Розділ 5. КОЗАЦЬКА ДОБА (XV-XVIII ст.)

Розглянемо загальний адміністративний устрій Старої Січі, який із незначними змінами зберігався на всіх етапах існування Січі.

На Січ міг прийти добровільно кожен християнин чоловічої статі, незалежно від соціального та майнового стану. При бажанні він міг покинути Січ. Жінок і дітей категорично не приймали. На Січі панували демократичні устрої — авторитет будь-якого правителя держави визнавався, але будь-яка зверхність його над Січчю не допускалася, усі запорожці, які перебували на військовій службі, мали рівні права, але при вирішенні внутрішніх справ перемагала та їх частина, яка голосніше кричала. На цих стихійних зборах обирали і з такою ж легкістю скидали ватажків — гетьмана й отамана, а також їхню адміністрацію.

Усі козаки поділялись на курені (військова, а також господарська одиниця), які самостійно обирали своє правління. Надалі запорожці поділялись на тих, які безпосередньо займались військовою справою, і тих, які були одруженими і займались господарством (гніздюки). Стара Січ налічувала 5—6 тис. запорожців, із них 10 %, зміняючись, служили січовою залогою, а інші брали участь у походах та займались господарством.

У мирний час влада адміністрації була обмеженою. У військовий час адміністрація користувалась абсолютною владою, включаючи право застосування смертної кари. До речі, вживання спиртних напоїв під час походу вважалось неабияким злочином. Ось як це описує відомий французький дослідник Боплан, який побував на Січі: "Козаки відзначаються тверезістю під час походів і на війні, а коли знайдеться між ними в поході якийсь пияка, отаман одразу ж наказує викинути його в море. їм забороняється брати в морський похід або ж на бойові операції горілку і вони дотримуються цього дуже строго".

Надалі окремі засади братерства та рівності, якими керувались запорожці, між старшиною і рядовими козаками почали порушуватись, між ними виникло майнове розшарування. Відомі факти, коли на Січі вибухали повстання проти козацької верхівки. Найбільше повстання виникло на Різдво 1768 p., під час перевиборів старшини, коли Калнишевський на чолі зі старшиною втік, було пограбовано старшинські будинки і для утихомирення запорожців були викликані російські війська з артилерією.

Розглянемо детальніше адміністративний устрій Нової Запорозької Січі, яка була заснована над р. Підпільною і перебувала під протекцією Росії (див. схему на рис. 5.2.1).

Представницьким органом була козацька рада (Коло), яку скликали щорічно, зазвичай — на Різдво, а позачергову — будьколи. На цій козацькій раді обирали всю старшину — кошового отамана, суддю, писаря та інших чиновників. Кошовий отаман був найвищим керівником — воєначальником, суддею, відав зовнішніми зносинами. Отаман формував Кіш (уряд), який також затверджувався на військовій раді в Січі. Після кошового отамана важливе місце посідав писар, який вів листування, відав архівом, підписував документи. Головним фінансистом на Січі був шафар, який завідував скарбом. Скарб був сховищем не тільки грошей, а й різних цінностей — військових клейнодів та оздоб, зброї тощо. До фінансової діяльності були причетні: кантаржей — наглядач за вагою і мірою; довбиш — окрім обов'язків оповісника, забезпечував збір хліба і підвід з па ланок; а також невеликий штат канцеляристів. Шафар і його апарат приймали доходи, видавали гроші, вели облік грошових коштів та матеріальних цінностей, звітували кошовому.

Така сама структура, але дещо в зменшеному вигляді була і в куренях. По куренях у такий же спосіб обирали курінну старшину. Курінний мав таку саму владу в курені, як і кошовий на Січі. Усього налічувалось 38 куренів.

Безпосередньо за укріпленою територією, де перебував Кіш, простягалась територія, підвладна Запорозькому війську, — паланки. Па ланки являли собою заселені території, щось на зразок сучасного району, де велось господарство. Спочатку їх було п'ять, потім їх кількість значно зросла. Паланкового полковника призначав кошовий отаман, в управлінні паланками брали участь осавул, писар та їхні помічники — під осавул ій та підписарій.

До січової старшини обирали тільки неодружених. Усього у структурі управління налічувалось 120 осіб командно-адміністративного персоналу.

Юридична база

Зовнішні відносини. Земля, на яку прийшли запорожці, формально належала Туреччині, і тому, прийнявши протекцію Росії, юридично її не оформили. Була грамота цариці Анни з досить невиразним формулюванням про "милість", була "супліка" запорожців цариці Анні 1735 p., де стверджувалось, що земля завжди належала Військові Запорозькому. Саме в цьому полягала невизначеність відносин — запорожці були впевнені, що вони добули свої "вольності" — самоврядування, суд, податки, права на землі, а російський уряд розумів їх повернення як вступ до підданства.

В угоді з російським урядом відзначалось, що запорожці визнають себе підданими цариці, підлягають владі Київського генерал-губернатора, отримують щороку 20 тис. карбованців платні від скарбу. У 1750 р. Запоріжжя було передане з поновленням гетьманату до відомства гетьмана Розумовського. Отже, Запорозька Січ підпала під подвійне управління — гетьмана Розумовського і Київського генерал-губернатора. Юридична невизначеність у відносинах з Росією дозволяла трактувати Росії ці відносини на свою користь і втручатись у внутрішні справи Січі. Це втручання простежується за трьома напрямами:

1. Захоплення земель.

2. Втручання в управління господарськими, у тому числі й фінансовими справами.

3. Зобов'язання виконувати різні примусові роботи, в тому числі і далеко за межами Січі, утримувати російські військові загони тощо.

Факти таких втручань наведено в табл. 5.2.1.

Кіш спочатку відстоював свої права легально — надсилав прохання про захист; з 1756 р. у Петербурзі майже без перерви перебували посли від козаків з цінними подарунками для чиновників російського уряду — бочками вина, кіньми тощо. Вони показували копії грамот, але в Петербурзі вимагали оригіналів, яких запорожці не мали.

Отже, невизначеність юридичних відносин у взаєминах з Росією в кінцевому підсумку призвела до знищення цього осередку державності в Україні.

Внутрішні відносини. На Січі, яку запорожці вважали окремою територією, переважали традиції, або звичаєве право. Так, наприклад, Кіш жеребкуванням розподіляв між куренями рибні та звірині лови, ліси, сіножаті.