Річний фонд робочого часу одного працівника є нормативним показником оптимальної тривалості використання трудових ресурсів. У сільському господарстві за 6-денного робочого тижня він становить 270 днів. Річний фонд робочого часу одного працівника визначають також у годинах. Його розраховують як добуток середньої кількості робочих тижнів у році на тривалість одного робочого тижня в годинах (44,9 • 40). У середньому він становить 1800 людино-годин. Дійсний річний фонд робочого часу одного середньорічного працівника в годинах визначається як добуток днів виходу на роботу на фактичну тривалість робочої зміни, яка визначається з урахуванням кількості годин її скорочення.
Рух (оборот) працівників на підприємстві характеризують такі показники:
• коефіцієнт, обороту за прийомом – це відношення чисельності всіх прийнятих працівників за певний період до середньоспискової чисельності працівників за той же період;
• коефіцієнт обороту за вибуттям – це відношення усіх вибулих працівників до середньоспискової чисельності працівників;
• коефіцієнт плинності кадрів – це відношення вибулих із підприємства працівників за власним бажанням до середньоспискової чисельності працівників.
Для оцінки персоналу підприємства можна використовувати також показники, що визначають рівень трудової дисципліни за кількістю неявок на роботу; відповідність кваліфікації працівників рівню складності виконуваних робіт; показники, що характеризують структуру персоналу підприємства тощо.
Рівень дисципліни визначає кількість неявок (невиходів на роботу) до зальної кількості відпрацьованих за визначений період людино-годин.
Відповідність кваліфікації працівників рівню складності виконуваних робіт визначається як співвідношення середнього тарифного розряду групи працівників і середнього тарифного розряду виконуваних робіт.
Структура персоналу підприємства є характеристикою питомої ваги кожної з його складової груп, відтвореної у відсотках до сумарної чисельності всього промислово-виробничого персоналу підприємства.
У сільськогосподарських підприємствах чисельність працівників закономірно зменшується, тому важливо забезпечити їх повне й раціональне використання у виробництві. Рівень використання трудових ресурсів у сільськогосподарських підприємствах характеризують такі показники:
• 1) кількість відпрацьованих людино-днів (людино-годин) одним працівником за рік;
• 2) коефіцієнт використання трудових ресурсів.
Коефіцієнт використання трудових ресурсів () визначається відношенням фактично відпрацьованого робочого часу одним працівником за рік (
) до можливого (
) його річного фонду:
Використання трудових ресурсів у сільському господарстві має специфічні особливості, пов'язані з технологією й умовами виробництва, рівнем його технічної оснащеності та економічною необхідністю ведення особистого підсобного господарства працівниками сільськогосподарських підприємств. Важливою особливістю є сезонний характер використання трудових ресурсів. У сільському господарстві період виробництва й робочий період не збігаються, що зумовлює нерівномірність використання протягом року трудових ресурсів і є однією з причин неповного їх використання. Це стосується насамперед рослинництва, де потреба в робочій силі значно збільшується в окремі періоди виконання сільськогосподарських робіт, особливо під час збирання врожаю. У тваринництві трудові ресурси використовуються протягом року більш рівномірно.
Сезонність використання трудових ресурсів сільськогосподарських підприємств характеризують такі показники:
• 1) щомісячний розподіл затрат праці, який визначається у відсотках до річних затрат;
• 2) коефіцієнт сезонності по максимуму або мінімуму (сезонне навантаження) визначається відношенням затрат праці в місяці максимальної (мінімальної) зайнятості працівників до середньомісячних затрат;
• 3) розмах сезонності визначається відношенням максимальних місячних затрат праці до мінімальних.
Зменшення сезонності використання персоналу аграрних підприємств можна досягти раціональним поєднанням галузей рослинництва, тваринництва й промислової переробки сільськогосподарської продукції, розвитком промислових підсобних виробництв, впровадженням інтенсивних індустріальних технологій у всіх галузях.
Відповідно до Закону України "Про оплату праці" заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. її розмір залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. За своєю структурою заробітна плата неоднорідна, кожний її елемент виконує властиву їй функцію матеріального стимулювання і має певну економічну самостійність за необхідного взаємозв'язку й взаємозумовленості всіх її частин. Оплата праці складається з основної заробітної плати й додаткової оплати праці. Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до її складності та встановлених норм праці. Вона визначається тарифними ставками, посадовими окладами, відрядними розцінками, а також доплатами в розмірах, встановлених чинним законодавством. її розмір залежить від результатів роботи самого працівника. Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, а також премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка і підприємництво, менеджмент» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 4. ТРУДОВІ РЕСУРСИ, ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ ТА її ОПЛАТА“ на сторінці 3. Приємного читання.
