Демографічний вибух - це різке прискорення кількісного зростання світового населення, яке почалося у середині XX ст. Коли зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, то це призводить до прискореного збільшення чисельності населення, неузгодженого з об'єктивними вимогами соціально-економічного розвитку суспільства. Перевищення кількості народжень над кількістю смертей досягає значних величин. Сучасні високі темпи зростання чисельності населення земної кулі значною мірою визначаються темпами його збільшення в країнах, що розвиваються. Це країни Азії, Африки і Латинської Америки, де проживає близько 70 % населення світу, а середньорічний приріст населення перевищує 1,8-2,0 %.
Якщо згадати, що п'ятий мільярд населення Землі з'явився ледь не за 10 років, то легко підрахувати, що у 70-х роках XX ст. щосекунди народжувалося у середньому п'ятеро дітей. Проте сьогодні ситуація дещо змінилася. Експерти відзначають кілька найголовніших ознак сучасної ситуації демографічного вибуху. По-перше, найвищі показники щорічного зростання населення "забезпечують" найбідніші країни світу. По-друге, спостерігаються чіткі ознаки сповільнення темпу демографічного вибуху - зменшується кількість країн із щорічним приростом понад 3 %; в Азії швидко скорочується кількість пологів на одну жінку; в Африці зростає застосування сучасних засобів запобігання вагітності та ін.
Отже, демографічний вибух - явище тимчасове, а з розвитком демографічного переходу порушена узгодженість типів народжуваності і смертності відновлюється, проміжний тип відтворення населення поступається місцем основному, і демографічний вибух припиняється. Але темпи демографічного переходу залежать від загального соціально-економічного розвитку, і коли він, як у більшості слаборозвинених країн, відбувається повільно, то тривалий час зберігається і проміжний тип відтворення населення. У багатьох країнах, що розвиваються, проводиться демографічна політика, спрямована на подолання перехідного характеру відтворення населення. Процес демографічної стабілізації має завершитися наближенням до стану, характерного для постійного (стаціонарного) населення. У різних регіонах світу це відбудеться у різні строки, але у більшості країн, що розвиваються, - не раніше середини XXI ст.
Проте ще далеко до справжньої стабілізації населення Землі. Аналіз ситуації свідчить, що для переходу слаборозвинених країн до європейської демографічної політики (досягнення темпу зростання 0,3-0,7%) має пройти 30-40 років, а за цей час населення Землі "за інерцією" збільшиться до 10 млрд (табл. 6.2).
Таблиця 6.2. Темпи і прогнози демографічних та економічних змін у найбільш населених країнах світу
| Населення, млн осіб | Щорічне зростання населення, % | Приріст · ВНП за рік, % | Населення, млн осіб | Населення, млн осіб | |
| Китай | 730 | 1,6 | 0,3 | 1060 | 1490 |
| Індія | 524 | 2,5 | 1,8 | 803 | 1445 |
| СРСР | 238 | 1,3 | 5,8 | 283 | - |
| США | 201 | 1,4 | 3,4 | 243 | 300 |
| Індонезія | 113 | 2,4 | 0,8 | 172 | 256 |
| Японія | 101 | 1,0 | 9,9 | 122 | 129 |
| Бразилія | 88 | 3,0 | 1,6 | 147 | 246 |
| Нігерія | 63 | 2,4 | -0,3 | 109 | 301 |
| ФРН | 60 | 1,0 | 3,4 | 62 | - |
Між 1950 і 2000 р. населення світу збільшилося від 2,5 млрд до 6,1 млрд (приріст на 3,6 млрд). І хоча народжуваність скоротилася у більшості країн, останні прогнози засвідчують, що населення зросте до 2050 р. на 2,8 млрд і становитиме 8,9 млрд осіб1.
Не зважаючи на те, що попередній приріст населення відбувався як в індустріальних країнах, так і в країнах, що розвиваються, майже усе подальше зростання населення відбуватиметься у "третьому світі", де, згідно з багатьма екологічними показниками, країни вже перенаселені. Країни, де прогнозується подвоєння чи навіть потроєння населення, у майбутньому зіткнуться зі ще більшим зростанням, ніж раніше.
Демографічний вибух, з одного боку, сприяє омолодженню населення Землі, збільшує трудові ресурси країн світу, а з іншого - породжує низку глобальних і регіональних проблем. Він ускладнює економічний розвиток держав, зумовлює жебрацтво, загострює проблему охорони природи. Чисельність населення продовжує зростати, а природні екосистеми Землі залишаються тими самими. Кількість прісної води, що виробляється гідрологічним циклом, нині, по суті, така ж сама, як була у 1950 р. і, мабуть, буде у 2050 р. Так само незмінним є вилов океанської риби, обсяг заготівлі лісів, продуктивність природних пасовищ та ін. Коли населення зростає, скорочення забезпечення кожним з цих ресурсів на душу населення загрожує не лише якості життя, а й, за деяких обставин, навіть і самому життю.
Як відомо, "внесок" різних країн і континентів у загальну картину зростання народонаселення далеко не однаковий. За абсолютною чисельністю найбільший приріст забезпечують великі азіатські країни - Китай, Індія, Індонезія; найбільша швидкість зростання спостерігалась в Африці та Латинській Америці. У деяких африканських країнах відносний приріст сягав 4 % щорічно. У багатьох більш розвинутих країнах і регіонах (Західна Європа, Північна Америка) ситуація демографічного вибуху спостерігалась набагато раніше - ще у XIX ст. Для багатьох з них нині характерний розвиток так званого демографічного переходу до стабілізації чисельності населення.
Динаміку чисельності і руху населення висвітлює теорія демографічного переходу. Вона пояснює відмінності у природному прирості населення різних регіонів насамперед соціально-економічними факторами. Виділяють такі етапи демографічного переходу:
• o Висока народжуваність і висока смертність через низький рівень життя населення і слабкий розвиток медицини. Сьогодні на цьому етапі перебувають Сомалі, Малі, Чад, Зімбабве.
• o За традиційно високої народжуваності завдяки підвищенню рівня життя і поліпшенню медичного обслуговування зменшується смертність. Кількість населення різко збільшується, темпи природного приросту перевищують 1,2 %. Така демографічна ситуація характерна для Венесуели, Болівії, Нігерії, Індії.
• o Народжуваність зменшується внаслідок підвищення соціально-економічного статусу жінки; смертність - у межах 0,2- 0,6 %. Природний приріст малий або навіть від'ємний. Коли він знижується до 0,2 %, настає демографічна криза. Зараз вона спостерігається в Україні, Німеччині, Данії, Угорщині.
Отже, з підвищенням рівня економіки країни чи регіону змінюються і демографічні показники. Демографічний перехід - це послідовна зміна типів відтворення населення, яка призводить до стабілізації чисельності. Він схожий на ту фазу динаміки чисельності популяції в екосистемі, коли вона наближається до рівня місткості середовища. Під час демографічного переходу у зміні відтворення населення виділяють чотири фази:
• o Перша фаза відповідає ситуації, коли і смертність, і народжуваність швидко знижуються, але темпи зниження коефіцієнта смертності випереджають темпи зниження коефіцієнта народжуваності, тому приріст населення продовжує зростати, досягаючи найбільшого значення. Така ситуація склалася у багатьох країнах, що розвиваються; розвинуті країни пройшли першу фазу ще до середини XX ст.
• o У другій фазі смертність досягає мінімуму і більше не знижується, але народжуваність продовжує падати, через що приріст населення уповільнюється.
• o Для третьої фази характерне підвищення коефіцієнта смертності, зумовлене старінням населення, та одночасне уповільнення темпів зниження народжуваності. Наприкінці третьої фази коефіцієнт народжуваності наближається до рівня простого відтворення населення, а коефіцієнт смертності залишається нижче за цей рівень, оскільки вікова структура населення ще не стабілізувалася.
• o У четвертій фазі коефіцієнт смертності підвищується і наближається до коефіцієнта народжуваності, тобто процес демографічної стабілізації закінчується. Це відповідає такому рівню відтворення населення, коли на кожну тисячу людей щорічно буде народжуватися та вмирати 12 осіб. Тобто у складі такої популяції буде 23 % дітей та юнаків до 18 років, 49 % людей працездатного віку (18-60 років) і 28 % людей у віці від 60 до 84 років (середня тривалість життя). На кожну 1000 осіб буде 96 сімей з віком батьків від 20 до 36 років, у кожній з яких буде у середньому по дві дитини.
Сучасним суспільством на виробництво і споживання затрачається така кількість речовин та енергії, яка у десятки і сотні разів перевищує суто біологічні потреби людини. Інфраструктура цивілізації, її економіка багатократно збільшують споживання і деградацію природних ресурсів, які припадають на одну людину. Тобто головною причиною сучасної екологічної кризи є саме кількісна експансія людського суспільства - непомірний рівень та швидке нарощування сукупного антропогенного навантаження на природу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Шляхи вирішення демографічної проблеми“ на сторінці 1. Приємного читання.
