Історія управлінської думки своїм корінням глибоко входить у віки. Будь-який державний устрій, будь-яка організована діяльність людей передбачає, що існує об'єкт управління (те, чим управляють) і суб'єкт управління (той, хто управляє).
У древній Греції Платон говорив про необхідність спеціалізації виробничих процесів. Про управління, як особливий вид діяльності, писав античний філософ Сократ. Підкреслюючи важливість поділу праці і спеціалізації, він бачив завдання у тому, щоб поставити кожну людину на належне їй місце: "Головне завдання поставити потрібну людину на потрібне місце і домогтися виконання своїх наказів".
Суттєвий вклад у розвиток управлінської думки вніс італійський державний діяч Макіавеллі (1469-1527 pp.). Він, зокрема, говорив: "Об уме правителя делом судят потому, каких людей он к себе приближает; если это люди преданные и способные, то можно всегда быть уверенным в его мудрости, ибо он сумел распознать способности и удержать их преданность"[1].
Проте пов'язувати ці думки прямо чи опосередковано не є можливим, тому що це в основному були рекомендації щодо державного управління. Цілеспрямовані пошуки теоретичних підходів до менеджменту почалися в епоху розвитку капіталізму.
Історія виникнення і розвитку менеджменту нараховує п'ять управлінських революцій, що радикально змінювали роль і значення розглянутого феномена в житті суспільства. За початок відліку в літературі приймають зародження писемності у Древньому Шумері, яке відноситься до п'ятого тисячоліття до нашої ери. Вважається, що це революційне досягнення в житті людства призвело до утворення особливого прошарку жреців-бізнесменів, пов'язаних з торговими операціями, які ведуть ділове листування і комерційні розрахунки. Тому в літературі з історії менеджменту ця перша управлінська революція характеризується як "релігійно-комерційна".
Друга управлінська революція пов'язується з діяльністю вавілонського царя Хаммурапі (1792-1750 pp. до н.е.), що видав звіт законів стосовно управління державою для регулювання всього різноманіття суспільних відносин між різними соціальними групами населення. Цими законами запроваджувався світський стиль керування, підсилювалися контроль і відповідальність за виконання роботи. Тому другу управлінську революцію вважають "світсько-адміністративною".
Третя управлінська революція відома як "виробничо-будівельна", тому що вона була спрямована на поєднання державних методів керування з контролем за діяльністю в сфері виробництва і будівництва. Відбулася вона в часи правління Навуходоносора II (605- 562 pp. до н.е.).
Зародження капіталізму і початок індустріального прогресу європейської цивілізації були головними факторами четвертої управлінської революції XVII-XVIII ст. Її результатом стало відділення менеджменту від власності і зародження професійного керування.
П'ята управлінська революція (кінець XIX – початок XX ст.) відома як "бюрократична", її теоретичною платформою стала концепція "раціональної бюрократії". її основні результати полягали у формуванні великих ієрархічних структур, поділі управлінської праці, введенні норм і стандартів, встановленні посадових обов'язків і відповідальності менеджерів.
Аналіз розвитку теорії і практики управління дає можливість стверджувати, що менеджмент є узагальнення практики раціонального управління комерційними підприємствами. Зміни умов підприємницької діяльності призводять до змін у теорії і практиці менеджменту як наукової системи управління. Еволюція процесів у діяльності фірм протягом XX століття детально викладена в книзі І. Ансоффа "Стратегічне управління". Головні з них такі:
• у другій половині XX століття число нових завдань, які виникли із зміною обставин, постійно збільшувалося. Більшість з яких є новими і не підлягають вирішенню, враховуючи досвід, який був отриманий в першій половині століття;
• у зв'язку з розширенням географічних кордонів поширення ринкової економіки, де ставляться завдання щодо подальшого удосконалення управлінських проблем;
• новизна і складність створюють все більше навантаження на вищий рівень управління, в той час, коли сукупність управлінських знань та навичок, які були сформовані в першій половині XX століття, все менше відповідають вирішенню проблеми;
• нові завдання виникають все частіше. Зміни умов підприємницької діяльності в тому чи іншому суспільстві, державі, безумовно призводять до зміни середовища функціонування фірми. І це означає, що менеджери в своїй діяльності повинні дотримуватися принципу, що їх фірма може успішно розвиватися лише, якщо вона буде постійно, випереджаючи час, виявляти і прогнозувати зміст і ступінь змін, які відбуватимуться в середовищі функціонування фірми, і забезпечувати пристосованість до них.
Незважаючи на величезне значення революційних перетворень, розвиток менеджменту – це еволюційний процес, який характеризується безперервністю, відображаючи континуум змін, що відбуваються в економіці у всій системі соціально-економічних відносин.
Історичні етапи розвитку науки управління як передумова формування сучасного менеджменту.
Подальший розвиток теорії і практики менеджменту прийнято розглядати виділяючи підходи і школи управління.
Основоположником наукового менеджменту і засновником американської науки управління прийнято вважати Ф. Тейлора (1856– 1915 pp.), на могилі якого у Філадельфії написано "Батько наукового менеджменту". Йому належить важливе місце в розвитку менеджменту, як засновнику теорії і методології наукової організації праці. У працях "Принципи наукового управління", "Наукова організація праці" та ін. прослідковується твердження про створення наукового менеджменту як інтелектуальної революції, яка поклала кінець авторитарним методам управління. Ф. Тейлор вважав менеджмент наукою, яка заснована на точних законах, правилах і принципах. Він сформулював важливий висновок про те, що робота з управління це певна спеціальність, і організація в цілому виграє, якщо кожний працівник зосереджується на тому, що він може робити найкраще.
Особливу увагу Ф. Тейлор приділяв питанням нормування праці, організації робочих місць і аналізу трудових рухів на підставі вдосконалення методики обліку затрат робочого часу. Для досягнення максимальної продуктивності праці вія рекомендував забезпечити правильне поєднання трьох елементів: конкретного завдання, встановленого на основі ретельних спостережень; визначення норми часу; особливого методу роботи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка і підприємництво, менеджмент» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток теорії і практики менеджменту“ на сторінці 1. Приємного читання.
