• 1. Висококваліфіковані робітники – робітники, які виконують особливо складні та відповідальні роботи. Це робітники, які пройшли тривалу (більше 2-3 років) спеціальну підготовку, володіють глибокими знаннями зі спеціальності, мають великий практичний досвід, періодично проходять стажування (наприклад, робітники з обслуговування, з налагодження та ремонту електронного та іншого особливо складного устаткування, виготовлення інструменту тощо).
• 2. Кваліфіковані робітники – робітники, які виконують кваліфіковані (складні) роботи. Це робітники, які отримали необхідну підготовку (не менше 1-2 років) і мають значний досвід роботи (наприклад, слюсарі, токарі, столяри, електрики, оператори електронно-обчислювальних машин та інші).
• 3. Малокваліфіковані робітники – робітники, для підготовки яких достатньо кількох тижнів і які виконують нескладні роботи (копіювальники, контролери, ліфтери та інші).
• 4. Некваліфіковані робітники – робітники, які виконують прості некваліфіковані або допоміжні роботи. Виконання таких робіт не потребує спеціальної підготовки (наприклад, навантаження та розвантаження матеріалів, продукції; прибирання виробничих, службових приміщень, територій тощо).
Конкретний рівень кваліфікації робітників у певній галузі промисловості визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних характеристик робіт і професій, згрупованими за виробництвами і видами робіт у вигляді Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників (ЄТКД). Галузеві тарифно-кваліфікаційні характеристики переважно передбачають шість (віст) кваліфікаційних груп-розрядів робіт і робітників. Відповідно до рівня кваліфікації
робітникам присвоюється певний тарифний розряд.
Для визначення кваліфікаційного рівня робітників і службовців загальних (наскрізних) професій застосовується Єдина тарифна сітка, яка містить 15 тарифних розрядів. В 2003 році введена Єдина тарифна сітка для працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, в якій передбачено 25 тарифних розрядів, в тому числі для робітників – 8 тарифних розрядів.
За відношенням працівників до власності підприємства їх можна поділити на власників і найманих.
Власник – це працівник, який бере участь у господарській діяльності підприємства особистою працею та власним майном (активами), а також природними ресурсами (земельною ділянкою).
Найманий працівник – працівник, який бере участь у господарській діяльності підприємства тільки особистою працею.
Крім того, в господарській діяльності підприємства можуть брати участь сумісники, а також працівники, які виконують роботи підприємства від імені інших суб'єктів господарювання.
Сумісник – працівник підприємства (власник, найманий працівник), який має місце основної роботи на іншому підприємстві. Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. У структурі зайнятого населення майже 85 % складають наймані працівники, лише 1 % – роботодавці, 14 % – самозайняті особи.
Важливе значення для ефективного управління персоналом має вивчення його структури. Найважливішими класифікаційними ознаками є категорії, групи робітників (основні, допоміжні), кваліфікація, вік, стать, ступінь механізації праці, стаж роботи, професії, спеціальності і т. ін.
Структура персоналу підприємства є його якісною характеристикою. Найважливішими показниками структури персоналу є співвідношення між його категоріями, між основними і допоміжними робітниками, частка висококваліфікованих і кваліфікованих робітників у загальній чисельності працівників, а також співвідношення між робітниками, зайнятими механізованою, автоматизованою і немеханізованою працею, в тому числі важкою фізичною і шкідливою працею.
Забезпечення ефективного використання трудових ресурсів підприємства потребує формування системи показників, які характеризують кількісні та якісні зміни персоналу й дають можливість виявити резерви повного використання усіх його категорій. Кількісна характеристика трудових ресурсів підприємства вимірюється такими показниками, як облікова й середньооблікова чисельність працівників.
Облікова чисельність працівників підприємства включає всіх постійних, тимчасових і сезонних працівників, яких прийнято на роботу незалежно від того чи перебувають вони на роботі чи відсутні з будь-яких причин. Чисельність працівників облікового складу розраховують на дату звітного періоду, вона включає всіх працівників, які перебувають у трудових відносинах, незалежно від форми договору.
Середньооблікова чисельність працівників за певний період визначається як сума середньомісячної чисельності, поділена на кількість місяців у розрахунковому періоді. Так, середньорічну чисельність працівників визначають шляхом складання середньомісячної їх чисельності за всі місяці року й ділять на 12.
Кількісна характеристика трудового потенціалу підприємства може бути представлена також річним фондом ресурсів праці () в людино-днях або людино-годинах. Він визначається шляхом множення середньорічної чисельності працівників (
) на середню тривалість робочого періоду (
) в днях або годинах:
(1.2.1)
Під час планування середньорічної чисельності працівників підприємства важливим є правильне встановлення можливого фонду робочого часу одного середньорічного працівника. Можливий річний фонд робочого часу одного працівника визначається шляхом віднімання від календарного річного часу в днях (365 днів) кількості вихідних і святкових днів, середньої тривалості щорічної відпустки, невиходів на роботу через хворобу та з інших причин.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка і підприємництво, менеджмент» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 4. ТРУДОВІ РЕСУРСИ, ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ ТА її ОПЛАТА“ на сторінці 2. Приємного читання.
