Стабільність та динамічність екосистем

Основи екології

З усього викладеного вище можна зробити висновок, що кожна екосистема є динамічною структурою із сотень і навіть тисяч продуцентів, консументів, редуцентів та детритофагів, пов'язаних між собою трофічними ланцюгами та нехарчовими взаємовідносинами. Екосистеми підтримують свою рівновагу та існування за рахунок кругообігу біогенів та постійного притоку сонячної енергії. Одна з причин того, що екосистема тривалий час зберігає постійний видовий склад, полягає в тому, що відносини між усіма її компонентами перебувають у динамічній рівновазі. Кожен вид у складі екосистеми представлений популяцією, тобто групою особин, які схрещуються між собою. Стабільність популяцій передбачає, що народжуваність у ній урівноважена смертністю. Динамічна рівновага (або стабілізуюча динаміка) є основою розвитку екосистем.

Розглянемо простий приклад - полювання рисі на зайця. Рівновага у системі "хижак - жертва" досягається за рахунок взаємодії хижака та його жертви. Коли чисельність зайців невисока, кожен з них може знайти достатньо їжі та схованок для себе та свого потомства. Рівень опору середовища для популяції зайців відносно низький, тому чисельність зайців зростає, незважаючи на присутність хижака - рисі, але при цьому поступово починає зменшуватися кількість доступної їжі та схованок. Велика кількість зайців полегшує рисі полювання та годівлю свого потомства, внаслідок чого її чисельність теж зростає. Незабаром популяція зайців починає відчувати посилення опору середовища у вигляді нестачі їжі, схованок та інтенсивного хижацтва, і тому її величина починає зменшуватись. Відповідно кількість їжі та доступних схованок знов зростає. До того ж, виживають найсильніші зайці. Полювати рисі стає дедалі важче, вона відчуває нестачу їжі, і її чисельність падає, що відповідно, зумовлює збільшення популяції зайців. Потім увесь цикл повторюється. Ця модель пояснює періодичні коливання чисельності хижаків та їх жертв навколо середнього рівня.

Стабільність екосистем забезпечується їх видовим різноманіттям. Рівновага у системах "хижак - жертва" або "паразит - хазяїн" виникає не автоматично, а встановлюється протягом багатьох тисяч і навіть мільйонів років. За цей час види адаптуються один до одного і до середовища свого мешкання так, що природні вороги ніколи не знищують повністю популяцію своєї жертви.

Отже, під стабільністю екосистеми слід розуміти закладену в її генетичній пам'яті здатність протягом усього періоду існування, незважаючи на ті чи інші зовнішні збурення, неухильно реалізовувати свою життєву програму, тобто весь час бути стійкою до впливу зовнішніх чинників. А стійкість екосистеми - це її здатність за допомогою внутрішніх механізмів саморегуляції протистояти зовнішнім впливам, захищатися від них, адаптуватися без істотних змін структурно-функціональних параметрів або швидко повертатися до нормального (стійкого) стану, якщо цей вплив зумовив тимчасове відхилення екосистеми від заданої програми.

Стійкість екосистеми можна визначати за її відношенням до будь-якого одного або кількох конкретних факторів, наприклад, засухи, вітровалу, загазованості повітря, ущільнення ґрунту, грибкових захворювань та ін. Висока стійкість екосистеми до будь-якого фактора ще не означає, що вона є стабільною. Стабільною екосистема є лише у тому випадку, коли зберігає стійкість до різноманітних екологічних збурень протягом усього свого "життя". Таким чином стабільність і стійкість - це два різні, але тісно пов'язані між собою поняття. Стабільність характеризує структурно-функціональну поведінку екосистеми протягом усього часу її існування, а стійкість - цю саму поведінку протягом невеликого відрізка часу, переважно зумовленого тривалістю дії зовнішнього чинника. У вивченні стабільності екосистем провідним є історико-генетичний (ретроспективний і прогностичний) структурно-функціональний аналіз. Дослідження ж стійкості більшою мірою пов'язані з оцінюванням короткотривалих структурно-функціональних змін в екосистемах.

Причинами змін в екосистемах можуть бути дуже різноманітні чинники:

• зовнішні абіотичні і біотичні - коли зміни в малих екосистемах (консорціях, біогеоценозах) зумовлені змінами в екосистемах більших розмірів (ландшафтних) або інтродукцією в екосистему агресивного біотичного компонента (консумента, хижака тощо);

• внутрішні біотичні - зумовлені віковими, статевими або кількісними змінами біотичних компонентів;

• зовнішні циклічні або ритмічні зміни умов освітлення, зволоження, температурного та радіаційного режимів;

• антропогенні - вони пов'язані з господарською діяльністю людини.

Усі зміни, які є зворотними, кількісними, тобто не виводять екосистему за межі її пружної стійкості та стабільного розвитку, не супроводжуються перебудовою її кібернетичної пам'яті (норм реакцій біотичних компонентів на фактори зовнішнього середовища), зараховуються до категорії динаміки екосистем, або до їх динамічних змін. Динамічність є однією з фундаментальних властивостей природних екосистем, що відображає їх залежність від впливу цілого комплексу факторів того чи іншого регіону планети.

Стан рухомо-стабільної (динамічної) рівноваги екосистеми називають гомеостазом. Гомеостатичність є найважливішою умовою існування будь-якої екосистеми. Іншими словами, гомеостаз - це здатність екосистеми протистояти зовнішнім та внутрішнім змінам і зберігати при цьому динамічну рівновагу своїх складу і властивостей, тобто підтримувати стійкий стан системи. Він підтримується за рахунок видового складу і чисельності особин у екосистемі. Як правило, екосистеми існують у певних умовах зовнішнього середовища, яке не є стабільним, а підтримка гомеостазу потребує постійного збереження стійкості. Екосистема з добре вираженим гомеостазом може існувати як стабільна досить довго, доти, доки не буде порушений її гомеостаз. Ступінь досягнення стійкості у різних екосистемах різний; він залежить, від "жорсткості " навколишнього середовища і від ефективності внутрішніх механізмів самої системи.

За стійкістю екосистеми поділяють на два типи: резистентні, тобто здатні зберігатися у стійкому стані під навантаженням; та пружні, тобто здатні швидко відновлюватися у разі порушення з будь-яких причин.

Якщо спостерігати за якоюсь екосистемою протягом декількох років, то можна помітити, що у ній постійно змінюються умови, з'являються нові види, що відображається на взаємовідносинах організмів і в результаті - на структурі екосистеми. Можна простежити спрямований характер змін. При цьому зміни можуть бути нетривалими, і угруповання легко відновлює свою стабільність, а можуть приводити до істотних змін загальної структури екосистеми та заміни домінантних видів. Внаслідок цих спрямованих змін екосистема стає якісно відмінною від первинної, з новим типом кругообігу речовин, потоком енергії, новим складом видів та іншою продуктивністю.

Зміни зовнішніх умов впливають на деякі види несприятливо - вони зменшують чисельність або і зовсім призводять до зникнення їх з екосистеми. Інші види, навпаки, можуть внаслідок цього отримати переваги, і тоді чисельність їх зросте. Буває й таке, що зміна умов дозволяє включитися до екосистеми новим видам. Цей процес витіснення одних видів іншими називається сукцесією (від лат. succession - наступництво, спадкоємство). Сукцесія - це реакція біоти на зміну природного середовища, а також на форму та інтенсивність антропогенного впливу. Це явище природне, хоча дедалі частіше сукцесії бувають спричинені діяльністю людини. Як правило, цей процес відбувається у декілька стадій, що нарешті приводить до досягнення кінцевої популяційної рівноваги.

Таким чином, екологічна сукцесія - це послідовні зміни у структурі та функціонуванні екосистеми або її окремих блоків (у межах динаміки екосистеми) на одній і тій самій ділянці (наприклад, в процесі заростання оголеної території, відновлення після вітровалу, суцільного вирубування лісу, повені тощо). Сукцесії відбуваються постійно і повсюди, але з різною швидкістю і з різних причин.

Сукцесія проходить через ряд послідовних стадій, які мають назву серійних стадій розвитку. Наприклад, коли озерна екосистема поступово замінюється лісовою, сукцесія відбувається таким чином. Спочатку часточки ґрунту, що переносяться водою, осідають на дно озера. Потім, коли донні відклади опиняються вже достатньо близько біля поверхні води, у них укорінюються деякі водні рослини. їх коріння скріплює нові часточки ґрунту, а відмерлі рештки прискорюють накопичення озерних відкладів, оскільки під водою вони розкладаються дуже повільно. Коли нарешті осад виступає над водою, то стає доступним для заселення сухопутними травами, а потім - деревами та чагарниками. Так наземна екосистема поступово замінює водну.

За характером протікання розрізняють первинні, вторинні й еволюційні сукцесії. Первинна сукцесія - це процес зміни та розвитку екосистем на оголених (позбавлених життя), незаселених ділянках. Він починається з колонізації цих ділянок та піонерної стадії формування фітоценозу. Це можуть бути оголені скелі, відвали порожньої відпрацьованої породи (терикони), висохлі озера, піщані дюни, застигла лава після виверження вулкану тощо. У первинних сукцесіях вирішальну роль відіграє, як правило, процес ґрунтоутворення.

Типовим прикладом первинної сукцесії може бути формування рослинного покриву при заростанні голих (позбавлених будь-якої рослинності) піщаних наносів на березі річки. Процес починається з того, що на піщані мілини водою, вітром, птахами чи іншими способами заноситься насіння квіткових рослин. Першими на цьому місці оселяються представники бур'янових трав; вони не утворюють зімкнутого покриву, не мають ніякого взаємовпливу, відповідно, спільноти як такої поки немає. Таке випадкове сполучення рослин називають піонерним угрупованням видів. Через деякий час до перших "поселенців " приєднуються інші рослини, які незабаром утворюють суцільні зарості. їхній листяний опад збагачує піщаний ґрунт органічними речовинами, що створює умови для поселення на цьому місці нових видів. Подібні зарості вже є прикладом піонерної спільноти.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Стабільність та динамічність екосистем“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. Сучасна екологія як система знань про взаємодію природи та суспільства

  • Структура сучасної екології

  • Новітні галузі екології

  • Об'єкти дослідження, методи й основні завдання екології

  • Розділ 2. Екосистеми та їх місце в організації біосфери

  • Структура екосистем

  • Харчові взаємовідносини в екосистемах

  • Нехарчові взаємовідносини в екосистемах

  • Екосистемні рівні організації

  • Стабільність та динамічність екосистем
  • Розділ 3. Екологічні фактори

  • Основні характеристики екологічних факторів

  • Класифікація екологічних факторів

  • Вода

  • Температура

  • Кисень

  • Біотичні екологічні фактори

  • Антропогенні фактори

  • Розділ 4. Біосфера як глобальна екосистема

  • Загальна характеристика біосфери

  • Основні властивості і глобальні функції живої речовини

  • Еволюція сучасної біосфери

  • Кругообіги речовини та енергії у біосфері

  • Біогеохімічні цикли у біосфері

  • Кругообіг кисню

  • Кругообіг сірки

  • Антропогенна трансформація біосфери

  • Основні ідеї вчення про ноосферу

  • Основні закони біосферного розвитку

  • Закони екології Коммонера

  • Розділ 5. Природні ресурси і природно-ресурсний потенціал біосфери

  • Загальна характеристика і поділ природних ресурсів

  • Природно-ресурсний потенціал і природокористування

  • Природокористування та ресурсні цикли

  • Поняття екологічного потенціалу

  • Мінеральні ресурси

  • Гірничопромислові ландшафти і рекультивація земель

  • Відходи як вторинні ресурси

  • Земельні ресурси

  • Ґрунти та їх значення в агроекосистемах

  • Основні причини погіршення якості земельних ресурсів

  • Водні ресурси

  • Забруднення Світового океану

  • Водоспоживання та відновлення ресурсів прісної води

  • Міжнародне співробітництво у галузі охорони водних ресурсів

  • Ресурси атмосфери

  • Атмосферне забруднення та його екологічні наслідки

  • Парниковий ефект і глобальне потепління клімату

  • Руйнування озонового шару атмосфери

  • Кислотні опади та їх екологічні наслідки

  • Біологічні ресурси

  • Рослинні ресурси

  • Тваринні ресурси

  • Заходи з охорони і відтворення біологічних ресурсів

  • Розділ 6. Глобальні екологічні проблеми людства

  • Світова енергетична криза та шляхи її подолання

  • Шляхи подолання енергетичної кризи

  • Сонячна енергетика

  • Вітроенергетика

  • Біоенергетика

  • Геотермальна енергетика

  • Приповерхнева геотермія

  • Інші види альтернативної енергетики

  • Енергія морів і океанів

  • Воднева енергетика

  • Характеристика демографічної ситуації

  • Шляхи вирішення демографічної проблеми

  • Проблеми, пов'язані з демографічною проблемою

  • Розділ 7. Основи екології людини

  • Методи дослідження екології людини

  • Аналіз змін компонентів природного середовища та їх вплив на здоров'я людей

  • Негативні зміни ґрунтового і рослинного покриву

  • Забруднення природного середовища різноманітними відходами

  • Якість товарів народного споживання та продуктів харчування

  • Основні екологозалежні захворювання людини

  • Екологічні фактори та їх вплив на здоров'я людини

  • Абіотичні екологічні фактори та їх вплив на здоров'я людини

  • Вплив біотичних екологічних факторів на здоров'я людини

  • ПІСЛЯМОВА