Порушення (руйнування) ґрунтів є складним комплексом антропогенних і природних процесів зміни фізико-хімічних та механічних характеристик ґрунту. Як правило, першопричиною порушення фунтів е процеси, ініційовані діяльністю людини (наприклад, механічна обробка ґрунтів, трансформація шарів землі в будівництві, переущільнення ґрунтів внаслідок руху транспорту, випасу худоби, забруднення ґрунтів та ін.). Наслідки цих первинних змін можуть багаторазово посилюватися під впливом природних чинників - вітру, дощових потоків тощо. Тобто ґрунт є дуже складною і вразливою системою, що формувалася протягом століть, але може бути зруйнована неправильними діями людини за лічені роки, місяці і навіть дні.
Найбільш руйнівно на ґрунти впливає ерозія, тобто процес захоплення частинок ґрунту та їх винесення водою або вітром. Ерозія ґрунтів (від лат. erosio - роз'їдання) - процес руйнування верхніх, найбільш родючих шарів ґрунту і підстильних порід під впливом природних і антропогенних чинників. Внаслідок ерозії ґрунт може втрачати родючість доти, доки не перетвориться на пустелю, тобто поступово відбувається процес спустелення. Залежно від переваги тих чи інших факторів, які впливають на хід ерозійних процесів, розрізняють декілька форм ерозії.
Водна ерозія виявляється у змиванні верхнього шару ґрунту або розмиванні його у глибину під впливом талих, дощових і поливних (іригаційних) вод. Вона починається, як правило, з крапельної ерозії, тобто дії падаючих дощових крапель, які розбиваються об ґрунт, внаслідок чого шари ґрунту забиваються мулистими фракціями, зменшується водопроникність і посилюється поверхневий стік і змив ґрунту. Коли вода стікає поверхнею, вона підхоплює частинки ґрунту. Таке рівномірне їх вимивання називається площинною ерозією. Якщо внаслідок такого вимивання утворюється багато дрібних русел, ерозію називають струминною, а якщо декілька великих - яружною, або лінійною, ерозією. Виділяють ще іригаційну ерозію, яка виникає в умовах неправильно організованого зрошення на схилових землях, коли на лінії течії поливної води є схили, здатні до розмивання. Розвиток водної ерозії тісно пов'язаний з рельєфом місцевості; як правило, руйнування ґрунтів починається на схилах крутизною 1-2°.
Механічна (агротехнічна) ерозія зводиться до переміщення ґрунту під час його механічного обробітку. Побічним наслідком може бути систематичне зрушення ґрунту вниз по схилу під час оранки; надзвичайно небезпечною є механічна обробка ґрунтів уздовж схилу, тому що після глибокої оранки дощ, вітер і гравітаційні сили можуть зруйнувати землю за лічені місяці (а у випадку сильного дощу - навіть за годину може утворитися яр). Під час оранки упоперек схилу внаслідок неповного перевертання скиби спостерігається осипання землі схилом униз. Ґрунт на схилах частково переміщується вниз і під час культивації, боронування, сівби.
Транспортна ерозія є наслідком порушення рослинності транспортними засобами; особливо відчувається в пустелі і тундрі. Рослинний покрив виконує суто ґрунтозахисну роль, чим краще він розвинений, тим слабше виявляється ерозія. Корені рослин міцно скріплюють ґрунтові частинки і перешкоджають змиву, розмиву та розвіюванню ґрунту. Крім цього, рослини беруть на себе ударну силу дощових крапель, оберігаючи тим самим структурні окремості ґрунту від руйнування дощовими краплями або ослаблюючи їх дію. Густа рослинність різко сповільнює швидкість поверхневого стоку, сприяючи кращому поглинанню води, а також затримує ґрунтові частки, які змиваються з верхніх частин схилів.
Пасовищна ерозія полягає в механічному руйнуванні та переміщенні ґрунту копитами тварин на схилах балок внаслідок збільшення навантаження на обмежену площу пасовища. Відбувається, як правило, через ослаблення трав'яного покриву під впливом витоптування чи виїдання тваринами.
Технічна, або технологічна, ерозія відбувається під час добування відкритим і підземним способами різних корисних копалин, засипання ґрунту шаром будівного сміття під час будівництва житлових та промислових об'єктів, використання ґрунту для прокладання транспортних шляхів тощо. Будівельна ерозія спричиняється порушенням трав'яного покриву будівельними роботами будь-якого типу.
Вітрова ерозія (дефляція, видування) відбувається внаслідок перевідкладення ґрунтових частинок повітряними потоками; виникає за умови сильних вітрів, які видувають ґрунт. Інтенсивність видування ґрунту значною мірою залежить від його гранулометричного складу і вмісту в ньому гумусу. Зокрема, на ґрунтах супіщаного гранулометричного складу вітрова ерозія починається проявлятися при швидкості вітру 3-4 м/с, на легкосуглинкових - 4-б, на важкосуглинкових - 5-7 і на глинистих - 7-8 м/с. Інтенсивність вітрової ерозії зростає зі збільшенням сили вітру.
Розрізняють зони дефляції, звідки видувається ґрунт, і зони акумуляції, де він нагромаджується. У зоні акумуляції на суглинкових ґрунтах утворюються наносні ґрунти, а під час розвіювання пісків відкривається похований під ними ґрунт. Розрізняють два типи вітрової ерозії: повсякденну дефляцію і пилові бурі. Повсякденну дефляцію спричинюють вітри навіть малих швидкостей (5 м/с), відбувається вона повільно і непомітно, переважно на піщаних, супіщаних і карбонатних ґрунтах. За цього виду дефляції може спостерігатись оголення насіння, загорнутого у ґрунт, а також пошкодження молодих сходів рослин. Найсильніше повсякденна дефляція виявляється на схилах, не захищених лісосмугами. Пилові, або чорні, бурі - найактивніший і найшкідливіший вид дефляції. Такі бурі виникають під впливом сильного вітру (зі швидкістю понад 12-16 м/с) і можуть поширюватись на великі території, знищуючи посіви та зносячи багато родючого ґрунту. Пил, що підіймається під час бур на значну висоту, може переноситися на великі відстані.
Хімічна ерозія є наслідком нагромадження у ґрунтах окремих хімічних компонентів (мінеральних добрив, отрутохімікатів тощо), які руйнують структуру ґрунту.
За ступенем вияву ерозію ґрунтів поділяють на нормальну і прискорену. Нормальна, або геологічна, ерозія виявляється у природних умовах (без втручання людини) і відбувається повільніше, ніж формування профілю ґрунту під час процесів ґрунтоутворення. Вона спостерігається на цілинних землях, у лісах, на луках і, як правило, не призводить до утворення еродованих ґрунтів. Прискорена, або антропогенна, ерозія виникає внаслідок нераціональної господарської діяльності людини і відбувається інтенсивніше, ніж процеси ґрунтоутворення. Вона призводить до утворення еродованих ґрунтів і навіть до повного їх руйнування. При цьому втрати компонентів ґрунту не компенсуються та відбувається різке зниження його родючості. Руйнування відбувається у сотні і навіть тисячі разів швидше, ніж за нормальних (природних) ерозійних процесів. У природних умовах родючість постійно підтримується завдяки тому, що взяті рослинами речовини знов повертаються у ґрунт з опадом, мінералізуються та збагачують його. За умов сільськогосподарського використання у ґрунт повертається лише незначна частина біомаси, решта ж збирається з урожаєм. Дуже сильно виснажує ґрунт вирощування монокультур. Розвитку ерозії також сприяє знищення лісів, яке позбавляє ґрунт захисного шару.
Крім того, однією з найвагоміших причин, що призводять до ерозії та спустелення, є надмірний випас худоби, так званий перевипас. Він характеризується тим, що трава з'їдається швидше, ніж може відновлюватися; результатом є оголення ґрунту та дія на нього ерозії. У середньому ґрунт формується зі швидкістю приблизно 12,5 т/га у рік, що дорівнює його шару товщиною близько 0,4 см. Отже, він може витримати ерозію такої ж швидкості, залишаючись у стані рівноваги. На жаль, сьогодні для переважної більшості ґрунтів цей баланс порушений.
Шкода, яку завдає ерозія ґрунтів, надзвичайно велика і дуже різноманітна. Насамперед еродований ґрунт втрачає значну кількість гумусу. Доведено, що із змиванням кожного сантиметра гумусового горизонту потенційна врожайність зерна знижується на 0,5-2,0 ц/га, а із втратою 1 т гумусу запаси корисної енергії у ґрунті зменшуються на 0,9-1,1 кДж/га. В еродованих ґрунтах істотно знижується вміст макро- і мікроелементів, особливо марганцю і міді. Лінійна водна ерозія зменшує площу орних земель внаслідок розвитку ярів, замулювання ґрунтів на заплавах, ставках, водоймищах, руслах річок, зрошувальних каналах тощо.
Небезпека водної ерозії полягає не лише у зниженні родючості орного горизонту, а й у замулюванні річок, ставків, водойм, заплавних земель. Цей вид ерозії поширений на схилах, переважно розораних, і найбільш небезпечний у гірських ландшафтах, де знищено лісовий покрив. Дуже небезпечною є яружна ерозія, ліквідувати яку можна лише залісненням та будівництвом спеціальних гідротехнічних споруд. Під час річкової ерозії внаслідок швидкої течії води зноситься ґрунт з дна річок і незакріплених берегів. Щоб запобігти цьому, треба оберігати лісові насадження в прирусловій смузі, закріплювати береги за допомогою спеціальних гідротехнічних засобів.
Отже, збереження ґрунту, рослинного покриву і вологи тісно пов'язані між собою. Рослинність переводить поверхневий стік вологи у внутрішньоґрунтовий і тим самим сприяє кращому збереженню і використанню вологи, нормалізує гідрологічний режим водних артерій, перешкоджає виникненню ерозійних процесів. У районах з малопорушеним рослинним покривом руйнівна дія водної ерозії незначна. Вітрова ерозія поширена там, де немає перешкод для сильних вітрів і немає природного рослинного покриву, що захищає поверхневі шари ґрунту, розораного на великих площах.
Оскільки ерозія є тим найбільшим руйнівником ґрунтів, від якого залежить ґрунтово-земельний потенціал багатьох країн, у світі здійснюється комплекс заходів із запобігання ерозії та боротьби з нею. Ці заходи умовно поділяють на чотири групи: організаційно-господарські, агротехнічні, гідротехнічні та лісомеліоративні.
Організаційно-господарські заходи передбачають використання ґрунтів лише зважаючи на їх придатність для тих чи інших цілей. Вони мають забезпечувати протиерозійну організацію території і впровадження ґрунтозахисних сівозмін, а також обґрунтоване обмеження випасу. Ця група включає профілактичні та спеціальні заходи.
Профілактичні заходи передбачають заборону (частково або повністю): використання авіації для внесення добрив і обробки пестицидами; застосування легкорозчинних отрутохімікатів та мінеральних добрив; розорювання земель та знищення деревно-чагарникової або трав'янистої рослинності на ерозійно небезпечних ділянках; внесення добрив на сніговий покрив і мерзлий ґрунт; складування добрив на полях тощо. Спеціальні заходи передбачають раціональну (з погляду екології) організацію території і комплексне водорегулювання у межах водозабору.
Протиерозійні агротехнічні заходи сприяють підвищенню поглинальної здатності ґрунту, його стійкості до розмивання та видування, послаблюють поверхневий стік і переводять його у внутрішньоґрунтовий. Для цього всі види обробітку проводять паралельно горизонталям місцевості (так зване контурне землеробство), впоперек схилу насипають валки ґрунту 15-25 см заввишки, проводять снігозатримання, щілювання і кротування ґрунту, обробіток плоскорізами, терасування схилів, застосування органічних та мінеральних добрив, вузькосмужний посів тощо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні причини погіршення якості земельних ресурсів“ на сторінці 1. Приємного читання.
