Розділ 5. КОЗАЦЬКА ДОБА (XV-XVIII ст.)

Були також і певні негативні сторони цього союзу, насамперед досить експансіоністська політика, яку проводили московські царі, та інші обставини, які були аргументами "проти", але на той час вони враховані не були.

У Москви була також конкретна заінтересованість у союзі з Україною, який був потрібен їй з різних поглядів: він відкривав шлях до Чорного моря і на захід, забезпечував їй панування на сході, а головне — трагічне становище України загрожувало або захопленням її Польщею, або союзом її з Туреччиною, чим не раз лякав Москву Хмельницький. Союз з Україною був дуже бажаний для Москви тим, що забезпечував її мілітарні інтереси. Україна мала 300 тис. осіб випробуваного, досвідченого, найкращого на Сході Європи війська. Усі ці умови робили союз з Україною конче потрібним для Москви.

У відповідь на звернення Богдана Хмельницького про союз 7 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві ухвалив прийняти Україну "під високу руку царя", а 1 листопада московське посольство вже було на кордоні України. Цей поспіх, невластивий московському уряду, свідчить, якою великою була заінтересованість Москви. Богдан Хмельницький був зайнятий війною з Польщею і прибув до Переяслава лише 6 січня 1654 р. Він уникав будь-яких урочистих прийомів і жодного разу не запросив московських послів до себе. Можливо саме для того він обрав для переговорів не Київ, чого домагались посли, а тихий козацький Переяслав. Усі переговори відбувались тихо й офіційно.

18 січня 1654 р. в Переяславі було підписано угоду про перехід України, яка була в управлінні Б. Хмельницького, до складу Росії. Після підписання угоди 117 міст і близько 127 тис. жителів заприсяглися на вірність російському цареві. Оскільки оригінал угоди втрачено, точно не відомо, які там були конкретні умови, і нащадкам тепер складно робити аргументовані висновки за непідтвердженими копіями, але цей крок мав велике значення в житті обох слов'янських народів. Практично перші десятиліття після підписання Переяславської угоди територія України в складі Московії мала автономію.

Козакам підпорядковувалась більшість земель на правому і лівому берегах Дніпра — колишні Київське, Чернігівське воєводство (Галичина і Волинь залишались у володінні Речі Посполитої), де на площі близько 250 тис. км2 проживало 1,2— 1,5 млн населення.

Козаки встановили свою форму правління. Територія була поділена на 16 військових округів, або полків. Глави адміністрацій — полковники, які командували 3—5-тисячними полками, були судовими урядниками у мирний час. Територія полку ділилась на сотні, де такі функції виконували сотники. В окремому містечку чи селі влада належала козацькому отаману.

У1659 р. 18-річний гетьман України Юрій Хмельницький, повіривши підробленому тексту Переяславської угоди 1654 р. і зважаючи на погрози Московії, підписав другий договір, згідно з яким російські війська розташовувались в усіх найбільших містах України, козакам заборонялось вести війни, вступати у зовнішні відносини без дозволу царя, обирати гетьманів, генеральну старшину і полковників без згоди Москви. Це вже був початок втрати Україною своєї самостійності.

У 1658—1663 pp. на території України відбувалась громадянська війна, у результаті якої Україна розкололась на Правобережну і Лівобережну частини під впливом Польщі та Росії. Лівий берег (етнографи ще інколи називають його Гетьманщиною) з населенням близько 1,2 млн осіб (1700 р.) перетворюється на центр політичного й економічного життя України.

Запорозька Січ наприкінці XVII ст. втрачає своє першочергове значення і стоїть осібно від основних подій. Чисельність ізольованих козаків рідко перевищувала 10 тис. осіб. У1667 р. Запорозькі землі потрапили під подвійний російсько-польський контроль, з 1686 р. цілковито перейшли під владу російського царя. У1734 р. запорожці збудували неподалік від Старої Нову Січ, але за непокору російській імператриці Катерині II4 червня 1775 p., коли більшість запорожців перебували на турецькому фронті, російська армія під командуванням генерала Текелі оточила Січ і зрівняла її з землею.

У 1774 р. українські та російські війська зайняли Крим, і за умовами Кючук-Кайнарджийського миру змусили турків зректися суверенітету над ханством. У 1783 р. Крим був приєднаний до Росії.

Ця подія мала важливе значення і для України, оскільки ліквідувалась багатовікова загроза для українських земель.

Річ Посполита з населенням близько 11 млн осіб та територією в 733 тис. км2 у XVIII ст. була ослаблена війнами з Росією, Пруссією та іншими державами і була поділена. Унаслідок поділу 1772, 1793 та 1795 pp. 62 % території та 45 % населення дістались Росії, 18 % землі та 32 % населення — Австрії, 20 і 23 % відповідно відійшли до Пруссії. Ці поділи мали значення і для українців. У1772 р. Галичина та Буковина потрапили під Австрійське панування, а до 1795 р. усе Правобережжя було під владою Росії. Наприкінці XVII ст., коли поляки відвоювали Правобережжя, під управлінням гетьманів залишилось близько третини території, колись підвладної Б. Хмельницькому — на сьогодні близько 1/6 сучасної території України. Цей Лівобережний край українці називали Гетьманщиною, а росіяни — Малоросією. До неї входило 10 полків — Стародубський, Переяславський, Гадяцький, Прилуцький, Київський, Ніжинський, Чернігівський, Лубенський, Миргородський і Полтавський. Адміністративна столиця — Батурин. Гетьманщина охоплювала 11 великих міст, 126 містечок і близько 1800 сіл з населенням 1,2 млн осіб. Безперервні війни розорили багатьох козаків, які мусили воювати за власні кошти, і збройні сили Гетьманщини у 1730 р. становили лише 20 тис. осіб. Москва весь час від Переяславських договорів прагнула встановити зверхність над Гетьманщиною.

Після завершення російсько-турецької війни 1768—1775 pp. російський уряд вирішив остаточно розправитись з Гетьманщиною. У1781 р. у зв'язку з адміністративною реорганізацією всієї імперії на Гетьманщині було скасовано традиційні 10 полків і введено три намісництва — Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське. Одночасно українські адміністративні судові та фінансові установи замінялись відповідними російськими.

У 1783 р. на зміну славетним козацьким полкам прийшли регулярні уланські, до яких на шестирічний термін набирали селян і неукраїнців. У 1785 р. Катерина II видала "Жалувану грамоту дворянству", згідно з якою українська знать зрівнювалась у правах з російською, і верхівка колишньої Гетьманщини погодилась з ліквідацією автономії. Отже, за період з XV до XVIII ст. Україна так і не спромоглася створити повноцінної держави зі всіма її атрибутами, хоча за цей час на її території було кілька відносно самостійних державно-адміністративних формувань — Запорозька Січ, Слобожанщина, Гетьманщина.

Розглянемо бюджетні відносини в двох із них — Запорозькій Січі та Гетьманщині.

5.2. Бюджетні відносини в Запорозькій Січі

Адміністративний устрій. Є окремі історичні дані, що першу військову організацію з козаків сформував староста Черкаський Остафій Дашкевич. Ось як описує відомий російський історик Д. М. Бантиш-Каменський військову організацію козаків на початку XVI ст.: "Поєднуючи зі знанням військової справи надзвичайну мужність, невтомну діяльність, Дашкевич на взірець Ромулу створив із натовпу безстрашних ратників легке досвідчене військо, яке завжди було готове до бою... Він розділив воїнів на сотні і полки, забезпечив їх рушницями і мечами, настановив над ними вождів. Підпорядкованість, введена О. Дашкевичем, була подібною до римської — подолання всіляких труднощів, презирство дожиття, небезпеки, безумовна дисциплінованість, рівний поділ здобичі, вільний вибір начальників".

Литовські й українські феодали хотіли закріпитись на південних землях України, тому залюбки користувались військовими послугами козаків. Ще в 1533 р. на Піотрковському сеймі Дашкевич подав проект негайного спорудження фортець на Дніпровських островах. У цих фортецях він пропонував утримувати залоги, до складу яких мали входити річкова флотилія і кінні команди. Останні мали забезпечувати залоги, які б налічували до 2 тис. людей, харчами. Але цей проект через відсутність коштів у державі не був реалізований2.

Організатором Запорозької Січі вважається канівський староста Дмитро (Байда) Вишневецький, який у 1553—1554 pp. зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував на віддаленому, стратегічно розташованому за дніпровими порогами острові Мала Хортиця форт, що мав бути заслоном від татар. Так Вишневецький заснував Запорозьку Січ, яка вважається колискою українського козацтва.

Запорозька Січ в історичному плані проіснувала до 1775 p., в тому числі Стара Січ — до 1709 p., Січ в Альошках — з 1709 по 1734 р., Нова Січ з 1734 до 1775 р. Крім того, козаки організовували військові поселення в інших місцевостях. Відомі їх військові формування — Задунайська Січ, Бузьке козацьке військо, Чорноморські та Кубанські козаки.