У цілому, за статистичними даними, видобуток природного газу в Україні мав стійку тенденцію до збільшення, хоча щорічний темп приросту був незначний і коливався на рівні 0,5-2 %. В останні три роки видобуток газу природного в Україні дещо знизився, якщо у 2007–2009 pp. видобуток газу перевищував 20 млрд м3, то у 2010 він впав до 19,8, у 2012 – взагалі до 29,3 млрд м3.
В Україні виділяють 3 нафтогазових регіони: Західний (Івано- Франківська, Львівська, Закарпатська, Чернівецька області), Східний (Полтавська, Сумська, Харківська, Чернігівська області), Південний (Причорноморсько-Кримський) [22].
У цілому внутрішні резерви газу лише на 26 % забезпечують споживання, решта - це імпорт із Росії (30-33 %) і Туркменістану (41-44 %). Така висока імпортозалежність значною мірою знижує енергетичну безпеку України.
За цих умов політика держави повинна бути спрямована на обмеження експорту, максимальне використання видобутого газу на внутрішнє споживання, пошук шляхів зниження потреб, перед усім металургії й хімічної промисловості, паливно-енергетичного комплексу (наприклад, заміна газу на вугілля). З огляду на обмеженість наявних запасів природного газу в Україні, необхідною стає інтенсифікація проведення геологорозвідувальних робіт і наукових досліджень із пошуку та освоєння нових родовищ.
Відповідно до статистичних даних (рис. 3.5), видобуток нафти в Україні збільшувався у 2004-2006 роках, у 2007-му був на рівні 2006 року, а починаючи з 2008-го почав спочатку повільно, а потім прискореними темпами знижуватися: у 2008 р. – на 3 %, а далі на 9,4 та більш як на 10% у 2009-2010 pp. відповідно. За підрахунками, середньорічний видобуток нафти у досліджуваному періоді становив 2,9 тис. т на рік. Лінійний тренд показує на слабку тенденцію до збільшення. За умов подолання наслідків фінансово-економічної кризи видобуток уже в 2011-2012 роках мав би повернутися на докризовий рівень - 3,3 тис. т., але негативна динаміка падіння видобутку нафти в Україні продовжується. У 2011 р. було добуто лише 2,4 тис. т, у 2012 - 2,3 тис. т. За таких обставин дефіцит нафти зростатиме. Власною нафтою потреби нашої держави забезпечені на сьогодні лише на 8 %.
Рис. 3.5. Динаміка та тенденції видобування нафти і газового конденсату в Україні у 2003-2015 роках.
Джерело: розроблено автором.
У цілому Україна не відноситься до провідних країн із видобутку нафти, її власні запаси досить обмежені, що потребує з боку держави пошуку шляхів оптимізації видобування і раціоналізації використання.
Потреби у нафті Україна не може задовольнити повністю. В той же час в Україні діють 6 нафтопереробних заводів, які переробляють біля 54 млн т. нафти на рік, що перевищує показники Польщі, Чехії, Угорщини і Словаччини загалом. Однією з проблем нафтопереробних і транспортних систем України є спрацьованість матеріально-технічної бази та застарілі технології переробки, внаслідок чого має місце мала глибина переробки нафти (55-65 % проти 80-90 % у розвинутих країнах).
У цілому можна зробити висновок, що ресурси природного газу та нафти країни є обмеженими, а їх нераціональне використання призвело до суттєвого виснаження надр. За радянських часів в Україні велося їх посилене видобування, а також вугілля, сірки, марганцевих руд, ртуті та багатьох інших видів копалин, які використовувалися на потреби всього Радянського Союзу.
Теперішній кризовий стан із енергоносіями і висока енергетична залежність України багато в чому зумовлені вичерпанням найбільших і добре розроблюваних родовищ саме нафти та природного газу, що є наслідком невиправдано прискореного їх видобування з легкодоступних родовищ у минулому.
Певною мірою проблема дефіциту таких важливих корисних копалин, як природний газ і нафта, може бути вирішена шляхом розвідки та розробки вже виявлених як великих, так і малих родовищ, до яких зараз почали виявляти інтерес підприємницькі структури. Прискорити цей процес може державна підтримка підприємництва в освоєнні надр. Але проблема пошуків багатих і висококонкурентних родовищ ускладнюється тим, що фонд об'єктів, які залягають на невеликій глибині, вичерпано. За таких обставин слід переходити до глибинних пошуків, вартість яких є значно більшою, що потребує суттєвих фінансових ресурсів. Таким чином, політика уряду має бути спрямована на прискорення й інтенсифікацію геологорозвідувальних робіт в Україні, що дасть можливість у найближчому майбутньому розвивати газо- і нафтовидобування.
Потужними складовими мінерально-сировинного потенціалу України є також гіпс, вапняк, крейда, природні піски; галька, гравій, щебінь і дроблене каміння; каолін, паливний торф, які відіграють визначальну роль у розвитку вітчизняної будівельної промисловості.
Значних втрат мінерально-сировинному комплексу України також завдають недостатньо ефективні наявні системи відпрацювання деяких родовищ і неповна комплексність використання видобутих із надр корисних копалин. Це призводить до значних втрат обчислених у надрах запасів. Там залишається і фактично втрачається 70 % нафти, 40 % вугілля, 25 % металевих руд, 50 % солі. У відвалах і у "хвостах" переробки підприємств залишається багато цінних компонентів, які містяться в рудах і концентратах, що видобуваються. Так, у теперішній час із видобутих і збагачених титан-цирконієвих руд не вилучаються ванадій, скандій, рідкісноземельні метали. Загальна кількість відходів по Україні перевищує 25 млрд т, і площа під ними дорівнює понад 50 тис. га сільгоспугідь. Із кожним роком ці показники зростають.
Державна політика у сфері використання природних родовищ корисних копалин має бути спрямована на стимулювання більш повної їх розробки та підвищення глибини переробки. Останнім часом відбулося зміщення акцентів і переваг у пошуках і розвідці корисних копалин. Пріоритетними напрямами геологорозвідувальних робіт є паливно-енергетичні ресурси. Передбачається економічно максимально можливе й екологічно виправдане використання власних ресурсів, насамперед нафти, газу та вугілля. Геологорозвідувальні роботи мають бути спрямовані на зміцнення сировинної бази саме цих корисних копалин. На відміну від попередніх років, особлива увага надається золоту, алмазам, урану, кольоровим, рідкісним і рідкісноземельним металам, мінеральній сировині для сільського господарства.
Як показують результати пошуково-оціночних робіт останніх років, ці види корисних копалин можуть стати надійним джерелом сировини для внутрішніх потреб і навіть для створення експортного потенціалу. Цілком реальна перспектива формування у найближчі роки власної виробничої бази свинцю, цинку, молібдену, літію, ніобію, танталу, рідкісноземельних елементів, плавкового шпату та ін. Обсяги вже виявлених родовищ і перспективних площ свідчать про можливість вирішення проблеми внутрішнього забезпечення і значного скорочення імпорту дефіцитної сировини.
Зараз імпорт мінерально-сировинної продукції в Україну значно перевищує її експорт. У структурі імпорту переважають енергоносії, а також майже всі види кольорових і рідкісних металів, його обсяг у грошовому вираженні в 3,5 раза вищий за експорт. Такий розрив посилюється не тільки великим переліком і обсягом імпортованих товарів, а й низькими цінами на продукцію експорту.
Особливість сировинної бази нашої держави сприяє активізації торговельно-економічних відносин із сусідніми країнами. Наприклад, Росія не має власної сировинної бази марганцю, титану, цирконію й деяких інших корисних копалин, які є в Україні. Європа за деякими з них (марганець, залізо, графіт, титан, каоліни та ін.) також задовольняє свої потреби за рахунок України.
На сучасному інноваційному етапі розвитку науково-технічного прогресу у світі відбувається зростання споживання рідкісних металів. Зусилля України мають бути спрямовані на створення потужного виробництва цього профілю корисних копалин (цирконій, берилій, літій, скандій, ітрій, лантаноїди та ін.).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Державне управління мінерально-сировинним комплексом“ на сторінці 2. Приємного читання.
