Сільське господарство є багатогалузевим як у територіальному плані, так і у внутрішньогосподарському, що зумовлено самою природою сільськогосподарського виробництва та іншими чинниками. В результаті цього підприємства виробляють не один вид продукції, а кілька, що й приводить до формування цілого ряду галузей. За економічним значенням і обсягами виробництва галузі поділяють на головні, додаткові та підсобні.
Головна характеризує виробничий напрям підприємства, визначає спеціалізацію й дає найбільшу частину в структурі товарної продукції.
Додаткова галузь сприяє розвитку основної, дає змогу повніше і раціональніше використовувати землю, техніку, робочу силу й одержати більшу кількість продукції з одиниці земельної площі. Тому поєднання головних і додаткових галузей – невід'ємна умова ефективного господарювання.
Підсобна галузь – це, як правило, несільськогосподарське виробництво, її призначення полягає в тому, щоб здійснювати виробниче обслуговування основної і додаткової галузей (ремонтні майстерні, автогаражі, енерго- і водопостачання), сприяти повнішому використанню трудових ресурсів у зимовий період, створювати додаткові товари для задоволення потреб населення.
Організація допоміжних галузей по переробці продукції рослинництва
Планування кожного промислового виробництва має свою специфіку. Разом з тим усім їм притаманне те, що в них однакові основні етапи планування роботи: обґрунтування виробничої програми (обсягів виробництва, асортименту виробів, матеріально- технічного постачання), планування витрат на виробництво і калькуляція собівартості продукції, планування реалізації продукції та її рентабельності.
Виробнича програма – це розділ плану промислового підрозділу, він є базою для розробки всіх його наступних розділів – матеріально- технічного постачання, плану з праці й заробітної плати, собівартості продукції, плану реалізації продукції і прибутку. У виробничій програмі обсяги виробництва визначають як у натуральному, так і в грошовому виразі. До валової продукції промислових виробництв включають усю намічену до випуску продукцію, одержану як із своєї, так і з придбаної сировини, незалежно від того, призначена вона для реалізації на сторону чи для використання в господарстві. Оцінюють її в поточних цінах. У перспективних планах показники виробничої програми розраховують тільки на рік, а в поточних – поквартально.
Плануючи обсяги виробництва промислової продукції, перш за все враховують виробничу потужність цеху, під якою розуміють його здатність до максимального випуску продукції або переробки максимальної кількості речовини за певний період часу. Крім того, визначаючи обсяги промислових виробництв ураховують попит на продукцію, можливості заготівлі сировини і її реалізації.
Однак вирішальний вплив на планування як обсягів виробництва промислової продукції, так і асортименту справляє рівень рентабельності і прибутку окремих видів продукції. На вибір асортименту промислових виробів впливає ще багато факторів: необхідність зменшення сезонності у використанні робочої сили та обладнання, можливості сировинної бази, ступінь забезпеченості тарою, спеціями тощо. Проте другим за значенням фактором, що визначає асортимент продукції, є кон'юнктура ринку. Зокрема оптові покупці надають перевагу тому, хто має більший асортимент продукції тощо.
Швидкому збуту консервів значною трою сприяє розфасовка їх у банки різної, але переважно невеликої місткості. Яке велике значення в бізнесі має тара, наглядно видно з буму у виробництві мінеральної води та інших безалкогольних напоїв, що спостерігається в останні роки завдяки використанню поліетиленових пляшок замість скляних. На вибір асортименту продукції істотно впливають ціни придбаної сировини (яблук, груш, слив, вишень, полуниці, смородини), у господарстві слід розрахувати максимально допустимі ціни на сировину, понад які купувати її неефективно. Звичайно, у високоврожайні роки значно збільшується виробництво консервів, на які витрачається дешева сировина.
Планування витрат і собівартості продукції промислових виробництв здійснюється згідно з чинним "Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств". З більшості статей планування витрат на промислове і сільськогосподарське виробництво істотно не відрізняється.
Специфічною для промислового виробництва є стаття "Сировина і матеріали". На неї припадає найбільша частина витрат переробних і обробних виробництв. Тому обґрунтованість планової суми витрат на сировину значною мірою визначає реальність планової собівартості продукції, об'єктивність оцінки роботи і розмірів матеріального стимулювання працівників колективу (підрозділу) за кінцевими результатами.
До статті "Сировина і матеріали" включається вартість сировини і матеріалів, які є необхідними компонентами або утворюють основу виготовленої продукції. Планування витрат грунтується на прогресивних нормативах витрат сировини, спецій, матеріалів, тари, палива, електроенергії, втрат (бій банок, псування кришок) з розрахунку на одиницю продукції, з урахуванням запланованого асортименту продукції і розфасовки, а також діючих на них цін і тарифів. При цьому доцільно використовувати планові нормативи, що застосовуються на аналогічних промислових підприємствах з подібною технологією та організацією виробництва, звичайно, з урахуванням місцевих умов.
Під час планування особливу увагу звертають на зменшення норм витрат сировини на одиницю продукції при збереженні встановленої якості продукції. Це може бути досягнуто як завдяки економії сировини в процесі зберігання і переробки, так і в результаті застосування раціональних методів її доставки на переробку.
У собівартість продукції сировину, основні й допоміжні матеріали, паливо, електроенергію, послуги включають за цінами придбання. Сільськогосподарську продукцію власного виробництва, якщо її використовують як сировину в підсобних промислових виробництвах (якщо вони не виділені на самостійний баланс) включають до витрат за договірними цінами на продукцію, продану державі чи іншим закупівельним організаціям. Вартість використаних сировини і матеріалів зменшується на вартість зворотних відходів, що виникли в процесі виготовлення готової продукції. Відходи, що не використовуються, не оцінюють.
Прямі затрати людино-годин визначають множенням обсягу випуску продукції за видами на нормативи затрат людино-годин на одиницю продукції. Витрати на пряму оплату праці визначають з плану затрат людино-годин за видами продукції, тарифними розрядами і ставками. Основний напрям у зниженні питомої ваги заробітної плати в собівартості продукції – підвищення продуктивності праці на основі впровадження комплексної механізації, передових методів організації праці й виробництва, інтенсифікації технологічних процесів тощо.
Специфічним для промислових виробництв є те, що в статтю "Роботи і послуги" включають вартість палива, обпалювання, обжарювання, сушіння, нагрівання води для технологічних потреб, а також вартість роботи холодильників на заморожуванні, охолоджуванні та зберіганні продукції.
У планову собівартість усієї продукції включають витрати на оплату праці з нарахуваннями, вартість сировини і матеріалів, робіт і послуг, власних обслуговуючих виробництв чи сторонніх організацій, витрати на утримання основних засобів, страхові платежі зі страхування майна, інші прямі витрати, а також витрати з організації виробництва й управління.
Собівартість продукції підсобних виробництв, наприклад, підприємств з переробки насіння соняшнику, що здійснюють переробку сільськогосподарської продукції, розраховується діленням витрат на переробку та вартості переробленої продукції за договірною ціною (без побічної продукції) на кількість одержаної основної продукції.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка і підприємництво, менеджмент» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 12. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДСОБНИХ І ДОПОМІЖНИХ ГАЛУЗЕЙ“ на сторінці 1. Приємного читання.
