В.І. Вернадський вважав, що під впливом наукової думки І людської праці біосфера буде повільно переходити у новий стан - ноосферу. Свої біосферні функції людина зможе повноцінно виконати лише в епоху ноосфери. У 1925 р. французький філософ і природодослідник П'єр Тейяр де Шорден вигадав слово "ноосфера". Але тоді цей дещо спіритуалістичний нематеріальний термін був відокремлений від науки. Лише пізніше В.І. Вернадський визначив ноосферу як біосферу, що контролюється розумом людини.
Французький математик і філософ Едуард Леруа запропонував поняття "ноосфера" у 1927 р. і трактував ноосферу як "мислячу" оболонку, що формується людською свідомістю. Розглянувши закономірності еволюції життя, Е. Леруа дійшов висновку, що в людині біологічна еволюція себе вичерпала. Подальша еволюція живого на нашій планеті, за його твердженням, здійснюватиметься тільки духовними засобами: суспільні взаємини, мова, розум і т. д. І це буде ноосфера, яка може замінити біосферу. Під ноосферою Е. Леруа розумів закономірний етап розвитку органічного світу, коли домінантна роль в еволюції належатиме духовній творчості людини та продуктові її праці. І у цьому його погляди відрізнялись від уявлень П. Тейяра де Шардена, який розглядав ноосферу як мислячий пласт, який поступово розгортається зі світу тварин і рослин та приходить на останньому етапі психогенезу до усвідомлення тотожності всього сущого з точкою "Омега" - божеством.
На думку П. Тейяра де Шардена, весь універсум охоплений процесом розвитку космогенезу. Космогенез складається з таких етапів: біогенезу (виникнення та еволюції живого), антропогенезу (становлення людини), ноогенезу (розвитку мислячої матерії) та христогенезу (генези Христа у речах). На кожному з цих етапів відбувається специфічний розвиток: спочатку віталізація, тобто виникнення форм життя; далі інтеріоризація - виникнення спільності існування людей; потім планетизація - перетворення людства у надорганізм і, нарешті, аморизація, або злиття у точці Омега любові абсолютної і особистої, Людини і Христа.
Ключові положення, які лягли в основу концепції ноосфери, опрацьовувались задовго до її створення. Маються на увазі думки про особливу роль людини в геологічній історії Землі, які висловлювались представниками різних галузей науки: Л. Агассісом, Ж. Бюффоном, А.П. Павловим, С.А. Подолинським, П.О. Флоренським, Ч. Шухертом, а також фізіократами. Проте безпосередніми творцями вчення про ноосферу були ВЛ. Вернадський та французькі дослідники П. Тейяр де Шарден і Е. Леруа. Твори останніх, присвячені сфері розуму, з'явилися раніше, ніж аналогічні праці В.І. Вернадського, проте у своїй роботі французькі науковці ґрунтувались на положеннях, висловлених українським вченим під час читання ним лекцій у Сорбонні 1922-1923 рр. На відміну від своїх попередників, В.І. Вернадський створив концепцію ноосфери, яка повністю відповідала критеріям науковості. Він запозичив слово "ноосфера", яке йому сподобалося, але аж ніяк не його смисл.
У 1944 р. В.І. Вернадський написав статтю "Декілька слів про ноосферу", де визначив, що ноосфера - це "останній з багатьох етапів еволюції біосфери в геологічній історії етап наших днів. Перебіг цього процесу тільки починає прояснюватися з вивчення її геологічного минулого у деяких своїх аспектах. Ноосфера - нове геологічне явище на нашій планеті. У ній людина вперше стає величезною геологічною силою. Вона може й повинна перебудувати своєю працею і думкою своє життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше".
Могутньою геологічною силою людину вперше назвав А.П. Павлов (1854-1929), який висловлював думки про антропогенну еру у розвитку Землі. В.І. Вернадський підкреслював, що людство фізично становить надзвичайно малу масу речовини планети, але сила його пов'язана не з його матерією, а з роботою його свідомості, з його розумом і спрямованою цим розумом працею. Ноосферу ВЛ. Вернадський розумів як природне тіло, компонентами якого будуть літосфера, гідросфера, атмосфера та органічний світ, перетворений розумовою діяльністю людини. Вчений був переконаний у закономірності виникнення ноосфери: "Вибух наукової думки у XX ст. підготовлений усім минулим біосфери і має глибокі корені в її будові. Він не може зупинитися і піти назад. Він може хіба що сповільнитись у своєму темпі... Біосфера неминуче перейде так чи інакше, рано чи пізно, у ноосферу"1. В.І. Вернадський прийшов до концепції ноосфери в останні роки свого життя. Отже, у ній відобразились результати його багатолітнього наукового пошуку. Головна праця, присвячена цій проблемі, - "Наукова думка як планетарне явище".
Вона не була опублікована за життя вченого і вперше побачила світ у 1977 р. у збірнику "Роздуми натураліста".
Теорія ноосфери В.І. Вернадського сформувалася тоді, коли світ складався з трьох взаємопов'язаних елементів: природа - людина - суспільство. До них потім приєднується ще один суттєвий елемент - техніка, яка створена людиною і яка стала головним чинником змін на планеті, особливо з початком наприкінці 50-х років XX ст. науково-технічної революції як велетенського якісного стрибка у розвитку науки і техніки. Це й спричинило екологічну проблему - одну з найнебезпечніших з-поміж глобальних проблем людства; почалася руйнація гармонії відносин між людьми та природою.
У 1943 р. ВЛ. Вернадський пише про ноосферу: "Те ж геологічне явище у 1930 р. було виражено інакше, більш, мені здається, чітко. Французькі вчені - математик і філософ Е. Леруа і палеонтолог-геолог П. Тейяр де Шарден, на основі уявлень про біосферу як про особливу геологічну оболонку Землі дійшли висновку про те, що біосфера у наш історичний момент геологічно швидко переходить у новий стан - ноосферу, тобто у такий стан, у якому повинні проявлятися розум і спрямована ним робота людини як нова небувала на планеті геологічна сила"1.
З інших праць, зокрема з приміток В.І. Вернадського до статті "Декілька слів про ноосферу", відомо, що Е. Леруа вживав термін "ноосфера" вже у 1927 р., а П. Тейяр де Шарден - ще у 1925 р. У листі до Б.Л. Личкова від 7 листопада 1936 р. В.І. Вернадський недвозначно зазначає: "Я приймаю ідею Леруа про ноосферу. Він розвинув глибше мою біосферу. Ноосфера витворилась у постпліоценову епоху - людська думка охопила біосферу і змінює усі процеси по-новому, і у підсумку активна енергія біосфери збільшується"2.
Отже, відповідно до усього викладеного вище, термін "ноосфера" (від грец. nous - розум, sphaira - куля) запропонував французький філософ і природознавець Я. Тейяр де Шарден у 1925 р. Зміст його, розвинений В.І. Вернадським, такий: виливати на природу, змінювати біосферу слід особливо раціонально, думаючи не про сьогоднішні вигоди, а про майбутні наслідки. Ноосфера - це сфера взаємодії суспільства і природи, у межах якої розумна людська діяльність стає визначальним чинником розвитку.
Обов'язковою умовою діяльності людини має залишатися сприятливий стан біосфери, адже людина, як і інші живі істоти, пристосована лише до тих природних умов, у яких вона виникла і живе. Саме в цьому полягає сенс ноосфери - не стихійне руйнівне втручання в природу, а науково обґрунтоване збереження на Землі умов для життя і щастя людей. Тобто ноосфера - це найвища стадія розвитку біосфери, яка характеризується збереженням усіх природних закономірностей біосфери та максимальними можливостями суспільства задовольняти матеріальні і культурні потреби людини.
Найголовнішим та визначальним показником стосунків між біотичним і соціальним на ноосферній стадії розвитку біосфери є те, що зовнішнє збурювання поширилося не лише на біосферу, а й на космічне середовище. Антропогенні зміни охопили усі куточки життя, а виробнича діяльність людини здійснюється далеко за межами біосфери. Для розкриття структурно-функціональної суті системи "природа - суспільство" або "людина - біосфера" потрібні нові підходи та якісно нова інтерпретація глобальних змін.
Основні ідеї вчення про ноосферу В.І. Вернадського такі:
• o Еволюція біосфери спричинила появу людини, котра відзначається мисленням та рефлексією. Мислення стає самостійним феноменом, що впливає на подальший розвиток довколишнього світу, і це відбувається певною мірою спрямовано. Останнє є сутністю поняття ноосфери.
• o Людство повністю заселило біосферу. Його тиск здійснюється повсюди, має глобальний характер. Потужність впливу людини на довкілля зрівнялась із наймогутнішими природними процесами.
• o Людина завжди лишається складником природи.
• o Завдання науки - свідоме формування ноосфери, регулювання за допомогою людської діяльності доцільного розподілу природних благ.
У працях В.І. Вернадського зазначено конкретні умови, необхідні для створення та існування ноосфери:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні ідеї вчення про ноосферу“ на сторінці 1. Приємного читання.
