На основі виробничої та організаційної структур будується структура управління підприємством, де виробнича й організаційна структури виступають об'єктами управління. Традиційні моделі структур управління в реформованих сільськогосподарських підприємствах грунтуються на комбінаціях лінійних, штабних і функціональних систем управління. Для лінійної системи характерним є пряме керівництво за схемою "керівник-підпеглий". Функціонування штабної системи управління забезпечується певною групою людей (штаб), які мають відповідні штабні повноваження. Функціональна система реалізується через службові функції працівників.
У сільському господарстві поширення набули лінійні та функціональні управлінські структури. їм властиві постійні елементи (ланки, бригади, загони) й вертикальні виробничі зв'язки. Звичайно, у чистому вигляді ні лінійні, ні штабні, ні функціональні управлінські структури не існують. Завжди виникають певні їх комбінації. Для сільського господарства характерним є існування дивізіональних (продуктових) управлінських структур. Прикладом такої структури є цехова система управління на сільськогосподарському підприємстві, принципову схему якої показано на рис. 2.2.
Як видно з рисунку 2.2. лінійні зв'язки існують між керівником підприємства та керівниками рослинницького і тваринницького цехів, а також керівниками обслуговуючих підрозділів – автопарку, ремонтних майстерень загального призначення, комунальних служб, відділу маркетингу тощо. Інколи в окремий цех виділяють переробні та промислові виробництва.
Керівник цеху рослинництва (агроном господарства), відповідає за весь технологічний процес у галузі, за зв'язки з іншими цехами та службами господарства і підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства. Аналогічно функціонує і цех тваринництва. У свою чергу, виробничі підрозділи рослинниціва, тваринництва, обслуговуючі та промислові виступають як центри відповідальності відповідно витрат та прибутку.
Рис. 2.2. Принципова схема цехової структури управління на сільськогосподарському підприємстві
Створення центрів відповідальності дозволяє активізувати внутрішні чинники ефективності діяльності підрозділів за рахунок посилення відповідальності суб'єктів управління за результати власних рішень і вдосконалювати управління їх витратами та доходами.
Стадії розвитку і життєвий цикл організації. Особливості менеджменту на різних стадіях життєвого циклу організації
Організації зароджуються, розвиваються, досягають успіхів, слабшають і, зрештою, припиняють своє існування. Деякі з них існують нескінченно довго, але жодна не живе без змін. Нові організації формуються щодня. У той же час щодня сотні організацій ліквідуються назавжди. Ті, що вміють адаптуватися розвиваються, негнучкі – зникають. Деякі організації розвиваються швидше інших і роблять свою справу краще, ніж інші. Керівник повинний знати, на якому етапі розвитку знаходиться організація, і оцінювати, наскільки прийнятий стиль керівництва відповідає цьому етапу.
Саме тому широко розповсюджене поняття про життєвий цикл організацій як про передбачувані їх зміни з визначеною послідовністю станів протягом часу.
Застосовуючи поняття життєвого циклу, можна побачити наступне: існують окреслені етапи, через які проходять організації, і переходи від одного етапу до іншого є передбачуваними, а не випадковими.
Концепції життєвого циклу приділяється велика увага в літературі щодо вивчення ринків. Життєвий цикл використовується для пояснення того, як продукт проходить через етапи народження чи формування, росту, зрілості й спаду.
Організації мають деякі виняткові характеристики, що вимагають визначеної модифікації поняття життєвого циклу. Один з варіантів розподілу життєвого циклу організації на відповідні тимчасові відрізки передбачає наступні етапи.
• 1. Етап підприємництва. Організація знаходиться в стадії становлення, формується життєвий цикл продукції. Цілі є ще нечіткими, творчий процес протікає вільно, просування до наступного етапу вимагає стабільного забезпечення ресурсами.
• 2. Етап колективності. Розвиваються інноваційні процеси попереднього етапу, формується місія організації. Комунікації і структура в рамках організації залишаються в сутності неформальними. Члени організації затрачають багато часу на виконання своїх обов'язків і демонструють високі зобов'язання.
• 3. Етап формалізації і управління. Структура організації стабілізується, вводяться правила, визначаються процедури. Опір робиться на ефективність інновацій і стабільність. Розробка і прийняття рішень стають ведучими компонентами організації. Зростає роль вищої керівної ланки організації, процес прийняття рішень стає більш зваженим, консервативним. Ролі уточнені таким чином, що вибуття членів організації не викликає серйозної небезпеки.
• 4. Етап розробки структури. Організація збільшує випуск своїх продуктів і розширює ринок надання послуг. Керівники виявляють нові можливості розвитку. Організаційна структура стає більш комплексною і відпрацьованою. Механізм прийняття рішень децентралізований.
• 5. Етап спаду. У результаті конкуренції на ринку, що скорочується, в організації зменшується попит на свою продукцію чи послуги. Керівники шукають шляхи утримання ринків і використання нових можливостей. Збільшується потреба в працівниках, особливо тих, хто має найбільш цінні спеціальності. Зростає кількість конфліктів. Керівництво намагається затримати занепад. Механізм розробки і прийняття рішень централізований.
В науковій літературі часто зустрічаються наступні стадії розвитку організації:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка і підприємництво, менеджмент» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Структуризація управління підприємством“ на сторінці 1. Приємного читання.
