Шляхи вирішення демографічної проблеми

Основи екології

Т. Мальтус стверджував, що чисельність населення збільшується у геометричній прогресії, тоді як харчові ресурси, необхідні для життя цього населення, - в арифметичній. Таким чином, рано чи пізно, як би повільно населення не зростало, лінія його зростання перетнеться з прямою харчових ресурсів - арифметичною прогресією. Коли чисельність населення досягне цієї точки, то загальмувати процеси зможуть тільки війни, злидні та хвороби (проте до цих способів боротьби зі збільшенням населення Т. Мальтус ніколи не закликав). Він пропонував інші способи: безшлюбність, удівство, пізні шлюби. Перенаселення в концепції Т. Мальтуса - не тільки біда людства, а й благо, яке змушує лінивих від природи робітників через конкуренцію якісно працювати за невисоку платню.

Теорія Т. Мальтуса з моменту виходу книги стала предметом гострих дискусій - одні критикували автора за негуманність ідеї, інші стали його прихильниками, побачивши в ній закон. Послідовники Т. Мальтуса у XX ст. - мальтузіанці та неомальтузіанці - пояснюють бідність населення не рівнем розвитку продуктивних сил, а "законом природи"; соціально-економічну відсталість країн - не економічною ситуацією в країні та світі, а винятково надмірним зростанням населення. Насправді ж, зростання кількості ресурсів спочатку справді викликає надмірне збільшення темпів народжуваності, проте на певному етапі тенденція змінюється на протилежну - підвищення рівня життя призводить до зниження народжуваності, а потім до стабілізації чисельності населення, абсолютного його зниження.

Т. Мальтус, запозичивши ідеї англійця М. Хейла та італійця Дж. Ортеса про зростання населення у геометричній прогресії, а також деякі інші економічні теорії, пояснював причини виникнення бідності перенаселенням і неконтрольованим розмноженням робочого класу, висловлювався за запобігання цим процесам, зокрема шляхом популяризації норм християнського аскетизму, утримання від шлюбу і приборкання "інстинкту розмноження".

Наприкінці XIX ст. в Європі знов з'явилися передумови для відродження ідей популяціонізму. Економічна і географічна експансія, що супроводжувала боротьбу за розподіл світу на сфери впливу, підвищила роль чисельності населення як впливового чинника, можливості створення великої армії. Низька народжуваність у багатьох країнах Європи і зниження приросту населення сприяли тому, що демографічні проблеми стали предметом обговорень на засіданнях парламентів. Відомий французький демограф Ж. Бертільон (1851 - 1922) оголосив теорію Т. Мальтуса "ганебною" і вимагав законодавчими методами впливати на збільшення народжуваності.

Експансія і боротьба за життєвий простір були стрижнем геополітики італійського та німецького фашизму, що призвело до загибелі десятків мільйонів людей у Другій світовій війні. Популяціонізм був важливою ланкою ідеологічного арсеналу фашизму. Так, італійський дуче Б. Муссоліні вважав, що висока народжуваність вирізнятиме фашистський народ серед інших європейських і свідчитиме про його тривалу життєздатність. Політика А. Гітлера, подібно до політики Б. Муссоліні, диктувалася двома міркуваннями: по-перше, велике населення було необхідне для задоволення потреби у воїнах; по-друге, демографічний компонент був важливим складником "расової теорії". Були заборонені протизаплідні засоби й аборти, рекламувалася і заохочувалася позашлюбна народжуваність. Фашизм на тривалий час скомпрометував ідеї демографічної політики, які й сьогодні нерідко пов'язують тільки з тоталітаризмом (фашизмом або комунізмом), з агресивністю, потребою у мільйонних арміях для утвердження своїх ідеологій серед інших народів.

Післявоєнний розвиток демографічної політики (50-60-ті роки XX ст.) багато в чому визначався дискусіями навколо програм планування сім'ї в країнах третього світу. Соціально-політичною передумовою цього була істотна зміна політичної карти світу, звільнення десятків країн від колоніальної залежності, насамперед в Африці й Азії. Традиційно висока народжуваність, практично не регульована на рівні сім'ї, у поєднанні з низькоякісною медициною і високою смертністю, створили феномен демографічного вибуху. Швидке зростання населення виявилося серйозною проблемою для національних економік, що розвиваються, поступово набуваючи характеру глобальної проблеми.

Для багатьох планування сім'ї і регулювання народжуваності були єдиними доступними для убогих економік колишніх колоній засобами гальмування зростання населення. Виступаючи на відкритті III Міжнародної конференції з планування сім'ї (Бомбей, 1952), колишній президент Індії С. Радхакрішнан закликав до зниження смертності і збереження здоров'я матерів і дітей, підкреслюючи, що розвиток економіки і зміни соціальної системи - "довгострокові лікувальні засоби".

Дедалі більше бідних країн, для яких актуальними були високі темпи зростання населення, з 60-х років. XX ст. визнали і підтримали політику контролю народжуваності. До 1975 р. у 34 країнах Африки, Азії і Латинської Америки вже діяли державні програми, що базувалися на поширенні практики планування сім'ї, орієнтовані на скорочення темпів зростання населення. Деякі країни (Індія, Малайзія, Непал, Пакистан та ін.) як один з методів обмеження величини родини застосовували добровільну стерилізацію і забезпечували її проведення.

У 1969 р. XV сесія Комісії з народонаселення рекомендувала не обмежуватися тільки фінансуванням програм контролю над народжуваністю, а й використовувати ці засоби для дослідження взаємодії соціально-економічного і демографічного розвитку. Програми планування сім'ї підтримувалися і підтримуються різними спеціалізованими й регіональними установами ООН, а також неурядовими організаціями - Міжнародною федерацією з планування сім'ї, Радою з народонаселення тощо. На жаль, низький культурно-освітній рівень населення і відсутність соціально-економічних стимулів до обмеження дітонародження не завжди дозволяють успішно здійснювати програми планування сім'ї. У 1970-х роках до вирішення питань регулювання сім'ї долучився Дитячий фонд ООН ЮНІСЕФ.

У резолюціях регіональних конференцій з народонаселення у Мехіко (1970), Аккрі (1971), Токіо (1972), Бейруті (1973) і Каїрі (1973) підкреслено, що політика народонаселення є складником політики розвитку. У 1974 р. Комісія з народонаселення прийняла документ "Діяльність ООН в галузі народонаселення", у якому до п'яти основних напрямів оперативної діяльності ООН увійшли політика в галузі народонаселення і програми планування сім'ї.

Прийнятий на Міжнародній конференції з народонаселення в Бухаресті (1974) Всесвітній план дій у галузі народонаселення передбачав створення у кожній країні органу, що займається проблемами народонаселення, а також систематичне оцінювання ефективності демографічної політики. При підведенні підсумків реалізації цього Плану на Міжнародній конференції з народонаселення у Мехіко (1984) був узагальнений досвід демографічної політики в різних країнах, проаналізовані тенденції, перспективи і цілі політики. У Рекомендаціях з подальшого здійснення Всесвітнього плану дій було окреслено нові орієнтири в політиці народонаселення, зокрема досягнення певних рівнів тривалості життя і зниження смертності, причому диференційовано для різних країн.

Важливість і значущість глобальної демографічної проблеми визнають всі країни, які усвідомили таке:

• населення світу швидко зростає;

• переважна більшість цього населення припадає на країни, що розвиваються;

• відстала економіка і нерозвинута соціальна сфера цих країн не може повернути це зростання на благо свого розвитку;

• розповсюдження небезпечних захворювань (наприклад, СНІДу, найбільші осередки якого припадають знову ж таки на бідні країни) призводить до збільшення смертності;

• неконтрольована міграція та урбанізація з позитивних явищ перетворюються на негативні;

• збільшення кількості збройних конфліктів і гонка озброєнь, особливо в країнах, що розвиваються, коштують величезних матеріальних затрат, що значно погіршує можливості економічного і соціального розвитку.

Також потрібно усвідомити, що вирішення цих проблем можливе лише у разі спільних зусиль усього світового співтовариства. Саме це сприяло створенню у 1969 р. спеціального Фонду ООН для діяльності в галузі народонаселення (ЮНФПА) і проведення під його егідою трьох Всесвітніх конференцій з проблем народонаселення. Фонд вже на початку своєї діяльності розробив програму ООН у сфері народонаселення, яка охопила понад 100 країн і включає близько 1400 проектів.

У І Міжнародній конференції з народонаселення у 1974 р. в Бухаресті взяли участь 136 країн, а у II (Мехіко, 1984) - вже 147 країн. На ній було підведено підсумки Всесвітнього плану дій за 10 років у галузі народонаселення і прийнято Декларацію з проблем населення та розвитку. У НІ Міжнародній конференції з народонаселення і розвитку (Каїр, 1994) взяло участь вже 179 держав. На ній прийняли підсумковий документ - 20-річну Програму дій в галузі народонаселення і розвитку, в якій розкрито майже всі злободенні проблеми у цій галузі. У цьому документі розглядаються взаємозв'язки між народонаселенням, економічним зростанням і стійким розвитком. Програма охоплює питання народжуваності, смертності і темпів приросту населення; урбанізації та міграції (проблеми відпливу населення із сільських районів, вимушеного переміщення населення, що зумовлене погіршенням якості навколишнього середовища, збільшенням кількості збройних конфліктів тощо).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Шляхи вирішення демографічної проблеми“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. Сучасна екологія як система знань про взаємодію природи та суспільства

  • Структура сучасної екології

  • Новітні галузі екології

  • Об'єкти дослідження, методи й основні завдання екології

  • Розділ 2. Екосистеми та їх місце в організації біосфери

  • Структура екосистем

  • Харчові взаємовідносини в екосистемах

  • Нехарчові взаємовідносини в екосистемах

  • Екосистемні рівні організації

  • Стабільність та динамічність екосистем

  • Розділ 3. Екологічні фактори

  • Основні характеристики екологічних факторів

  • Класифікація екологічних факторів

  • Вода

  • Температура

  • Кисень

  • Біотичні екологічні фактори

  • Антропогенні фактори

  • Розділ 4. Біосфера як глобальна екосистема

  • Загальна характеристика біосфери

  • Основні властивості і глобальні функції живої речовини

  • Еволюція сучасної біосфери

  • Кругообіги речовини та енергії у біосфері

  • Біогеохімічні цикли у біосфері

  • Кругообіг кисню

  • Кругообіг сірки

  • Антропогенна трансформація біосфери

  • Основні ідеї вчення про ноосферу

  • Основні закони біосферного розвитку

  • Закони екології Коммонера

  • Розділ 5. Природні ресурси і природно-ресурсний потенціал біосфери

  • Загальна характеристика і поділ природних ресурсів

  • Природно-ресурсний потенціал і природокористування

  • Природокористування та ресурсні цикли

  • Поняття екологічного потенціалу

  • Мінеральні ресурси

  • Гірничопромислові ландшафти і рекультивація земель

  • Відходи як вторинні ресурси

  • Земельні ресурси

  • Ґрунти та їх значення в агроекосистемах

  • Основні причини погіршення якості земельних ресурсів

  • Водні ресурси

  • Забруднення Світового океану

  • Водоспоживання та відновлення ресурсів прісної води

  • Міжнародне співробітництво у галузі охорони водних ресурсів

  • Ресурси атмосфери

  • Атмосферне забруднення та його екологічні наслідки

  • Парниковий ефект і глобальне потепління клімату

  • Руйнування озонового шару атмосфери

  • Кислотні опади та їх екологічні наслідки

  • Біологічні ресурси

  • Рослинні ресурси

  • Тваринні ресурси

  • Заходи з охорони і відтворення біологічних ресурсів

  • Розділ 6. Глобальні екологічні проблеми людства

  • Світова енергетична криза та шляхи її подолання

  • Шляхи подолання енергетичної кризи

  • Сонячна енергетика

  • Вітроенергетика

  • Біоенергетика

  • Геотермальна енергетика

  • Приповерхнева геотермія

  • Інші види альтернативної енергетики

  • Енергія морів і океанів

  • Воднева енергетика

  • Характеристика демографічної ситуації

  • Шляхи вирішення демографічної проблеми
  • Проблеми, пов'язані з демографічною проблемою

  • Розділ 7. Основи екології людини

  • Методи дослідження екології людини

  • Аналіз змін компонентів природного середовища та їх вплив на здоров'я людей

  • Негативні зміни ґрунтового і рослинного покриву

  • Забруднення природного середовища різноманітними відходами

  • Якість товарів народного споживання та продуктів харчування

  • Основні екологозалежні захворювання людини

  • Екологічні фактори та їх вплив на здоров'я людини

  • Абіотичні екологічні фактори та їх вплив на здоров'я людини

  • Вплив біотичних екологічних факторів на здоров'я людини

  • ПІСЛЯМОВА