Вплив біотичних екологічних факторів на здоров'я людини

Основи екології

До найважливіших біотичних факторів, які впливають на здоров'я людини, належать ті з них, що визначають санітарно-епідеміологічну ситуацію. Збудники багатьох хвороб зберігаються у довкіллі шляхом розвитку у тваринах-господарях. Наприклад, збудник туляремії (гостре інфекційне захворювання) може нескінченно довго передаватися від покоління до покоління у популяціях норки і за сприятливих умов заражати людину. Природні осередки інфекцій пов'язані з певними біогеоценозами, у яких збудники, переносники і тварини-хазяї еволюціонують разом, пристосовуючись одне до одного. При цьому збудник зазвичай не знищує хазяїна. Саме такий характер мають природні осередки чуми, туляремії, жовтої гарячки, малярії, вірусного гепатиту, кліщового енцефаліту. Переносниками багатьох таких хвороб є комахи-кровососи - москіти, комарі, блохи, кліщі. Збудники деяких інфекційних захворювань (наприклад, сказу, холери, лептоспірозу, бруцельозу) не мають переносників.

У природі хвороботворні організми відіграють дуже важливу роль обмежувачів надмірного розвитку популяцій. Тільки-но якась популяція починає вибухоподібно зростати, на неї відразу ж діють численні хвороботворні віруси, бактерії, найпростіші, гриби. Людина не була винятком: у давніх і середньовічних містах епідемії відбувалися дуже часто. Наприклад, у VI ст. н. е. Північну Африку, Сирію, Європу і Малу Азію охопила так звана "чорна смерть" - епідемія чуми, яка забрала життя близько 100 млн осіб (більш як третину тогочасного населення планети). Друга велика епідемія чуми була в Європі у XIV ст. і знищила близько 25 млн людей, тобто майже половину населення Європи, а на острові Кіпр не лишилося жодної живої людини.

Головними факторами, що сприяли виникненню епідемій, були висока щільність населення (передусім у містах), а також катастрофічний санітарний стан. Чума, природними носіями якої є гризуни, а переносниками - блохи, передавалася людині через "свійських" щурів. Серед людей хвороба поширювалася вже не тільки блохами, а й повітряно-крапельним шляхом або під час безпосереднього контакту. У ті часи чума майже у 100 % призводила до смерті. Коли щільність людської популяції зменшувалася, епідемія вщухала, і відновлювалася відносна рівновага.

У XVII-XIX ст. завдяки розвитку гігієни і медицини ймовірність виникнення епідемій знизилася. Проте щільність людських популяцій, особливо у великих містах, не тільки не зменшилася, а навпаки зросла. Через це й досі час від часу трапляються спалахи туляремії, холери, гепатиту; повністю не ліквідовані осередки малярії, енцефаліту, поширюються венеричні захворювання, з'являються нові захворювання, наприклад, СНІД. Інший аспект непрямого впливу на людину біотичних факторів пов'язаний із продуктами харчування, про що вже було сказано вище.

Вплив антропогенних факторів на людину

Як це не парадоксально, негативний вплив людини на своє власне здоров'я величезний. Вражає різноманітність засобів, якими людина руйнує своє здоров'я і генофонд, - це отрутохімікати і побутова хімія, важкі метали і пластмаси, наркотики і тютюн, шум та електромагнітні поля, радіація і кислотні дощі, біологічна і хімічна зброя, промислові відходи, нафта і багато іншого. Досліджено вплив лише декількох груп створених людиною факторів і тільки умовно виокремлено кілька їх категорій, які вважаються провідними. До них належать хімічні фактори -пестициди, мінеральні добрива, важкі метали, сильнодіючі отруйні промислові речовини, дим (у тому числі тютюновий), будівельні матеріали і побутова хімія; фізичні фактори - шум, електромагнітне випромінювання і радіація; біологічні фактори - інтродукція нових видів тварин та рослин.

Багато із зазначених хімічних речовин не розкладаються протягом тривалого часу і здатні накопичуватися у ланцюгах живлення. Деякі речовини довго не виводяться з організму, акумулюючись у тканинах та органах, тому їх негативний вплив на організм людини постійно зростає (так званий кумулятивний ефект). За деякими даними, промисловість нині виробляє більш ніж 11 тис. видів хімікатів, з яких близько 3 тис. становлять серйозну загрозу не лише для здоров'я людини, а й для самого життя.

Основним методом контролю ступеня чистоти середовища є оцінка вмісту у ньому певних шкідливих речовин відносно гранично допустимих концентрацій (ГДК) і доз (ГДД) цих речовин як у біотопі, так і на певних рівнях трофічних ланцюгів. Розробку цих ГДК і ГДД здійснюють спеціалізовані науково-дослідні організації. Зазвичай ГДК відображають критичний діапазон якогось фактора, за межами котрого людина із зони оптимуму потрапляє у зону песимуму. Перевищення ГДК і ГДД завжди супроводжується погіршенням популяційного здоров'я населення.

Як вже було зазначено, пестициди становлять велику групу різних речовин для боротьби зі шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин. Багато з них мають комбіновану дію, наприклад, інсектицид ДДТ знищує і комах, і нематод, і гризунів. Основними характеристиками цих отрутохімікатів є леткість, здатність проникати крізь шкіру, накопичуватися, розкладатися та виводитися з організму. Промисловість виробляє переважно сім груп отрутохімікатів: хлорорганічні, фосфорорганічні, ртутьорганічні сполуки, карбамати, нітрофеноли, специфічні гербіциди та мідєвмісні фунгіциди.

Хлорорганічні сполуки (ХОС). Найвідоміший пестицид цієї групи - інсектицид ДДТ (дихлородифенілтрихлорометилметан). Інсектицидні властивості ДДТ відкрив швейцарський хімік П. Мюллер, за що йому було присуджено Нобелівську премію. У 1943 р. розпочалося масове виробництво ДДТ, одна мільйонна частка грама якого миттєво паралізувала комаху. До середини 60-х років у світі вже було вироблено і розпилено на полях близько 1,5 млн т цього препарату. Застосування ДДТ різко підвищило сільськогосподарське виробництво і дало змогу здійснити "зелену революцію" в країнах Латинської Америки та Південно-Східної Азії.

Однак вже у 1950-х роках з'явилися нові дані про те, що деякі комахи втратили сприйнятливість до ДДТ. Почали надходити відомості про загибель деяких видів комахоїдних птахів, бджіл і креветок, про зменшення ефективності опилення квіткових рослин. ДДТ у підвищених концентраціях стали виявляти в тканинах промислових риб, зокрема макрелі, споживання якої призводило до тяжких отруєнь людей. Підвищений вміст препарату виявляли в печінці пінгвінів і навіть у жіночому молоці. З'ясувалося, що ДДТ є хімічно стійкою сполукою з періодом природного напіврозпаду у 49 років, має здатність накопичуватися у ґрунті і воді, звідки й надходить у ланцюги живлення. На кожному наступному трофічному рівні концентрація ДДТ збільшувалася у десятки, сотні і навіть тисячі разів. Потрапляючи у таких дозах до останнього консумента трофічного ланцюга - людини, ДДТ накопичувався в тканинах і спричиняв захворювання нервової системи, серця, печінки. Отже, ДДТ виявився токсичним пестицидом з тривалим періодом існування та вираженою кумулятивною дією. Через небезпечність для здоров'я людини цей пестицид було заборонено майже в усіх країнах світу, але навіть тепер вміст його в тканинах людини в середньому удвічі перевищує ГДК.

Близькими за своєю дією до ДДТ є гексахлороциклогексан, гептахлор, хлорбензол, внаслідок чого ці ХОС майже скрізь заборонені або ж їх застосування дуже обмежене.

Фосфорорганічні сполуки (ФОС), на відміну від ХОС, сьогодні досить інтенсивно виробляються та використовуються в сільському господарстві. Серед них є речовини отруйні (метафос, меркаптофос) і високотоксичні (фосфамід), застосування яких повністю заборонено; є сполуки середньої токсичності (хлорофос, карбофос), які поки що використовуються обмежено; є низько-токсичні препарати (метилацетофос, авенін), які застосовуються досить широко. Більшість ФОС, навіть низькотоксичні, характеризуються кумулятивним ефектом і тому можуть становити небезпеку для здоров'я людини. Отруйна дія ФОС полягає в пригніченні ферменту, який бере участь у процесі передавання нервових імпульсів. При цьому порушуються функції всіх внутрішніх органів. Отруєння супроводжується головним болем, запамороченням, кволістю. У тяжких випадках настає непритомність, уражаються нирки, печінка, серце, можливий летальний кінець.

Порівняно з ХОС, фосфорорганічні сполуки діють набагато сильніше, але період напіврозпаду їх зазвичай менший - від кількох тижнів до кількох місяців.

Ртутьорганічні сполуки (РОС) є потужними фунгіцидами і бактерицидами. Вони високотоксичні, легко проникають у мозок, характеризуються кумулятивним ефектом. РОС, насамперед, гранозан і меркурам у деяких господарствах використовуються для передпосівного протруювання насіння. Тому найчастіше отруєння пов'язані з випадковим вживанням такої дезінфікованої сировини. Головною діючою речовиною є ртуть. Потрапляючи в кров, вона накопичується в різних органах, зв'язується з ферментами і порушує їхню роботу. У випадку отруєння з'являються металевий присмак у роті, кволість, головний біль. Високі дози ртуті призводять до тяжких порушень свідомості або навіть до смерті від гострої серцево-судинної недостатності. Перша допомога у разі отруєння ртуттю полягає у застосуванні антидоту - унітіолу.

Отруєння можуть спричиняти будь-які ртутьовмісні сполуки. Ртуть сама по собі ні в організмі, ні в біотопах не дезактивується. Вона нагромаджується в ґрунтах чи водоймах і далі мігрує трофічними ланцюгами, поступово концентруючись, як ДДТ. З біологічного кругообігу ртуть вилучається лише в результаті їх виносу у Світовий океан та поховання в донних осадових відкладах. Наприклад, у балтійській трісці вміст ртуті іноді сягає 800 мг на 1 кг маси. Тобто, з'ївши п'ять-шість таких рибин, людина одержує стільки ртуті, скільки міститься у медичному термометрі. Відомі численні випадки отруєння ртуттю навіть за концентрації її у довкіллі, нижчій від ГДК.

Карбамати. Пестициди цієї групи синтезовані на основі карбамінової кислоти та її похідних. Найпоширенішими вітчизняними препаратами є севім, тіурам, цирам, цинеб, а зарубіжними - манеб, занеб, пропоксур, метомил. Карбамати мають широкий спектр дії і тому можуть бути використані і як інсектициди, і як фунгіциди, і як бактерициди, і як гербіциди. Спільна їхня особливість полягає у відсутності кумулятивного ефекту, швидкому розпаді (протягом одного-кількох тижнів), низькій токсичності для людини і малій леткості. Завдяки цим властивостям карбамати є основною групою комерційних пестицидів, які застосовуються у розвинених країнах. Поки що єдиною негативною властивістю цих препаратів вважається їхня невибіркова токсичність для комах, зокрема для бджіл. Останнім часом з'явилися дані про небезпечність карбаматів і для людини - доведено, що севім і деякі інші препарати спричинюють мутагенні ефекти.

Нітрофеноли - це фенольні сполуки, що добуваються з кам'яного вугілля і застосовуються як інсектициди, фунгіциди та гербіциди. Нітрофеноли впливають на будь-які клітини організму, тобто мають неспецифічну дію, порушуючи регуляцію процесів окисного фосфоритування. У результаті посилюється робота мітохондрій, значно активізуються процеси окиснення й дихання. Нітрофеноли токсичні для людини, мають канцерогенні властивості, тому у розвинених країнах їх виробництво і використання заборонено.

Специфічні гербіциди. До них належать так звані контактні гербіциди (атразин, симазин, паракват) і системні (2,4-Д, діурон). Ці препарати порушують фотосинтез у рослин і тому застосовуються для боротьби з бур'янами. Специфічні гербіциди нестійкі, не виявляють кумулятивного ефекту, проте деякі з них високотоксичні. На основі таких гербіцидів було розроблено дефоліант "оранж". Він застосовувався армією США під час війни у В'єтнамі для демаскування партизанів, що спричинило численні захворювання і мутації не тільки у в'єтнамців, які потрапили під "оранжеву" пилюку, а й у американських солдатів. Наслідки цієї хімічної війни досі даються взнаки як у В'єтнамі, так і в Сполучених Штатах. Діючою речовиною "оранжу" є специфічний гербіцид з групи діоксинів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вплив біотичних екологічних факторів на здоров'я людини“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. Сучасна екологія як система знань про взаємодію природи та суспільства

  • Структура сучасної екології

  • Новітні галузі екології

  • Об'єкти дослідження, методи й основні завдання екології

  • Розділ 2. Екосистеми та їх місце в організації біосфери

  • Структура екосистем

  • Харчові взаємовідносини в екосистемах

  • Нехарчові взаємовідносини в екосистемах

  • Екосистемні рівні організації

  • Стабільність та динамічність екосистем

  • Розділ 3. Екологічні фактори

  • Основні характеристики екологічних факторів

  • Класифікація екологічних факторів

  • Вода

  • Температура

  • Кисень

  • Біотичні екологічні фактори

  • Антропогенні фактори

  • Розділ 4. Біосфера як глобальна екосистема

  • Загальна характеристика біосфери

  • Основні властивості і глобальні функції живої речовини

  • Еволюція сучасної біосфери

  • Кругообіги речовини та енергії у біосфері

  • Біогеохімічні цикли у біосфері

  • Кругообіг кисню

  • Кругообіг сірки

  • Антропогенна трансформація біосфери

  • Основні ідеї вчення про ноосферу

  • Основні закони біосферного розвитку

  • Закони екології Коммонера

  • Розділ 5. Природні ресурси і природно-ресурсний потенціал біосфери

  • Загальна характеристика і поділ природних ресурсів

  • Природно-ресурсний потенціал і природокористування

  • Природокористування та ресурсні цикли

  • Поняття екологічного потенціалу

  • Мінеральні ресурси

  • Гірничопромислові ландшафти і рекультивація земель

  • Відходи як вторинні ресурси

  • Земельні ресурси

  • Ґрунти та їх значення в агроекосистемах

  • Основні причини погіршення якості земельних ресурсів

  • Водні ресурси

  • Забруднення Світового океану

  • Водоспоживання та відновлення ресурсів прісної води

  • Міжнародне співробітництво у галузі охорони водних ресурсів

  • Ресурси атмосфери

  • Атмосферне забруднення та його екологічні наслідки

  • Парниковий ефект і глобальне потепління клімату

  • Руйнування озонового шару атмосфери

  • Кислотні опади та їх екологічні наслідки

  • Біологічні ресурси

  • Рослинні ресурси

  • Тваринні ресурси

  • Заходи з охорони і відтворення біологічних ресурсів

  • Розділ 6. Глобальні екологічні проблеми людства

  • Світова енергетична криза та шляхи її подолання

  • Шляхи подолання енергетичної кризи

  • Сонячна енергетика

  • Вітроенергетика

  • Біоенергетика

  • Геотермальна енергетика

  • Приповерхнева геотермія

  • Інші види альтернативної енергетики

  • Енергія морів і океанів

  • Воднева енергетика

  • Характеристика демографічної ситуації

  • Шляхи вирішення демографічної проблеми

  • Проблеми, пов'язані з демографічною проблемою

  • Розділ 7. Основи екології людини

  • Методи дослідження екології людини

  • Аналіз змін компонентів природного середовища та їх вплив на здоров'я людей

  • Негативні зміни ґрунтового і рослинного покриву

  • Забруднення природного середовища різноманітними відходами

  • Якість товарів народного споживання та продуктів харчування

  • Основні екологозалежні захворювання людини

  • Екологічні фактори та їх вплив на здоров'я людини

  • Абіотичні екологічні фактори та їх вплив на здоров'я людини

  • Вплив біотичних екологічних факторів на здоров'я людини
  • ПІСЛЯМОВА