Розділ 5. КОЗАЦЬКА ДОБА (XV-XVIII ст.)

На відміну від селян в інших частинах Речі Посполитої, навіть у Західній Україні, селяни Наддніпрянщини не знали тягаря кріпаччини і не сприймали її. Більшість з них вважали себе людьми вільними. Серед козацтва панував догмат віри в те, що в 1582 р. король Стефан Баторій начебто дарував козакам привілеї, котрі фактично зрівнювали їх у правах із шляхтою. Численні міщани також вважали себе людьми вільними і самостійними. І ця віра у приналежність до вільного люду посилювала готовність мешканців Наддніпрянщини боротися з поляками, відстоювати свою свободу.

Загострення всіх цих суперечностей призвело у 1648 р. до великого повстання, в якому брало участь практично все українське населення і в результаті якого українці дефакто вибороли незалежність. 21 листопада 1648 р. між Богданом Хмельницьким та королевичем Яном Казимиром було укладено перемир'я, згідно з яким влада Речі Посполитої не мала поширюватись далі на південь від Білої Церкви. 18 серпня 1649 р. був підписаний Зборівський мир, за яким реєстр установлювався в 40 тис. козаків, польському війську та євреям заборонялось перебувати на Київщині та Брацлавщині, урядові посади обіймала тільки козацька старшина та православна шляхта. Але селяни мали повернутись у кріпацтво, а польській шляхті було дозволено вертатись у свої володіння. Ігнорування долі селян пізніше вилилось у конфлікти між козацькою верхівкою та простим людом.

У1651 р. почався новий етап польсько-української війни. Велика битва сталась на Волині під Берестечком. Польська армія налічувала 150 тис. воїнів, в тому числі 20 тис. досвідчених німецьких найманців, з боку українців було 100-тисячне військо, яке підтримували 50 тис. татарської кінноти. У вирішальний момент татари покинули поле бою, викравши з собою Хмельницького. Українське військо у цій битві зазнало поразки, і підписаний 28 вересня 1651 р. Білоцерківський мир погіршував становище України. Так, козацький реєстр скоротився до 20 тис. осіб, влада гетьмана обмежувалась Київським воєводством, і йому заборонялось вступати у зовнішні зносини, особливо з татарами. Але Білоцерківський договір не був реалізований. На сеймі один із шляхтичів наклав вето, і договір не було затверджено.

Бажаючи припинити продовження військових дій, Богдан Хмельницький намагався схилити уряд Речі Посполитої до визнання незалежної козацької України, що, за його словами "дозволило б і нам, і Речі Посполитій жити у спокої"1. Але польська еліта не відмовилася від своїх імперських посягань, і поява на початку березня 1652 р. на Лівобережжі підрозділів польської армії викликала нові збройні сутички. Розпочалося масове переселення жителів Чернігівського воєводства на територію Миргородщини, Полтавщини, Гадяччини тощо.

Серед радикально налаштованої старшини визріває задум усунути Хмельницького від влади. Змова була викрита, а змовників — страчено. У зв'язку з нератифікацією Білоцерківського договору Богдан Хмельницький відновлює переговори з Молдавією, Кримом, Туреччиною, Москвою.

Намагаючись прилучити Молдавію до антипольського союзу, Хмельницький домовився з правителем Молдавії В. Л у пул ом про шлюб свого сина Тимофія з його донькою Розандою. Коли ж через певний час Лупул відмовився виконати угоду, Богдан Хмельницький вирядив під командуванням Тимофія до Молдавії військо. По дорозі під Батогом Тимофій зустрів 16 — 20-тисячне військо польського гетьмана Калиновського. Заручившись підтримкою Криму, невдоволеного політикою Варшави, війська Тимофія і Богдана Хмельницьких 2 червня 1652 р. завдали нищівної поразки полякам, самого гетьмана було вбито.

За свою середньовічну історію Польща не зазнавала такого принизливого розгрому. Загинуло щонайменше 8 тис. жовнірів, у тому числі половина всіх гусарів Речі Посполитої. Тимофій як переможець вступив до Молдавії і в серпні одружився з Розандою.

Поразка поляків викликала масові повстання проти шляхти, і до початку липня відновлюється на всій території функціонування національних органів влади. Є згадка, що навіть почала карбуватись власна монета. Хмельницький планував створити регулярну 50-тисячну армію.

Вагомими були соціально-економічні наслідки Селянської війни — ліквідовані за невеликим винятком велике і середнє землеволодіння, фільварково-панщинна система господарювання й кріпацтво, землі вигнаних феодалів, королівщини й католицької церкви перейшли у власність державного скарбу. Але створити державу з повним набором державних атрибутів у цей період не вдалося.

Починаючи з кінця 1652 р. міжнародне становище України починає погіршуватись. Одною з причин цього був шлюб Тимофія з Розандою. Османська імперія виступила проти включення Молдавії у сферу політичних інтересів України. Крім того, українсько-молдавський союз викликав занепокоєння правителів Валахії і Трансильванії. Вони пішли на зближення з Річчю Посполитою, яка зорганізувала антиукраїнський союз, включивши до нього Валахію, Трансильванію, а також (після державного перевороту) і Молдавію. У1653 р. під час облоги Сучави загинув син Богдана Хмельницького Тимофій. Сучаву захопив волоський князь Матвій Бесараб. Катастрофа балканської політики не дала змоги Богдану Хмельницькому забезпечити надійний захист західної частини України: він хотів посадити на престол Молдавії Тимофія, а Лупулеві віддати Волощину.

Наприкінці 1652 р. Річ Посполита активізує підготовку до нового наступу. У лютому 1653 р. її війська атакували Погребище, Прилуки та інші міста Брацлавщини. Через місяць 8-тисячна польська армія, прямуючи до Умані знищила десятки міст і сіл, але після поразки під Монастирищем відступила з території Української держави.

22 серпня 1653 р. польське військо на чолі з Яном Казимиром виступило з-під Глинян у похід проти козацької України. На початку жовтня Богдан Хмельницький об'єднавшись з татарами виступив назустріч. 8 жовтня близько 49 тис. жовнірів зайняли позиції під замком між ріками Дністер і Жванчик, а 21 жовтня розпочались військові дії. Наприкінці листопада поляки опинились в майже повному оточенні, а до середини грудня від голоду й холоду померло близько 10 тис. вояків і слуг. За таких обставин польський король пішов на переговори з ханом і без участі української сторони між ними було в усній формі досягнуто Кам'янецької угоди, за якою воєнні дії припиняються. Польща зобов'язалася виплатити упоминки, а татарам фактично дозволялось грабувати українські землі.

На той час наявними були негативні наслідки боротьби за незалежність — унаслідок воєнних дій значного спустошення зазнало Правобережжя, де було знищено понад 100 міст і містечок, серед населення посилилось розчарування, зневіра у можливість вибороти перемогу. Були й відкриті виступи проти політики Богдана Хмельницького, як це мало місце 20 червня 1653 р. у військовому таборі під Городком (Поділля).

У цей тяжкий для України час необхідно було визначитись щодо її подальшого стратегічного розвитку. Виснаженій Україні самостійно складно було вирішувати свою власну долю без підтримки іншої держави.

Зваживши всі "за" і "проти" серед можливих союзників з числа Оттоманської Туреччини та Московії Богдан Хмельницькій віддав перевагу Московії. Переваги у спільному союзі з Московією були такі:

1. Спорідненість мови, традицій, культури тощо.

2. Спільне віросповідання.

3. Близькість кордонів.

4. Можливість довести боротьбу з поляками до переможного кінця.

5. Під захистом доволі сильного союзника встановити, нарешті, справжні атрибути державності.