілеспрямований процес, керований людиною, вищезазначене означає зростання рівня організації (негентропії) системи, підвищення її живучості, прискорення її розвитку1.

Отже, як би не намагались в Україні надати бюджетній системі певної автономності, щодо еволюційного розвитку вона буде зазнавати впливу зовнішнього середовища як в Україні, так і за її межами. Звідси можна зробити висновок, що вивчення бюджетних процесів у країнах — сусідах України, країнах — членах ЄС є необхідним для визначення векторів розвитку бюджетної системи.

Донедавна цьому напряму приділяли недостатньо уваги. Завданням учених, які працюють в галузі бюджетних відносин є не лише статистичне вивчення зарубіжних бюджетних процесів, а й розуміння векторів їх розвитку з відповідною трансформацією на умови України. Складність завдання полягає не лише в суто технічних аспектах — проблеми зарубіжних відряджень, недостатності фінансування, певна закритість інформації, а й тому, що вивчення має проводитись на комплексній основі з урахуванням психологічних, демографічних, культурних, політичних складових. Слід також відзначити недостатню кількість підготовлених фахівців, які працюють в галузі бюджетних відносин.

Досить складно спрогнозувати вектори розвитку бюджетного процесу в Україні в умовах досить значної кількості змінних, параметри яких мають значний діапазон коливань. Можна погодитись із 3. Луцишин, яка досить обережно висловила таке припущення: "На основі фізико-математичних методів можна оцінити та змоделювати фінансові потоки. Це ще раз підтверджує симбіозність наук, однак є випадки, коли фінансова наука не має еквівалентних величин чи навіть понять щодо оцінювання, прогнозування і моделювання для переведення на мову математики та фізики".

Щодо України прогнози, що ґрунтуються на суто математичних методах, не справджуються. Необхідно в "ручному режимі" врахувати такі складові, як політичне протистояння, відсутність розвинених демократичних інститутів, суб'єктивний фактор при прийнятті рішення, недостовірність даних при базових розрахунках.

Усвідомлення напрямків розвитку бюджетної системи як складової суспільної системи має базуватись на критичному осмисленні попередніх постулатів. Як відзначає О.Г. Білорус, реальне життя запевняє нас у тому, що соціально-економічний розвиток "не строго гвинтоподібний". Історія — це не тільки прогрес і повторення етапів розвитку, а й глибокі спади, регресивні зрушення, не кажучи вже про біблейські потопи та апокаліпсиси. З погляду подолання жорстких соціально-економічних криз тепер найбільш важливим бачиться феномен "зміщення" хвиль соціального прогресу. Реально у світі порівняно мало благополучних країн і багато слаборозвинених, в тому числі країни, що знаходяться у глибокій кризі за наявності достатніх ресурсних можливостей. Людство сьогодні перебуває в пошуку кращих форм існування і виграє той, хто є ближчим до стихійної (природної) регуляції. Погляди мають базуватись на багатосистемності й передбачати пізнання сутності цивілізаційного розвитку в навколишньому речовинно-енергетичному середовищі. Крім того, людина також є суб'єктом взаємодії з об'єктивно існуючим світом (середовищем) і єдиною рушійною силою прогресу.

Зі сказаного вище випливають такі засади:

напрацювання векторів бюджетної системи;

дослідження проблем розвитку має базуватись на системному підході;

слід враховувати вектори розвитку суспільної та фінансової системи;

у прогнозуванні потрібно поряд з математичними застосовувати й інші методи дослідження, зокрема історичний, дедуктивний, експертний;