Планета та її атмосфера утворилися близько 4,5 млрд років тому. А перші живі істоти з'явилися на Землі приблизно 4,25- 3,5 млрд років тому (в архейську еру). Безперервність еволюції органічного світу Землі свідчить про тривалу стабільність умов на земній поверхні. Уперше проблема виникнення біосфери була поставлена В.І. Вернадським, котрий розглядав її як результат історично довготривалого процесу дії живого на неживе, підкреслюючи при цьому першорядну роль живої речовини у зміні вигляду Землі.
Щодо механізму самого виникнення життя є чимало гіпотез, істотно відмінних одна від одної. Дехто й досі дотримується креаціоністських поглядів (створення життя "вищою" силою). Достатньо прихильників і у концепції космічного (позаземного) походження життя на Землі. Широко визнаною є також гіпотеза коацерватного біогенезу, висунута О.І. Опаріним у 30-ті роки XX ст. Згідно з цієї гіпотезою, еволюція життя розпочалася з виникнення білків (протобіонтів), оточених напівпроникною мембраною. Таким чином утворилися коацерватні краплі (протоклітини), здатні оптимальніше використовувати речовину та енергію, що сприяло самоорганізації клітини.
У вченні про біосферу співіснують декілька різних моделей її еволюції, більшість із яких є теоретично незавершеними. Поєднання їх основних ідей дає змогу простежити головні напрямки розвитку живої речовини для того, щоб глибше пізнати еволюцію біосфери як цілісної глобальної системи. Так, Жан-Батист Ламарк (1744-1829) у своїй концепції обґрунтував такі фундаментальні еволюційні постулати, як незворотність еволюції, її поступовість, безперервність, прогресивність, адаптивність та ін. Ж.-Б. Ламарк також орієнтувався на людину як на природний утвір еволюції. Саме йому належить відома фраза: "Інколи здається, що призначення людини полягає у тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатною для життя".
На увагу заслуговує концепція катастрофізму Жоржа Кюв'є (1769-1832), згідно з якою провідна роль в еволюційному процесі належить різким змінам довкілля, тобто перервам у наступності у геологічній історії. Саме Ж. Кюв'є навів суттєві аргументи проти доктрини творіння, за логікою котрої досконалі живі створіння (тобто створені Богом) ні у якому разі не могли б вимирати. Недарма Ж. Кюв'є вважають попередником ВЛ. Вернадського у створенні вчення про біосферу.
Чарльз Дарвін продовжив концепцію катастрофізму, створивши власну детерміністську модель вимирання видів. Вона пояснює еволюційний процес конкурентним витісненням менш досконалих давніх форм більш досконалими новими формами. Механізм дії боротьби за існування і природного добору передбачає перемогу найсильнішого; слабший, менш конкурентоспроможний, вид мусить поступитися своїм місцем. Еволюція біосфери відбувалася безперервно, а її рушійною силою були катастрофи, оскільки лише знищивши певну частину живої речовини, можна було отримати вільний простір для його заселення новими життєвими формами. Під час кожної катастрофи поряд із величезною кількістю загиблих видів були й ті, що вижили. Спочатку їх було дуже мало, але вони вміли швидко заповнювати простір, який звільнявся. Тобто після катастрофи жива речовина кожен раз зберігала життя у біосфері за рахунок виживання сильних, більш пристосованих видів.
Виділяють декілька значних катастроф, які пережила біосфера за свою історію. Кожна з них приводила до розвитку та подальшої еволюції живої речовини. Однією з найзначніших катастроф вважають знищення прокаріотичної біосфери та заміна її біосферою, у якій панували еукаріоти. Іншою катастрофою був вихід живої речовини з океану на сушу, що привело до повної перебудови структури біосфери. Загибель динозаврів також вважають подібною катастрофою. Катастрофою була й поява дерев у рослинному покриві Землі приблизно 385 млн років тому. Нарешті, останньою значною катастрофою була поява людини розумної, у результаті чого еволюція біосфери пішла зовсім іншим шляхом.
Крім описаних концепцій еволюції біосфери, на увагу заслуговує принцип уніформізму (або актуалізму), опрацьований британським геологом Чарльзом Лайєлем (1797-1875). Сутність цього принципу полягає у тому, що всі події далеких часів в історії Землі можна пізнати на основі знань про їх сучасний стан. Лайєль стверджував, що у минулі геологічні епохи діяли ті самі геологічні сили, які визначають образ планети й нині - вулкани, вітри, землетруси, сонячне світло, вода та ін. Іншими словами, для пізнання минулої історії Землі та її біосфери немає потреби залучати якісь надприродні чи потойбічні сили, а можна використовувати виключно лише природні чинники.
Переваги принципу уніформізму полягають у його орієнтації на реальний світ як на модель світу взагалі, у тому числі й минулих світів (у нашому випадку - біосфер). А нинішній світ є, по-перше, найбільш вивченим, по-друге, найбільш різноманітним, по-третє, найбільш розвиненим завдяки тому, що є останнім із часових станів розвитку планети. Усі ці та інші еволюційні концепції забезпечують широкий спектр дослідницьких пошуків і сприяють накопиченню нового знання у рамках моделей еволюції біосфери.
В.І. Вернадський перший звернув увагу на те, що життя мусить виникати одразу у вигляді екосистем і навіть у вигляді біосфери загалом. Земне життя влаштоване таким чином, що виживати здатна лише спільнота різноманітних видів, а не якийсь окремий вид. В іншому випадку можуть порушитися кругообіг речовин та енергії, зв'язки між організмами і середовищем, а потім вимирання цих істот стане неминучим. Процес еволюції біосфери Землі узагальнено можна представити у певній часовій послідовності (табл. 4.3).
Таблиця 4.3. Основні епохи еволюції біосфери
| Згущення міжзіркової речовини й утворення планети Земля | 5-4,5 млрд |
| Стадія безжиттєвого геологічного розвитку | 4,5-3 млрд |
| Поява автотрофних бактерій, синьо-зелених водоростей у водах суші та океану; початок примітивного скельного і підводного ґрунтоутворення | 3-2,5 млрд |
| Початок фотосинтезу, розвиток водоростей, лишайників, мохів, формування первісної біосфери та ускладнення примітивного ґрунтоутворення | 1,5-1,0 млрд |
| Розвиток і панування лісової рослинності на суші, формування кисневої атмосфери, потужної кори вивітрювання, болотно-акумулятивного та кислого ґрунтового покриву | 0,5-0,3 млрд |
| Поява трав'яної рослинності, оформлення сучасного вигляду материків, природних зон, розвинутого ґрунтоутворення, поступове похолодання | 100-30 млн |
| Льодовикові та міжльодовикові епохи, поява людини | 3-2 млн |
| Післяльодовикова епоха | 20-10 тис |
| Агрокультура і техногенно-індустріальна епоха | 10 тис. - наш час |
Підсумовуючи усе сказане, можна об'єднати основні фактори (або рушійні сили) еволюції біосфери у такі три блоки:
• абіотичне збурення - постійні зміни середовища існування живих систем під впливом зовнішніх збурювань;
• біотичне збурення - постійна структурно-функціональна мінливість живих систем, зумовлена зовнішніми і внутрішніми впливами;
• запаси вільної енергії - накопичена у живих системах енергія, яка використовується як для підтримання стійкості і стабільності, так і для забезпечення будь-яких захисних чи еволюційних перебудов.
Щодо другого блоку слід зауважити, що живі системи різних рівнів організації мають різні ступені цілісності й дискретності, різне функціональне призначення у біосфері, тому характеризуються специфічними факторами і наслідками еволюції. Наприклад, для систем організмового рівня організації визначальними є спадковість та мінливість. Спадковість відповідає за збереження біотичної стабільності виду, успадкування нащадками ознак батьків. Мінливість дає змогу шляхом мутацій забезпечувати певне відхилення спадкової інформації нащадків порівняно з батьками, що може бути використане для збереження виду у разі відчутних змін довкілля.
На популяційному рівні організації провідним чинником еволюції є природний добір у процесі внутрішньовидової конкурентної боротьби за існування. Час існування популяції, а також її участі в еволюційних змінах біосфери триває, як правило, десятки тисяч, а інколи десятки мільйонів років. На екосистемному рівні організації головним фактором еволюції вже стає природний добір на основі міжвидової конкуренції, внаслідок чого виживають найбільш пристосовані популяції, спільне існування яких визначається функціональним поєднанням генофондів цих популяцій.
Особливість еволюційного процесу екосистем полягає у тому, що самі вони можуть існувати безмежно тривалий час. Між екосистемами немає боротьби за існування, біосфера не може визначати їх переваги шляхом природного добору, їхні структурні та функціональні ознаки, пам'ять не передаються уздовж вектора часу через спадковість екосистем. На рівні екосистемної організації фактор спадковості не діє. Еволюційні перетворення в екосистемах здійснюються шляхом поступової зміни одних популяцій рослин або тварин іншими, без істотної зміни речовинно-енергетичних параметрів екосистеми (потужності кругообігу хімічних елементів, трофічних ланцюгів, величини каналів енергетичного перенесення, структури екологічної піраміди тощо).
Історія розвитку біосфери тісно пов'язана з еволюцією всієї Землі, яку можна умовно поділити на декілька фаз.
З першою фазою загальнопланетної еволюції пов'язані такі головні події: формування ранньої земної кори, атмосфери і гідросфери та виникнення геологічного кругообігу речовин. Згідно з найпоширенішою серед астрономів і астрофізиків гіпотезою, Всесвіт виник близько 20 млрд років тому внаслідок Великого вибуху. Потім утворилася наша Галактика (8 млрд років тому). Близько 6 млрд років тому у віддаленій частині одного з рукавів Галактики розтягнута на трильйони кілометрів газопилова хмара під дією гравітаційних сил поступово ущільнилася і перетворилася на водневий диск, що повільно обертався. З його центральної частини утворилося Сонце, де за надзвичайно високих температур і тиску почалися реакції ядерного синтезу, у ході яких водень перетворювався на гелій і виділялася величезна кількість енергії. Периферійні залишки диска також зближувалися під дією сил взаємного тяжіння, поступово ущільнюючись, доки не перетворилися на суцільні сфери - планети Сонця. Потім поверхні цих сфер тверднули, утворюючи первинну планетарну кору. Первинна кора нашої планети утворилася приблизно 4,6 млрд років тому. Відтоді на її поверхні осідали метеорити і космічний пил. З тріщин тонкої кори безперервно вивергалася розжарена лава, а разом із нею гази, які й утворили первинну атмосферу Землі. Вона складалася з метану, аміаку, водяної пари, вуглекислого газу, сірководню, ціанистого водню і майже не містила кисню та озону.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Еволюція сучасної біосфери“ на сторінці 1. Приємного читання.
