Термін "екологія" походить від грецьких слів oikos (помешкання, дім, місцеперебування, притулок) та logos (вчення). Його запропонував відомий німецький природодослідник Брнст Геккель у 1866 р. для позначення необхідної, на його думку, науки про взаємодію і взаємовплив живих істот та їхнього оточення. За Е. Геккелем, екологія - це наука про закономірності формування, розвитку та стійкого функціонування біологічних систем різного рангу у їх взаємовідносинах між собою та з умовами середовища.
Поступове розширення об'єктів цікавості і предмета дослідження екології призвело до появи інших, нових її визначень. Екологічний енциклопедичний словник (1990) наводить таке тлумачення: екологія - це наука про різні аспекти взаємодії організмів між собою та з навколишнім середовищем; наука про сумісний розвиток людини, спільнот людей у цілому і навколишнього середовища (включаючи всі організми), що вивчає біотичні механізми регуляції і стабілізації навколишнього середовища, механізми, що забезпечують сталість життя.
Дедалі частіше екологію визначають як систему знань про взаємодію природи і суспільства. Найбільш повно і водночас стисло відповідає сучасному розумінню екології таке визначення: це міждисциплінарна область знань (синтез наук) про
структуру і функціонування природних та суспільних систем у їх взаємозв'язку (Ю. Одум, 1986). У сучасному тлумаченні екологія - це, по-перше, комплексна наука, по-друге, загальнонауковий метод і підхід до вирішення комплексних проблем, по-третє, світогляд. Таке широке трактування визначається предметом дослідження екології, яка вивчає специфічні взаємозв'язки між суспільством, природою, людиною та її життєвим середовищем з метою збереження Й удосконалення середовища мешкання людини.
Етапи розвитку екології як науки
В історії розвитку науки екології умовно виділяють три етапи, кожному з яких притаманні свої характерні риси та визначні події. Під характерними рисами слід розуміти, по-перше, об'єкт і предмет досліджень тих часів; по-друге, методи дослідження, які переважно застосовувалися; по-третє, те нове, що з'явилося завдяки екологічним дослідженням протягом цього етапу розвитку науки.
І. Перший етап
Був найбільш тривалим: розпочався ще від стародавніх часів і продовжувався до другої половини XIX ст. Найхарактернішими рисами цього етапу можна вважати такі:
• 1. Об'єктом дослідження науки, яка пізніше отримала назву "екологія", була окрема особина. А предметом дослідження - вплив фізичних (температура, освітлення, тиск тощо) і хімічних (склад води, повітря та ін.) чинників довкілля на життєдіяльність цієї особини. Саме це відрізняло екологію від біології, частиною котрої вона довго була. Отже, лідером першого етапу розвитку екології стала галузь, яка вивчає екологію особини, - аутекологія.
• 2. Саме на цьому етапі вчені почали застосовували науковий метод дослідження, тобто до простих натурних спостережень додавати порівняно точні досліди з вартими довіри результатами (наприклад, про вплив мінеральних добрив на ріст рослин та кінцевий урожай).
• 3. Найважливішим з усього нового на цьому етапі були перші спроби захистити природу - створити заповідники і національні парки для порятунку тих рослин і тварин, яким загрожувало знищення. З'явилися також перші закони і правила щодо заборони і певних обмежень рибальства та полювання.
Значна тривалість першого етапу розвитку екології зумовила насиченість його визначними подіями. Дослідження екологічного спрямування, тобто із акцентом на вивченні взаємозв'язків біологічних об'єктів між собою та неживою природою, почали проводитися із стародавніх часів. Ще грецькі філософи, що жили у VI-V ст. до н. е., висували перші теорії про походження рослин і тварин, намагалися пояснити процеси живлення і росту живих організмів. Так, Гіппократ (460-377 рр. до н. е.) висунув ідею про вплив середовища на здоров'я людей, Арістотель (384-322 рр. до н. е.) класифікував тварин за способом життя і живлення, а також описав більше 500 видів тварин та їхню поведінку залежно від кліматичних особливостей середовища мешкання.
Джерелом зародження екологічної думки в античні часи можна вважати медицину та географію. У працях Геродота, Страбона, Птоломея та інших мислителів містяться досить вдалі описи природи, зокрема флори і фауни різних частин світу, а також спроби простежити залежність заселеності певних регіонів від наявних там природних умов. Особливо переконливо подібні закономірності відображені у працях батька медицини Гіппократа, Учень Арістотеля Теофраст у своєму трактаті "Дослідження про рослини" обґрунтував методологічні вимоги до вивчення будови і різних процесів життєдіяльності рослин. Цим він заклав основи зародження методів аналогії та ідеалізації, а також аналітичного підходу, які у сучасній інтерпретації нині широко використовуються у багатьох науках. Уважається, що саме Теофраст є основоположником застосування методів аналізу в екологічних дослідженнях.
Великі географічні відкриття в епоху Відродження сприяли подальшому розвитку наук про природу. З'явилися праці таких вчених, як Р. Бекон (1214-1294) і А. Великий (1206-1280). Роджер Бекон обґрунтував, що живі та неживі тіла побудовані з одних і тих самих матеріальних частин, і живі істоти тісно залежать від навколишнього середовища. Глибокі думки екологічного спрямування висловлював у своїй енциклопедії відомий енциклопедист середньовіччя Альберт Великий в розділах "Про рослин " і "Про тварин ", крім детального опису відомих видів, були висунуті ідеї про зміни рослин під впливом факторів середовища. Він розкрив питання переходу рослин з дикого стану у культурний, тобто зміни способу життя від одного стану до іншого, які, на думку А. Великого, залежать від різних чинників навколишньої природи, тому вчений зробив припущення про можливість управління способом життя і формоутворенням живих істот.
На початку XVII ст. був винайдений мікроскоп, за допомогою якого Антон ван Левенгук (1632-1723) вивчав не лише будову бактерій і клітин крові, а й харчові ланцюги, а також регулювання чисельності популяцій, що у подальшому розвинулося у найважливіші розділи сучасної екології. Відомий французький натураліст Жорж Луї Бюффон (1707-1788) у своїй праці "Природнича історія" наводив думки про єдність рослинного і тваринного світу та їхній взаємозв'язок із середовищем мешкання. Він висловив думку, що природа - це величезна цілісна споруда, пронизана функціональними і генетичними зв'язками. Крім цього, саме Ж-Л. Бюффону належать ідеї щодо історичної мінливості рослин і тварин, антропогенних причин змін клімату тощо.
Видатний шведський природознавець Карл Лінней (1707- 1778) у праці "Система природи" виклав основи наукової систематики рослин і тварин та визнав влив умов життя на різноманітність тваринного і рослинного світу. Основною працею є "Філософія ботаніки" (1751), у якій він принципово реформував систематику (таксономію) рослин та заклав основи систематичного підходу в екології. Французький натураліст Жан-Батист Ламарк (1744-1829) досліджував пристосованість тварин до середовища мешкання і результати цих досліджень виклав у книзі "Філософія зоології", де пояснив цей феномен впливом середовища на живі організми.
У цей самий час німецький дослідник-мандрівник Олександр фон Гумбольдт (1769-1859) узагальнив усі накопичені у світі відомості про флору земної кулі і заклав основи екологічного напряму в географії рослин. 1845 р. вийшла у світ його багатотомна праця "Космос", де він уперше висунув ідею горизонтальної зональності та вертикальної поясності у поширенні рослин. У цій та інших працях Гумбольдта вперше були обґрунтовані ідеї взаємозв'язку та єдності всіх процесів, що відбуваються у живій природі.
Німецький агрохімік Юстас Лібіх розробив теорію мінерального живлення рослин залежно від різних зовнішніх факторів. 1840 року була опублікована його праця "Хімія у додатку до землеробства та фізіології", де вперше був сформульований "закон мінімуму" щодо необхідності повернення поживних речовин, які відчужуються з урожаєм, назад у ґрунт після збору врожаю для підтримки його родючості. Саме тоді простежується тенденція застосування комплексного підходу до вивчення природи.
Пізніше російський зоолог, професор Московського університету, Карл Рульє (1814-1858) створив концепцію екології тварин і цим дав поштовх розвитку екологічного напряму у всій біологічній науці. Він вперше обґрунтував закономірності впливу навколишнього середовища на розвиток органічного світу, тобто розробив систему вивчення рослин і тварин з погляду екології. Крім цього, К. Рульє вважав людську діяльність важливим екологічним чинником, який зумовлює зміни у природі. Своїми працями вчений поклав початок безпосереднього практичного застосування екологічних знань, зокрема у сільському господарстві.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1. Сучасна екологія як система знань про взаємодію природи та суспільства“ на сторінці 1. Приємного читання.
