Розділ 7. Основи екології людини

Основи екології

Усі процеси в біосфері взаємозалежні. Людство - лише незначна частина біосфери, а людина є лише одним з видів органічного життя - Homo sapiens (людина розумна). Розум виділив людину з тваринного світу і дав їй величезну могутність. Протягом століть вона прагнула не пристосуватися до природного середовища, а робити його зручним для свого існування. Тепер люди усвідомили, що будь-яка діяльність впливає на довколишнє середовище, а погіршення стану біосфери небезпечне для всіх живих істот, у тому числі й для них самих. Всебічне вивчення людини, її взаємовідносин із навколишнім світом призвели до розуміння, що здоров'я - це не тільки відсутність хвороб, а й фізичний, психічний і соціальний добробут людини, капітал, що не тільки даний людям природою від народження, а й зумовлюється тими умовами, у яких вони живуть.

Серед глобальних проблем сучасності однією з найважливіших є проблема виживання людства. Людина всіма своїми життєвими функціями пов'язана з природними екосистемами і повністю залежить від їхньої цілісності та безперервного функціонування. Складність природи людини визначена тим, що вона одночасно перебуває у трьох вимірах: як фізичне тіло; як жива система; як особистість. Тому взаємозв'язок людини та середовища її існування дуже складний. Це зумовлено складністю як людської природи, так і зовнішнього середовища.

Еволюція взаємовідносин природи і суспільства пройшла складний шлях. Як відомо, тривалий час екологія була розділом біології і розвивалась у її межах, однак перенесення екологічного погляду на інші науки привело до розширення значення деяких термінів у декількох значеннях. Одним із таких термінів є "екологія людини", який застосовували географи і соціологи у розмовному вжитку ще до того, як він був уведений у науковий обіг. Як окрема дисципліна, наука про взаємодію природи і суспільства (з позицій впливу природного середовища на здоров'я людини) була визначена у статті американського вченого Р. Парка ще у 1916 р. Термін "екологія людини" у 1921 р. запропонували вживати американці - Р. Парк і Е. Берджес - на позначення вивчення людського суспільства за аналогією до рослинних асоціацій.

У 1922 р. американський учений X. Берроуз уперше назвав вступну доповідь на засіданні Асоціації американських географів "Географія як екологія людини". За визначенням X. Берроуза, екологія людини охоплює взаємовідносини людей і території. Пізніше цю галузь інтенсивно розробляли, проте географи зрідка зараховували свої праці до екології людини у розумінні, запропонованому X. Берроузом, а соціологи цим терміном позначають симбіоз в людських угрупованнях за аналогією до рослинних і зоологічних асоціацій.

Відтоді термін "екологія людини" досить активно використовують соціологи, які негативно реагують на згадки про те, що він уперше був застосований в американській географії людини (human geography). Для соціологів екологія людини обмежується лише стосунками між людьми. Насправді поняття "екологія людини" варто розширити і включати в нього зв'язки людини з територією, людьми і не забувати про екологічний аспект, сформульований дуже давно і відтоді значно розширений. У 20-30 роки XX ст. у роботах американських соціологів (Е. Берджеса, Р. Маккензі та ін.) вона називалася "людська екологія" (human ecology), або "соціальна екологія" (social ecology), на відміну від ecology of man - екології людини як біологічної істоти.

У 1927 р. відомий представник класичної екології людини Р. Маккензі вказав на необхідність дослідження зв'язків між станом здоров'я людини і навколишнім середовищем, а також одним з перших дав визначення соціальної екології, А вчення

В. Вернадського про біосферу та ноосферу стало теоретичною базою соціоекології.

Пізніше засновник медичної географії М. Серре видав у Франції свою працю "Нариси екології людини". Значний внесок у розвиток цієї науки у цей час зробив американський вчений А. Тоулі, який у 1950 р. опублікував монографію "Людська екологія". У 50-ті роки XX ст. людську, або соціальну, екологію вже розуміли значно ширше - як науку, що розглядає питання управління, прогнозування, планування всього процесу введення природного середовища у взаємозв'язок з людським суспільством. А саме суспільство розглядалося як соціоекосистема, тобто залежна і керована підсистема великої системи "природа - суспільство".

Становлення соціальної екології як науки прискорилося після Другої світової війни і особливо у 60-ті роки минулого століття, про що засвідчив Всесвітній конгрес соціологів у 1966 р. Швидкий розвиток соціальної екології в наступні роки дозволив на черговому конгресі соціологів, що відбувся у Варні 1970 р., створити Дослідницький комітет Всесвітнього об'єднання соціологів з проблем соціальної екології. Тим самим було визнано існування соціальної екології як самостійної галузі наукового знання і зроблено крок до швидшого її розвитку і точного визначення її предмета. У матеріалах цього конгресу соціоекологія визначалась як соціологічна дисципліна, що відповідало західному розумінню соціології в широкому розумінні як науки про суспільство взагалі.

В Україні соціоекологічними дослідженнями займався Сергій Подолинський, який виклав головні положення своєї теорії у ряді праць ("Про багатство та бідність", "Про те, як наша земля стала не наша", "Ремесла та фабрики в Україні" та ін.), надрукованих українською та основними європейськими мовами. У 1880 р. С.А. Подолинський опублікував у Петербурзі дослідження "Праця людини та її відношення до розподілу енергії", що згодом була видана французькою, італійською і німецькою мовами. Провівши глибокий аналіз взаємодії людини і природи, вчений дійшов висновку про те, що загальна кількість енергії, одержуваної поверхнею Землі з її внутрішності та від Сонця, постійно зменшується. В той же час загальна кількість енергії, яка нагромаджена на земній поверхні і яка перебуває в розпорядженні людства, постійно збільшується. Це збільшення відбувається під впливом праці людини і домашніх тварин. С.А. Подолинський зробив спробу виміряти людську працю одиницею фізичних сил, на основі правильної ідеї про працю як речовинно-енергетичний метаболізм, який властивий соціальному організму і природному середовищу. Спроба ця була не зовсім вдалою, адже економічні відносини майже неможливо виміряти у фізичних одиницях.

Півстоліття це відкриття не було до кінця усвідомлене людством, і тільки інший геній України, перший президент Всеукраїнської академії наук В.І. Вернадський сприйняв ці ідеї і створив вчення про біосферу та ноосферу, яке стало теоретичною базою соціоекології.

Значний внесок у розвиток вітчизняної соціоекології зробив професор Г.О. Бачинський, який 1986 р. організував у Львові першу науково-практичну конференцію "Проблеми соціальної екології", завдяки чому ця наука дістала у нас офіційне визнання. Він розробив теоретичні основи соціоекології як міждисциплінарного вчення про гармонізацію взаємодії суспільства і природи.

Сьогодні серед вчених немає єдиного погляду на місце екології людини серед інших розділів сучасної екології. Це в першу чергу зумовлено тим, що людина є істотою біосоціальною. Тобто, з одного боку, як істота біологічна вона залежить від фізичних факторів середовища і пов'язана із середовищем існування через харчування, дихання, обмін речовин. З іншого боку, людина не може жити поза сім'єю, колективом, суспільством, вона є одиницею суспільства, яке в результаті технічного і соціального розвитку впливає на природу.

Оскільки структура загальної екології як науки досить складна, є різні підходи до її інтерпретації в цілому і конкретно місця екології людини у структурі екологічної науки. Зокрема, відомий американський еколог Ю. Одум визначав екологію людини як екологію біологічного виду Ноmо sapiens і стверджував, що вона вивчає взаємодію з природою людини як біологічної істоти на рівні організму та популяції. Вчений протиставляв екологію людини соціоекології, яка зосереджує увагу на розгляді взаємодії природи і всього людського суспільства, що впливає на довкілля своєю господарською діяльністю. Ю. Одум також вважав, що екологія людини може розглядатися подібно до екології рослин, тварин, мікроорганізмів, грибів як розділ біологічної екології.

Цікавим є підхід російського вченого М.Ф. Реймерса, який як підрозділ екології людини виділив соціальну екологію (взаємовідношення соціальних груп суспільства з їхнім середовищем життя) і відокремив її від екології людського індивіда - особистості та екології людських популяцій. М.Ф. Реймерс багато уваги приділяв розділенню екології людини та соціальної екології. Різницю він вбачав у тому, що соціальна екологія не охоплює біологічної сутності людини, її аутекології і демекології як такої (наприклад, вплив природних чинників на здоров'я людини та її популяції). Отже, екологія людини у вузькому розумінні - це біоекологія людини, а соціальна екологія у вузькому значенні - екологія соціального ряду: особистість - сім'я тощо. Тому ці дві лінії екології мають спільний об'єкт дослідження, але різний предмет.

Російський академік-медик В.П. Казначеєв трактував екологію людини як спільний науковий підрозділ соціоекології та медицини, що вивчає медико-біологічні аспекти гармонізації взаємовідносин між суспільством та природою. Учений зробив висновок, що здоров'я людини залежить від здоров'я біосфери. За визначенням В. Казначеєва, екологія людини - це комплексний міждисциплінарний науковий напрям, що досліджує закономірності взаємодії популяцій людей з навколишнім середовищем, проблеми розвитку народонаселення у процесі цієї взаємодії, проблеми цілеспрямованого керування збереженням здоров'я населення, вдосконалення виду Homo sapiens.

Однак є й інші погляди на місце екології людини в системі наук. Так, Г.О. Бачинський (1995) виділяє соціоекологію як над-науку, в яку входять спеціалізовані розділи традиційних наук: від біології - біоекологія, від географії - геоекологія, від хімії - біогеохімія і т. ін.; як окремий напрям, який сформувався на стику медичної географії і гігієни. Проте за такого підходу незрозуміло, як досліджувати екологію людського суспільства, якщо саме суспільство розвивається не за природними, а за суспільними законами розвитку і є предметом вивчення соціальних наук. Тому видавати "соціоекологію" за наднауку, яка поєднує всі інші напрями сучасної теоретичної і прикладної екології, не зовсім доцільно.

За Г.О. Бачинським, екологія людини сформувалася на стику соціоекології і медицини. Про екологію людини він говорив як про нову синтетичну галузь медичних наук. Предметом вивчення екології людини учений вважав медико-біологічні та медико-демографічні аспекти взаємодії суспільства і природи, якими спочатку частково займалися медична географія та гігієна. Нову наукову дисципліну - екологію людини - вчений ототожнив з антропоекологією і зазначив, що вона сформувалась на базі медичної географії та гігієни, які доповнюють одна одну. Г.О. Бачинський підтримав думку американського еколога Ю. Одума про те, що екологію людини не можна ототожнювати з соціоекологією, бо у них різні предмети дослідження.

У 2000 р. професори. В.Н. Бровдій та О.О. Гац удосконалили варіант класифікації екологічної науки. Екологію людини вони розглядали і в теоретичній, і в прикладній екології. У теоретичній екології екологію людини вони трактували як біологічний аспект, а в прикладній екології - як соціальний.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 7. Основи екології людини“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. Сучасна екологія як система знань про взаємодію природи та суспільства

  • Структура сучасної екології

  • Новітні галузі екології

  • Об'єкти дослідження, методи й основні завдання екології

  • Розділ 2. Екосистеми та їх місце в організації біосфери

  • Структура екосистем

  • Харчові взаємовідносини в екосистемах

  • Нехарчові взаємовідносини в екосистемах

  • Екосистемні рівні організації

  • Стабільність та динамічність екосистем

  • Розділ 3. Екологічні фактори

  • Основні характеристики екологічних факторів

  • Класифікація екологічних факторів

  • Вода

  • Температура

  • Кисень

  • Біотичні екологічні фактори

  • Антропогенні фактори

  • Розділ 4. Біосфера як глобальна екосистема

  • Загальна характеристика біосфери

  • Основні властивості і глобальні функції живої речовини

  • Еволюція сучасної біосфери

  • Кругообіги речовини та енергії у біосфері

  • Біогеохімічні цикли у біосфері

  • Кругообіг кисню

  • Кругообіг сірки

  • Антропогенна трансформація біосфери

  • Основні ідеї вчення про ноосферу

  • Основні закони біосферного розвитку

  • Закони екології Коммонера

  • Розділ 5. Природні ресурси і природно-ресурсний потенціал біосфери

  • Загальна характеристика і поділ природних ресурсів

  • Природно-ресурсний потенціал і природокористування

  • Природокористування та ресурсні цикли

  • Поняття екологічного потенціалу

  • Мінеральні ресурси

  • Гірничопромислові ландшафти і рекультивація земель

  • Відходи як вторинні ресурси

  • Земельні ресурси

  • Ґрунти та їх значення в агроекосистемах

  • Основні причини погіршення якості земельних ресурсів

  • Водні ресурси

  • Забруднення Світового океану

  • Водоспоживання та відновлення ресурсів прісної води

  • Міжнародне співробітництво у галузі охорони водних ресурсів

  • Ресурси атмосфери

  • Атмосферне забруднення та його екологічні наслідки

  • Парниковий ефект і глобальне потепління клімату

  • Руйнування озонового шару атмосфери

  • Кислотні опади та їх екологічні наслідки

  • Біологічні ресурси

  • Рослинні ресурси

  • Тваринні ресурси

  • Заходи з охорони і відтворення біологічних ресурсів

  • Розділ 6. Глобальні екологічні проблеми людства

  • Світова енергетична криза та шляхи її подолання

  • Шляхи подолання енергетичної кризи

  • Сонячна енергетика

  • Вітроенергетика

  • Біоенергетика

  • Геотермальна енергетика

  • Приповерхнева геотермія

  • Інші види альтернативної енергетики

  • Енергія морів і океанів

  • Воднева енергетика

  • Характеристика демографічної ситуації

  • Шляхи вирішення демографічної проблеми

  • Проблеми, пов'язані з демографічною проблемою

  • Розділ 7. Основи екології людини
  • Методи дослідження екології людини

  • Аналіз змін компонентів природного середовища та їх вплив на здоров'я людей

  • Негативні зміни ґрунтового і рослинного покриву

  • Забруднення природного середовища різноманітними відходами

  • Якість товарів народного споживання та продуктів харчування

  • Основні екологозалежні захворювання людини

  • Екологічні фактори та їх вплив на здоров'я людини

  • Абіотичні екологічні фактори та їх вплив на здоров'я людини

  • Вплив біотичних екологічних факторів на здоров'я людини

  • ПІСЛЯМОВА