Усе розмаїття існуючих живих систем на нашій планеті зводиться до трьох основних рівнів організації - організмового (найнижчого), популяційного та екосистемного. Найважливішими функціями організмового рівня є розмноження та насичення простору живою речовиною, відтворення життєвого субстрату, постійний процес синтезу та деструкції, тобто біотичного кругообігу.
Основною функцією популяційного рівня є формування у межах певного ареалу такого кількісного і якісного складу виду, який за структурою і життєвими особливостями найбільше відповідає середовищу його існування. Усередині популяція може поділятися на стада, зграї, родини, колонії та інші сукупності організмів, що поєднуються певними структурно-функціональними зв'язками.
Нарешті, на екосистемному рівні здійснюється найважливіша функція живих систем - безперервний обмін речовинами, енергією та інформацією між усіма живими компонентами та середовищем їхнього існування. Цей кругообіг речовин і трансформація енергії в екосистемах будь-якої складності відбувається завдяки взаємодії організмів різних трофічних груп між собою та навколишнім середовищем. Розрізняють такі основні ступені організації екосистем:
• консорційні екосистеми - найменші екологічні системи, центральним організатором котрих є автотрофний або гетеротрофний організм, з яким функціонально пов'язані інші живі істоти й абіотичне середовище (наприклад, консорція смереки, черешні, дикої свині тощо);
• парцелярні екосистеми - структурні частини біогеоценозу, які виділяються за складом і будовою деревного, чагарникового, трав'яного і мохового ярусів, будовою ґрунтових горизонтів та специфікою матеріально-енергетичного метаболізму (продукування, відмирання, опадання і розкладання органічної речовини, перерозподілу світла, тепла і вологи, накопичення органічної маси тощо);
• біогеоценози - екосистеми в межах фітоценозів, різноманіття і просторове розташування котрих досконало відображають, наприклад, плани лісовпорядкування або великомасштабні геоботанічні карти;
• ландшафтні екосистеми - сукупність біогеоценозів на певній спорідненій території, між якими існують генетичні, історичні чи функціональні зв'язки (наприклад, екосистеми невеликих річкових басейнів або частин басейнів великих рік, гірських хребтів або гірських схилів, фізико-географічних або геоботанічних районів тощо);
• провінційні екосистеми - це територіальне поєднання ландшафтних екосистем, яке за своїми межами збігається з геоботанічними провінціями;
• біомні екосистеми -- територіальне поєднання провінційних екосистем, яке збігається з геоботанічними областями або навіть наближається до меж фізико-географічних зон;
• субстратні екосистеми (материкові чи океанічні);
• загальнопланетна екосистема - біосфера.
У межах будь-якого біогеоценозу завжди виділяються різні угруповання організмів, життєдіяльність яких залежить від одного виду, без котрого вони не зможуть існувати. Найчастіше таке об'єднання відбувається на базі популяції. Наприклад, смерека у ялиновому лісі, займаючи домінантне положення, визначає співіснування цілого комплексу рослин і тварин, тісно з нею пов'язаних: птахів, грибів, білок, короїдів тощо. Усі вони адаптувалися до співіснування з смерекою, тобто на ній вони знаходять їжу, будують гнізда, ховаються від ворогів та несприятливої погоди. Саме таке угруповання різних організмів, тісно об'єднаних навколо одного виду у спільноті, і називають консорцією. Отже, консорцію слід трактувати як елементарну екосистему, яка має свої просторові та функціональні параметри; це сукупність особин різних видів, у центрі якої знаходиться особина будь-якого автотрофного або гетеротрофного виду; вона охоплена постійним речовинно-енергетичним та інформаційним обміном і формує специфічне внутрішнє середовище.
У консорцїі (від лат. consortio - спілкування, співучасть) об'єднуються всі трофічні групи організмів - автотрофи, фітофаги, зоофаги, сапрофаги і редуценти, тобто в ній відбуваються всі біотичні процеси, властиві для екологічних систем, починаючи від продукування фітомаси, її споживання і переміщення через усі відомі трофічні ланцюги і закінчуючи мінералізацією та споживанням автотрофами простих хімічних сполук. Таким чином, консорція характеризується екосистемною структурно-функціональною організацією, специфічним матеріально-енергетичним обміном та особливим мікросередовищем, тобто всіма властивими для екологічних систем показниками, включаючи живі компоненти і середовище їх існування, кругообіг речовин і трансформацію енергії. За цими показниками вона є далі неподільною. Це означає, що вилучення з її структури будь-якого основного компонента чи припинення будь-якого процесу (синтезу, споживання або руйнування) призведе до загибелі всієї консорції, тобто втрати її екосистемної суті.
Парцела -- структурна частина біогеоценозу, котра має особливий склад, структуру і властивості компонентів, специфіку їхніх зв'язків та матеріально-енергетичного обміну. Парцели є найменшими територіальними таксонами в межах біогеоценозу, які мають усі структурно-функціональні параметри екосистеми. Величина окремої ділянки парцелярної екосистеми може коливатися від кількох десятків до сотень і тисяч квадратних метрів.
Біогеоценоз - конкретна екосистема, просторові розміри якої збігатимуться з межами ділянки земної поверхні з більш-менш однаковими ґрунтовими, гідрологічними та кліматичними умовами, вкритої спорідненим рослинним покривом, що характеризується більш-менш однотипними взаємовідношеннями між усіма живими організмами та зовнішнім середовищем. Базовим блоком (підсистемою) біогеоценозу є фітоценоз - сукупність автотрофних організмів, які шляхом фотосинтезу формують трофічну основу для гетеротрофних організмів. Мертва органіка (органічний опад і трупи живих істот) слугує поживою для сапротрофів та редуцентів - ґрунтових мікроорганізмів, які в процесі біотичного розкладу вивільняють хімічні елементи для нового біогеохімічного циклу.
За походженням виділяють: корінні біогеоценози, сформовані в процесі тривалого історичного розвитку, спостерігається стійка адаптація компонентів; похідні біогеоценози, які виникли на місці корінних внаслідок різноманітних зовнішніх збурювань, що зумовили структурну перебудову цілої системи (наприклад, створені людиною лісові культури екзотичних видів, агробіогеоценози, паркові, ставкові, садові екосистеми тощо).
За наявністю структурних компонентів розрізняють: повно-членні біогеоценози, у яких наявні всі природні компоненти, внаслідок чого реалізується повний цикл біогеохімічного обміну; неповночленні біогеоценози, у яких немає якогось із компонентів (наприклад, рослинного покриву на ділянках пташиних базарів чи в печерних екосистемах). Гетеротрофні блоки таких систем існують за рахунок споживання речовинно-енергетичних ресурсів сусідніх наземних або водних екосистем.
За стійкістю до впливу зовнішніх чинників розрізняють: стійкі біогеоценози, які слабо реагують на певні види природного чи антропогенного збурення (наприклад, низову пожежу, випасання худоби, затоплення під час повені, сильний вітер, суховій, сильний мороз тощо) і швидко після цього відновлюють свої структурно-функціональні параметри; нестійкі біогеоценози (лабільні), які після певного зовнішнього впливу втрачають здатність до нормального функціонування, можуть позбутися якогось структурного блоку (наприклад, нестійкими до вітровалів, шкідників і хвороб є штучні ялинники на місці чистих та мішаних букових лісів; більшість агробіогеоценозів - до затоплення; болотні типи біогеоценозів - до осушення та ін.).
За тривалістю зберігання певного постійного стану розрізняють: стабільні біогеоценози, які здатні зберігати стійкість до різноманітних зовнішніх чинників протягом тривалого або всього часу свого існування (наприклад, стабільними є біогеоценози сосни гірської у високогір'ї та вербові зарості на заплавах передгірських річок); нестабільні біогеоценози - до них належить більшість похідних, зокрема культурних біогеоценозів на місці корінних угруповань. Наприклад, нестабільними є майже всі монокультури смереки на місці дубових, чистих і мішаних букових та ялицевих лісів західних регіонів України, хоча на стадії молодників вони можуть бути стійкими до вітровалів, шкідників та хвороб.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Екосистемні рівні організації“ на сторінці 1. Приємного читання.
