Основні характеристики екологічних факторів

Основи екології

Усі умови середовища, необхідні для життя, впливають на організми, що визначається насамперед впливом на їхній обмін речовин. У зв'язку з цим всі екологічні фактори за їх дією можна поділити на прямі та опосередковані. Будь-який з екологічних факторів може бути то прямим, то опосередкованим. Наприклад, вплив температури на рослини найчастіше належить до прямо-дійних факторів. Але при цьому також відбувається нагрівання ґрунту, що активізує діяльність ґрунтових мікроорганізмів, вони швидше переробляють мертву органіку і збагачують ґрунт мінеральними речовинами, що, у свою чергу, створює сприятливі умови для ґрунтового живлення рослин.

Одні й ті самі фактори неоднаково впливають на різні види організмів - для одних вони є сприятливими, для інших - не дуже. Важливою при цьому є реакція організму на силу впливу екологічного фактора, оскільки негативні наслідки можуть виникнути як у разі надлишку, так і у разі недостатньої дози цього фактора. Кожний екологічний фактор характеризується певними кількісними показниками, зокрема такими, як сприятлива доза фактора, яку називають оптимумом, та несприятлива доза фактора, коли організми почуваються пригнічено, яку, відповідно, називають песимумом.

Оптимум - це точка, на якій спостерігається максимальне зростання та розвиток організму. Але краще говорити про зону оптимуму, оскільки зазвичай таке зростання і розвиток відбувається у певному діапазоні кількісних значень фактора (наприклад, діапазон температур у декілька градусів). Тоді увесь інтервал температур від мінімальної до максимальної, за яких можливі зростання та розвиток організму, називається його діапазоном стійкості, а межі цього діапазону - межами стійкості"

Від зони оптимуму у напрямі наближення до меж стійкості організм поступово починає відчувати пригнічення і збільшення стресу, тому цей "відрізок" називають стресовою зоною в межах діапазону стійкості (рис. 3.1). Звичайно, це стосується не тільки температури. Отже, для кожного виду організмів є оптимум, стресові зони та межі стійкості для кожного фактора середовища.

Загальні кількісні показники дії екологічних факторів

Рис. 3.1. Загальні кількісні показники дії екологічних факторів

В умовах, близьких до меж стійкості, організми почуваються пригнічено, вони можуть жити, зростати, але не досягають повного розвитку, не плодоносять. Така пригнічувальна дія фактора виявляється як за мінімальної, так і за максимальної інтенсивності і відповідає стресовій зоні, або зоні песимуму (від лат. pessimus - дуже поганий). У випадку, якщо дія якогось фактора виходить за межі стійкості (мінімальну або максимальну), організми гинуть. Таке згубне значення фактора називають критичною точкою, або порогом.

Сила впливу фактора, у межах якої зростає життєздатність та чисельність організмів, називається зоною оптимуму (від лат. optimus - найкращий). Зона оптимуму, як правило, розташовується в умовах середньої сили впливи фактора. Реакцію видів та окремих організмів на оптимальну зону дії екологічного фактора називають законом оптимуму. Цей закон має важливе практичне значення. Немає цілком позитивних або цілком негативних факторів; усе залежить від їхньої інтенсивності. Отже, всі форми впливу середовища на живі організми мають суто кількісне вираження. Це дає можливість управляти життєдіяльністю видів, не допускаючи перетину тими чи іншими екологічними факторами їхніх критичних значень з метою створення постійної зони оптимуму. При цьому слід враховувати, що оптимальні "дозування" факторів є різними для різних видів. Наприклад, насіння вівса проростає за температури 3-5 °С, а насіння перцю - лише за температури понад 20 °С; рис вирощують на плантаціях, залитих водою, тоді, як пшениця за таких умов вимокне й загине.

Слід зазначити, що в природі різні екологічні фактори діють комплексно і одночасно. Ступінь наявності або відсутності кожного з них істотно відображається на життєздатності організмів, але по-різному у різних видів. Тобто одні фактори є провідними (головними), інші - фоновими (супутніми, другорядними). Провідними вважаються ті, які найбільш необхідні організмам; вони різні для різних організмів, навіть якщо ці організми мешкають на спільній території. Провідними факторами на різних етапах життя організму можуть бути то одні, то інші елементи середовища. Так, у період проростання для злакових рослин це температура, у період цвітіння - ґрунтова волога, а у період дозрівання - кількість поживних речовин і вологість повітря. Також роль провідного фактора може змінюватися у різні пори року. Наприклад, якщо у деяких птахів (горобця, синиці) у період пробудження наприкінці зими провідним фактором є світло (фотоперіод), то влітку його дія стає рівнозначною фактору температури.

Навіть один екологічний фактор, вийшовши за межі зони оптимуму, призводить до стресового стану організму - лімітуючий фактор. Лімітуючий фактор - це фактор, який за межами свого оптимуму призводить до стресового стану організму. Обмежувальна дія фактора буде виявлятися і у тому випадку, коли інші фактори середовища є сприятливими і навіть оптимальними. Лімітуючими можуть бути як провідні, так і фонові екологічні фактори.

Ідея про те, що витривалість організму визначається найслабшою ланкою у ланцюзі його екологічних потреб, вперше була висловлена німецьким хіміком Юстасом Лібіхом у 1840 р. Він першим виявив, що врожайність (тобто оптимальне зростання) сільськогосподарських культур часто лімітується не тими елементами живлення, яких рослина потребує у великих кількостях, а тими, яких потрібно мало і у ґрунті їх міститься теж дуже мало. Наприклад, лімітуючим фактором є такий елемент живлення рослин, як цинк. У навколишньому середовищі майже завжди наявні у надмірних кількостях двоокис вуглецю та вода, тому вони не є факторами, які обмежують розвиток організмів. А от цинку у ґрунті дуже мало, та й потреби рослин у ньому не великі, але зростання рослин буде продовжуватися доти, доки не буде вичерпано увесь запас цинку. Тому наявність цинку і є лімітуючим фактором.

Закон мінімуму (закон Лібіха) звучить так: ріст рослини залежить від того елемента живлення, який наявний у мінімальній кількості; успішність росту та врожайності сільськогосподарських культур залежить від речовини, що є в мінімумі, порівняно з іншими необхідними речовинами. Пізніше, у 1909 р. англійський учений, фізіолог рослин, Фредерік Блекман розширив цей закон і сформулював закон лімітуючих факторів: фактори середовища, які мають у конкретних умовах найгірше значення, найбільше обмежують можливість існування виду в цих умовах, незважаючи на оптимальне співвідношення інших умов.

Згодом закон мінімуму був доповнений двома допоміжними принципами:

• 1) обмежувальним - він полягає у тому, що закон Лібіха може бути застосований лише в умовах стаціонарного стану, тобто тоді, коли приплив і відплив речовин та енергії є чітко збалансованими;

• 2) принципом взаємодії факторів, який полягає у тому, що висока концентрація одного фактора може змінювати швидкість споживання організмами того елемента живлення, який є у мінімальній кількості. Іноді організм стає здатним замінювати дефіцитний елемент іншим, хімічно близьким. Наприклад, деяким рослинам потрібно менше цинку, якщо вони зростають не на яскравому сонячному світлі, а у тіні: таким чином, концентрація цинку у ґрунті з меншою ймовірністю буде лімітуючою для рослин у тіні, ніж на сонці.

Величина діапазону оптимуму, так само, як і величина всього діапазону стійкості (усієї зони дії фактора), дозволяють говорити про толерантність (від лат. tolerantia - терпіння), тобто межі витривалості організму щодо дії певного фактора середовища. Лімітуючим фактором може бути не тільки нестача, а й надмір певних факторів, таких, наприклад, як тепло, світло чи вода. Тобто всі організми характеризуються екологічним мінімумом та екологічним максимумом. Поняття лімітуючого впливу максимуму ввів Віктор Ернст Шелфорд у 1913 р., сформувавши закон толерантності (закон Шелфорда): лімітуючим фактором процвітання організму може бути як мінімум, так і максимум впливу, діапазон між якими визначає ступінь витривалості (толерантності) організму до цього фактора.

Згідно з цим законом, будь-який надлишок речовини чи енергії в екосистемі стає для неї шкідливим. Діапазон між мінімумом і максимумом становить межі толерантності, в котрих організм нормально функціонує і реагує на вплив середовища. Ступінь благополуччя виду залежно від інтенсивності впливу фактора можна відобразити у вигляді так званої кривої толерантності (рис. 3.2).

Криві толерантності стенотермних (а, в) і евритермних (б) організмів

Рис. 3.2. Криві толерантності стенотермних (а, в) і евритермних (б) організмів

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні характеристики екологічних факторів“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. Сучасна екологія як система знань про взаємодію природи та суспільства

  • Структура сучасної екології

  • Новітні галузі екології

  • Об'єкти дослідження, методи й основні завдання екології

  • Розділ 2. Екосистеми та їх місце в організації біосфери

  • Структура екосистем

  • Харчові взаємовідносини в екосистемах

  • Нехарчові взаємовідносини в екосистемах

  • Екосистемні рівні організації

  • Стабільність та динамічність екосистем

  • Розділ 3. Екологічні фактори

  • Основні характеристики екологічних факторів
  • Класифікація екологічних факторів

  • Вода

  • Температура

  • Кисень

  • Біотичні екологічні фактори

  • Антропогенні фактори

  • Розділ 4. Біосфера як глобальна екосистема

  • Загальна характеристика біосфери

  • Основні властивості і глобальні функції живої речовини

  • Еволюція сучасної біосфери

  • Кругообіги речовини та енергії у біосфері

  • Біогеохімічні цикли у біосфері

  • Кругообіг кисню

  • Кругообіг сірки

  • Антропогенна трансформація біосфери

  • Основні ідеї вчення про ноосферу

  • Основні закони біосферного розвитку

  • Закони екології Коммонера

  • Розділ 5. Природні ресурси і природно-ресурсний потенціал біосфери

  • Загальна характеристика і поділ природних ресурсів

  • Природно-ресурсний потенціал і природокористування

  • Природокористування та ресурсні цикли

  • Поняття екологічного потенціалу

  • Мінеральні ресурси

  • Гірничопромислові ландшафти і рекультивація земель

  • Відходи як вторинні ресурси

  • Земельні ресурси

  • Ґрунти та їх значення в агроекосистемах

  • Основні причини погіршення якості земельних ресурсів

  • Водні ресурси

  • Забруднення Світового океану

  • Водоспоживання та відновлення ресурсів прісної води

  • Міжнародне співробітництво у галузі охорони водних ресурсів

  • Ресурси атмосфери

  • Атмосферне забруднення та його екологічні наслідки

  • Парниковий ефект і глобальне потепління клімату

  • Руйнування озонового шару атмосфери

  • Кислотні опади та їх екологічні наслідки

  • Біологічні ресурси

  • Рослинні ресурси

  • Тваринні ресурси

  • Заходи з охорони і відтворення біологічних ресурсів

  • Розділ 6. Глобальні екологічні проблеми людства

  • Світова енергетична криза та шляхи її подолання

  • Шляхи подолання енергетичної кризи

  • Сонячна енергетика

  • Вітроенергетика

  • Біоенергетика

  • Геотермальна енергетика

  • Приповерхнева геотермія

  • Інші види альтернативної енергетики

  • Енергія морів і океанів

  • Воднева енергетика

  • Характеристика демографічної ситуації

  • Шляхи вирішення демографічної проблеми

  • Проблеми, пов'язані з демографічною проблемою

  • Розділ 7. Основи екології людини

  • Методи дослідження екології людини

  • Аналіз змін компонентів природного середовища та їх вплив на здоров'я людей

  • Негативні зміни ґрунтового і рослинного покриву

  • Забруднення природного середовища різноманітними відходами

  • Якість товарів народного споживання та продуктів харчування

  • Основні екологозалежні захворювання людини

  • Екологічні фактори та їх вплив на здоров'я людини

  • Абіотичні екологічні фактори та їх вплив на здоров'я людини

  • Вплив біотичних екологічних факторів на здоров'я людини

  • ПІСЛЯМОВА