Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ І ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО (IX—XIII ст.)

3.1. Проблеми періодизації бюджетної історії України

3.2. Адміністративний та соціально-господарський устрій

3.2.1. Історична довідка

3.2.2. Доходи та видатки княжої казни

Розглянувши історичні джерела, подамо основні потоки надходжень та видатків княжої казни в Київській Русі у вигляді схеми (рис. 3.2.2.1). Як основу розглянемо доходи і видатки

У перших століттях існування Київської держави головним джерелом поповнення княжої казни була данина з підкорених народів, яку вони платили здебільшого хутром: "У літо 883. Почав Олег воювати проти древлян і мечем покоривши їх, брав з них данину по чорній куниці".

У 907 р. Олег зі своїм військом здійснив успішний похід на Візантію, підкорив її, уклав договір, згідно з яким Візантія зобов'язувалась сплачувати щорічну данину. Крім того, з походу була привезена значна здобич. "І повернувся Олег до Києва, несучи золото і паволоки (шовкові тканини), і плоди, і вино, і усіляке узороччя (дорогі речі, прикраси)".

Перші руські князі стосовно своїх сусідів поводили себе як завойовники, збирали данину з вигодою для себе, не піклуючись про долю своїх підданих.

Потреби князя на перших порах обмежувались витратами на утримання своєї військової дружини. Але згодом, коли почалася розбудова Києва, потреби зросли, а відповідно і вимоги князя збільшити надходження данини. Це викликало незадоволення племен, з яких данина збиралася. Так, відомий випадок, коли розлючені частими походами за даниною древляни вбили князя Ігоря (945 p.).

Починаючи з XI ст. усе вагомішу роль починають відігравати внутрішні джерела.

Певну частку доходів київська казна отримувала від князівств, які входили до складу Київської держави. 1014 р. Нестор-літописець та його новгородський колега злагоджено повідомили: "Коли Ярослав (Мудрий) був (княжив) у Новгороді, давав він за умовою до Києва дві тисячі гривень з року в рік, а тисячу роздавав у Новгороді дружині. І так давали всі новгородські посадники, а Ярослав не давав цього в Київ батькові своєму (себто припинив сплату данини). І мовив Володимир: "Розчищайте шляхи і мостіть мости", бо хотів іти війною на Ярослава, але розхорувався".

Доходи від органів судочинства. З формуванням та зростанням Київської держави клас феодалів, що народжувався, відчув необхідність офіційного захисту своїх прав. УIX та X ст. основою вирішення суперечностей було звичаєве право. Перша спроба уніфікувати норми давньоруського права була здійснена Володимиром Великим. Літописи оповідають, що саме він спочатку ввів смертну кару за антифеодальні злочини, а потім замінив її грошовими штрафами -"вірами", які давали значні доходи до княжої казни.

Друга спроба уніфікації норм суспільного життя була здійснена сином Володимира Великого — Ярославом Мудрим. Саме йому приписується створення збірника "Древньої правди", або "Правди Ярослава", що став основою "Руської правди" (варіант — "Коротка"). Надалі його синами та внуком Володимиром Мономахом були зроблені доповнення і сучасні дослідники виділяють чотири редакції "Руської правди": "Коротку", "Просторову", Володимира Мономаха і "Скорочену".

Розглянемо юридичні норми, які застосовувались до порушників суспільного життя, взявши за основу "Коротку правду". Оскільки давньоруський текст йшов суцільним масивом, сучасні дослідники для зручності виділили в цій та в інших редакціях окремі статті.

"Коротка правда" передбачала відповідальність за вбивство, тілесні ушкодження, крадіжку, плату за збір данини. З особи, яка вчинила порушення, передбачався штраф як на користь княжої казни, так і потерпілому. Розглянемо окремі статті:

ст. 4: якщо хто-небудь ударить мечем, не виймаючи його з піхов, або держаком меча, то платить штраф 12 гривень;

ст. 5: але якщо хто-небудь ударить іншого по руці і рука відвалиться або відсохне, то платить 40 гривень;

ст. 8: хто вирве вуси або бороду, платить 12 гривень; ст. 12: якщо хто-небудь поїде на коні, не спитавши дозволу, повинен заплатити 3 гривні;

ст. 19: якщо вб'ють огнищанина (управляючого княжим господарством) навмисно, але без користі, то з убивці стягується 80 гривень;