Ми вважаємо, що практична реалізація будь-яких інструментів державної економічної політики має слугувати реалізації основної цілі - забезпечення добробуту населення, що досягається шляхом:
• а) забезпечення (за допомогою державних коштів і методів) процесу реалізації економічних прав і свобод господарюючих суб'єктів;
• б) державний контроль за дотриманням "правил гри" суб'єктами ринкових відносин, забезпечення вільної конкуренції, недопущення в даній сфері протиправних дій;
• в) забезпечення конкурентного середовища за допомогою державного антимонопольного регулювання.
Спробуємо розглянути дані напрями економічної політики держави детальніше.
По-перше, розглянемо державу як гаранта економічної свободи.
Одна із основоположних функцій держави полягає в правовому захисті інтересів виробників і споживачів. їх економічна свобода найбільш ефективно забезпечується інститутом приватної власності, її непорушність гарантується Конституцією України. Так, у ст. 13
Конституції України сказано, що: "Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності й господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом".
По-друге, розглянемо державу як гаранта дотримання "правил гри" між господарюючими суб'єктами. Важливість даної ціннісної настанови визначається, перш за все, тим, що в процесі виробництва бере участь значна кількість суб'єктів, які мають різні економічні інтереси. Для досягнення визначеної мети держава встановлює правила, якими повинні керуватися виробники як у своїх відносинах із споживачами, так і між собою (наприклад, держава визначає спільні умови укладання договорів купівлі-продажу, оренди, постачання тощо). Водночас вона визначає стандарти якості, контролює їх дотримання, вимагає відповідальності за дотримання умов контрактів.
Вагомою перешкодою для досягнення даної мети є традиційна для нашої країни практика постійних змін у "правилах гри", що є наслідком частої зміни політичних орієнтирів і нестабільності нормативно-правового регулювання економічних процесів,.
По-третє, розглянемо державу як гаранта існування конкурентного середовища. Важливість конкуренції для нормального функціонування ринкової економіки, для економічного та соціального прогресу не підлягає сумніву.
Проте державне регулювання є неминучим, навіть при існуванні розвинутого ринку. Соціально-економічний прогрес безпосередньо пов'язаний зі стабільною діяльністю державного механізму. У різні часи участь держави у процесі регулювання економіки виявлялася неоднаково, в окремі періоди вона була прямою або непрямою, безпосередньою чи опосередкованою. Посилення на певному етапі неокласичних підходів в державному управлінні з орієнтацією на саморегулювання ринку не означало приниження ролі держави в економічних процесах. У цих умовах регулятивні функції набували інших форм і змісту.
Існують об'єктивні стабільні, можна сказати, спільні для всіх держав умови, які відтворюють необхідність активної економічної політики конкретної держави. До них можна віднести такі:
• 1. Неможливість успішного впливу держави на економіку поза її територіальним простором. Цілісність, а також недоторканність цього простору забезпечуються самою державою. Крім того, захист своїх громадян, а також юридичних осіб – учасників міжнародних економічних відносин - також покладається на державу.
• 2. Актуалізація питання економічної безпеки держави, стан якої, на наше переконання, досягається лише за умови активної економічної політики держави, яка при цьому, має спрямовуватись на підвищення наступних показників:
– економічна незалежність, що забезпечується перебуванням національних багатств під наглядом держави, а також застосування національних переваг у конкурентній боротьбі на світових ринках; непорушність підвалин економічного розвитку держави;
– стабільність і постійність національної економіки: безпека для всіх складових системи, забезпечення ефективності розвитку підприємств різних форм власності, запобігання виникненню загроз;
– відновлення та розвиток, що сприяють реалізації та захисту державних інтересів в економічній сфері без залучення сторонніх зусиль, наслідком чого є налагодження стабільної інвестиційної політики, прогрес в інноваційній сфері та впровадження досягнень науково-технічного розвитку у виробництво.
• 3. Створення балансу економічних інтересів господарюючих суб'єктів. Підтримка державою такого балансу покликана зробити суспільство стійкою системою, в якій кожен її учасник упевнений у майбутньому, відчуває турботу держави про себе, яка проявляється в стабільності національної валюти, кредитній політиці, пільговій політиці щодо малозабезпечених верств населення тощо. Якщо баланс економічних інтересів стає підпорядкований політико-економічним цілям якоїсь однієї соціальної групи, це може призвести до появи невдоволення цією політикою інших соціальних груп і нестабільності в суспільстві.
• 4. Необхідність урахування дії та впливу економічних законів суспільного відтворення, які передбачають динамічний розвиток виробничих можливостей держави та підвищення ефективності суспільного виробництва, що вимагає певного інституційного і державного коригування диспропорцій, які виникають між окремими стадіями процесу відтворення (виробництвом, розподілом, обміном, споживанням), між попитом і пропозицією. Як свідчить світовий досвід, основним завданням економічних перетворень є усунення дисбалансу в процесах відновлення і створення передумов для запобігання його виникненню у майбутньому.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Цілі, мета і завдання державного управління в економічній сфері“ на сторінці 2. Приємного читання.
