Розділ 5. КОЗАЦЬКА ДОБА (XV-XVIII ст.)

Таблиця 5.2.1. Хронологія втручання російського уряду у внутрішні справи Запорозької Січі

Не досить чітка юридична врегульованість господарських відносин, авторитаризм старшин поступово призвели до значної фінансової нерівності між запорожцями. Ось як нерівномірно розподілялась урядова платня за 1762 р.

На "духовные чины" — 48 (дано 33)

Слугам військовим та старшинським, сімом по 1 руб. — 7 Кухарям курінним — 2

Прапорщику Новосіченського ретраншементу, унтер-офіцерові та шести солдатам — 13

Отаманам, "кои за жалованьем ходили" — 20

У цій відомості вражає значна частка грошей від загальної кількості, що належала старшині. Очевидно, платні на всіх не вистачало, і тоді позбавляли пайки тих, хто отримував мало. За таким же принципом розподіляли "хлібне жалування", що його виділяв російський уряд. Левова частка військової здобичі також перепадала старшині.

База оподаткування. Економіка Січі складалась здебільшого із двох секторів — січового та індивідуального. Січове господарство поділялося на загальносічове та курінне. Курінь як самостійна господарська одиниця мав майно і доходи, якими Кіш не розпоряджався. Індивідуально-трудовою діяльністю на приватному рівні запорожці займались у па ланках, адміністративно-територіальних округах, які простягались на південь від річок Тясмина й Орелі (сучасні території Запорізької, Дніпропетровської, Миколаївської й Кіровоградської областей).

Спочатку було п'ять паланок: Кодацька, Бутогардівська, Інгульська, Протовчанська та Самарська, потім було організовано нові — Орельську, Личаківську, Прогноївську, Барвіностінківську, Макарівську та Кальміуську.

Сімейні козаки (гніздюки) позбавлялись статусу січовика і, виділившись із громадського курінного господарства, заводили власний хутір (зимівник).

Поруч могли існувати як суспільні, так і приватні зимівники.

Наприкінці існування Січі зимівників було кілька тисяч. У одній лише Самарській паланці їх було 725. Зазвичай кожен козак діставав право на заснування лише одного зимівника, але Калнишевський їх мав 7, писар Глоба — З2.

Кліматичні умови сприяли розвитку скотарства, рибній ловл£, розведенню домашніх тварин, землеробству. Ці види господарства сприяли розвиткові ремісництва. Заняття промислами вважалось привілеєм козаків.

Перше місце в структурі господарства посідало скотарство. Про розмір скотарства свідчать цифри пограбованого татарами майна та деякі факти з продажу худоби, а особливо реєстри конфіскованого майна старшин та козаків під час руйнування Січі в 1775 р.

Калнишевський мав 15 880, писар Глоба — 13 774, старшина Гаранджа — 2910, Нагай — 2551 голів худоби.

Значні стада мали й інші старшини та козаки. Так, у полковника Ковпака татари забрали 1627 коней та різної худоби, у одного козака (ім'я невідоме) забрали 250 коней та 5000 овець.

Велике значення для економіки Січі мало рибальство. Власники рибальського знаряддя мали у своєму розпорядженні найманих робітників — козаків, сторонніх людей, наймитів, інколи число їх досягало 12—15.

Суттєво доповнювало економіку Січі добування та доставляння солі, про що свідчать такі цифри: 1746 р. на Лівобережну Україну возили сіль п'ятьма тисячами пароволових возів.

У Новій Січі починає розвиватись хліборобство, і в зимівниках Каплуна, Шморгуна, Ковпака, Глоби, Кал нишевського збирали по 3—5 тис. пудів хліба. Значні доходи давала торгівля. Запорожці відправляли за межі своєї території, крім худоби, збіжжя, солі, також тютюн, шкіру, масло, сало тощо.

Отже, господарство Січі було досить розвиненим, що давало змогу задовольняти як особисті, так і спільні потреби запорожців.