Розділ 5. КОЗАЦЬКА ДОБА (XV-XVIII ст.)

Згодом вибухнуло ще більше повстання, яке очолив Северин Наливайко. У1545 р. після вдалого походу на турків у Молдавії на чолі 2,5-тисячного війська Наливайко повернувся на Брацлавщину, де вступив у конфлікт з місцевою шляхтою. Допомогу Наливайкові надали запорожці. Серед не досить чітких вимог повстанців було й утворення в Україні землі, якою б правили самі козаки.

В той час, коли запорожці під проводом Григорія Лободи та Матвія Шаули діяли на Київщині та Брацлавщині, Наливайко пройшов через усю Галичину, Волинь, Білорусь, закликаючи до повстання селян. Але вже навесні 1596 p., усвідомлюючи чисельне переважання польських загонів, повстанці об'єднали свої сили і стали відходити на схід, сподіваючись знайти захист у Московії. Вони відбивали атаки поляків аж до травня, але з поширенням голоду та хвороб серед них виник розкол. Спочатку вбили Лободу, який схилявся до переговорів, звинувативши його у таємних зносинах з ворогом. Потім прибічники Лободи нишком видали Наливайка полякам, які його відвезли до Варшави і стратили. Скориставшись безладдям у таборі повстанців, поляки їх жорстоко придушили. Надалі повстання не припинялись — досить згадати виступи під керівництвом Марка Жмайла (1625 p.), Тараса Федоровича (Трясила) (1630 p.), Івана Сулими (1635 p.), Павла Павлюка (1637 р.), Яцка Острянина та Дмитра Гуні (1638 p.).

Але це не означає, що козацькі ватажки постійно ворогували з польським урядом. Були досить далекоглядні ватажки, які намагались вирішувати національні питання виважено.

Одним із найвизначніших діячів того часу, за визнанням істориків, є Петро Кононович (Конашевич) Сагайдачний (рік нар. не відомий — пом. 1622 p.). Він народився в с. Культчицях на Самбірщині (Галичина) в сім'ї бідного шляхтича. Навчався в Острозькій академії, потім був домашнім вчителем. Згодом прийшов на Запорозьку Січ, де проявив себе вмілим організатором і воєначальником. Після знаменитого морського походу на Каффу в 1616 р. його обирають гетьманом.

Зважаючи на те, що воювати з Річчю Посполитою у козаків ще не вистачало сил, він зробив примирення з поляками наріжним каменем своєї політики. Для уникнення конфліктів із польським урядом він погодився в 1619 р. скоротити реєстр до З тис. осіб, заборонив несанкціоновані морські походи й визнав право короля затверджувати козацьких старшин. Він об'єднав військову силу козацтва з політично слабкою культурною та церковною верхівкою України. Для цього він у 1620 р. разом зі всім Запорозьким Кошем вступив до Київського братства. Цей крок мав підтвердити, що запорожці стають на підтримку релігійних і культурних потреб України. На жаль, після смерті Сагайдачного у 1622 р. конфлікти козаків з польським урядом знову відновились і нові гетьмани не завжди проводили мудру політику.

Роки правління гетьманів у цей період подано нижче.

Петро Конашевич-Сагайдачний 1616—1620 Яцько Бородавка-Неродич

(забитий козаками під Хотином) 1620—1621

Петро Конашевич-Сагайдачний 1621—1622

Олифер Голуб 1622—1623

Михайло Дорошенко 1625—1628

Грицько Чорний (забитий запорожцями) 1628—1630

Тарас Федорович 1630

Тиміш Михайлович Орендаренко 1630—1631

Іван Кулага Петражицький 1681

Томиленко (забитий поляками) 1637

Сава Кононович (забитий запорожцями) 1687

Петро Комаровський (польський комісар) 1638

До середини XVII ст. в українському суспільстві визріли гострі суперечності, обумовлені існуючим статусом України в складі Речі Посполитої. Вони виявились в усіх сферах — політичній, національно-релігійній, психологічній, економічній.

Розглянемо економічні суперечності. Як відомо, на період освоєння нових земель селяни звільнялись від повинностей, але як тільки він закінчувався, — вони змушені були відпрацьовувати ці повинності у повному обсязі. Вимоги шляхти дедалі зростали, особливо після повстання 1638 р. Крім того, магнати часто здавали свої землі в оренду, вимагаючи як оплату нерідко все, що тільки можна було "витиснути" з селян. Досить часто орендар вимагав від селян відробітку шість-сім днів на тиждень, виганяючи їх на поле з допомогою магнатських слуг. Досить часто орендарями ставали євреї, які не мали права постійного володіння землею.