Агрохімічні параметри родючості земель та їх оцінка

Оцінка і прогноз якості земель

Під впливом тривалого сільськогосподарського використання чорноземів типових без удобрення оптична щільність гумінових кислот, незважаючи на відносне збільшення рухомості гумусу, в цілому зростає, а при високих дозах органічних і мінеральних добрив – знижується. Останнє зумовило збільшення частки молодих, менш конденсованих молекул в зв'язку з інтенсивним гумусоутворенням. При цьому посилюється міграційна здатність гумусових кислот, що в свою чергу призводить до зростання валових запасів гумусу не тільки у верхніх, а й у нижчих шарах Грунту. В цілому все це пов'язано із збільшенням частки активного, воднопептизованого гумусу..

В інших типах грунтів країни в складі гумусу також спостерігаються зміни в якісному відношенні. Зокрема, в гумусі орного шару грунту відбулася його гумінізація, особливо за умов систематичного використання органічних добрив. Із зростанням кількості гумінових кислот, як правило, пов'язано зменшення нерозчинного залишку, а іноді й фульвокислот. Звідси в орних грунтах співвідношення Сгк: Сфк майже завжди вище, ніж у цілинних аналогах. Однак, у грунтах підзолистого типу грунтоутворення склад гумусу все ж таки зберігає фульватний характер, і. тільки в окультурених варіантах він має гуматний тип. Збільшення вмісту гумінових кислот у складі гумусу орного шару відбулося за рахунок фракції, що пов'язана з кальцієм. Дана закономірність найбільш чітко проявляється в підзолистих грунтах, що також свідчить про поліпшення кальцієвого режиму.

Вміст гумусу в грунтах, України залежить від зональності грунтоутворення, а також від типу і гранулометричного складу грунтів, характеру грунтоутворюючих порід і кліматичних умов. Він поступово зростає від дерново-підзолистих до чорноземів типових, а потім знову зменшується в напрямку до каштанових солонцюватих Грунтів і солонців. Найменше гумусу міститься у верхньому шарі грунтів Полісся. Так, в орному шарі дерново-підзолистих його 0,7-2 %, або 21-56 т/га. В грунтах. Лісостепу кількість гумусу зростає. В орному шарі ясно-сірих лісових грунтів залежно від гранулометричного складу вона становить 1-2,5 % (28-65 т/га), сірих лісових – 1,2-3% (42-98 т/га), темно-сірих лісових – 2-3,6 % (84-140 т/га), чорноземів опідзолених – 2-4,9% (84-119 т/га), чорноземів типових – 4-6 % (144-216 т/га). У Степу кількість гумусу в грунтах поступово знижується до півдня. Найбільше містять його чорноземи звичайні глибокі – 4-6 % (144-216 т/га); в чорноземах південних – 2,5- 3,5 % (97-126 т/га), в темно-каштанових солонцюватих грунтах – 1,5-2,7 % (59-105 т/га).

В цілому по Україні найбільше гумусу зосереджено в чорноземах типових і звичайних на території, яка відноситься до баричної осі АЛ. Воейкова, що проходить по лінії Кишинів – Кіровоград – Полтава – Харків.

Як свідчать багаторічні дані, втрати гумусу в грунтах України в перші роки після освоєння цілинних земель досягають 40 % в дерново-підзолистих, 20-35 – в чорноземах типових, 15-20 – в чорноземах південних і 12-17% в темно-каштанових від вихідного вмісту. За умов неудобрюваної ріллі абсолютні втрати гумусу за рахунок його мінералізації, на староорних грунтах залежно від структури посівних площ коливаються в таких межах: у дерново- підзолистих ґрунтах 0,2-0,7 т/га, в сірих лісових – 0,21, чорноземах типових – 0,3-1,4, чорноземах південних і темно-каштанових – 0;2- 0,4 т/га. По зонах країни в цілому втрати такі: на Поліссі – 0,8 т/га, в Лісостепу – 0,7 і в Степу – 0,6 т/га. Величина втрат гумусу зумовлена також характером обробітку грунту під окремими культурами: під ярими зерновими вона становить 0,5-0,6 т/га, під озимою пшеницею і житом – 0,7, горохом і кукурудзою –1-1,1, цукровими буряками – 1,5, на чорному пару – 2-2,5 т/га.

У земельному фонді України середньо- і малогумусові грунти займають 4,6 % площі орних земель, а слабо гумусові-54 %. Отже, проблема збереження і підвищення вмісту гумусу в грунтах для України досить актуальна. Так виникає необхідність у нагромадженні широкої інформації про гумус – вміст, баланс, шляхи досягнення його оптимального рівня, прогноз на найближчу перспективу.

Родючість ґрунту обов'язково в своє поняття включає рослину і відображає ступінь відповідності в системі Грунт – рослина. Тому оцінку родючості грунтів слід розпочинати з визначення фактичного стану біодинамічної рівноваги в агроландшафтних системах. Визначається він класичним методом дослідження біологічного кругообігу речовин в системі грунт – рослина, а ступінь порушення рівноваги оцінюється за відхиленням фактичних показників балансу від нормативно-оптимальних значень. Отже, кругообіг речовин в агроекосистемах різного рівня маг певну спрямованість і властивий йому конкретний стан, ідо може бути оцінений не тільки якісно, а й кількісно – за допомогою показників балансу. Останні виступають в якості своєрідної системи сигналізації, яка вказує на наявні в агроекосистем! ті чи інші аномалії та які саме заходи потрібні для її стабілізації і нормального функціонування. Зокрема, балансові розрахунки мають істотне значення для обгрунтування оптимальної структури сівозмін, найбільш ефективних рівнів застосування добрив – зокрема, і цілеспрямованою регулювання грунтової родючості в цілому.

До пріоритетних речовин, баланс яких необхідно визначати практично в усіх природно-кліматичних зонах України, належить гумус, який є головною ознакою родючості грунту і функцією систем землеробства.

Гумусом називають складний динамічний комплекс органічних високомолекулярних сполук кислотної природи, які утворилися внаслідок процесів розкладу та гуміфікації органічних решток і вступили у тісний взаємозв'язок з мінеральними компонентами грунту. У загальній масі органічної речовини грунту він становить 95- 97%.

За складом сполук гумус поділяють на дві групи:

• 1) сполуки індивідуальної природи – детрити. Ця група складається із тих самих хімічних сполук, що й рослинні залишки – білків, вуглеводів, жирів, спиртів, ефірів, смол, органічних кислот. Сполуки цієї природи містять 10-15 % гумусу. У родючості грунту вони відіграють досить важливу роль, оскільки швидко мінералізуються і забезпечують його біологічно активними речовинами;

• 2) сполуки специфічної природи (знаходяться лише в грунті) – гумусові речовини. Характерною їхньою властивістю є гетерогенність, варіювання властивостей, можливість поділу на фракції – гумінові кислоти, фульвокислоти, гуміни.

Гумінові кислоти – це темнозабарвлені високомолекулярні сполуки, які виділені із грунту лужними розчинами; при підкисленні витяжки вони випадають у розчині у вигляді гуматів. До складу гумінових кислот входять вуглець (52-62 %), кисень (30-32 %), водень (3-5 %), азот (3,5-5 %). Основою їхньої молекули є бензольне ядро та бічні структури – аліфатичні ряди. Ядро молекули має гідрофобні властивості, бічні ряди – гідрофільні. Центральною частиною молекули є функціональні групи, що визначать кислотний характер та здатність до обміну катіонами.

Гумінові кислоти стійкі проти кислотного гідролізу. Вони більше гідролізуються мінеральними кислотами, ланки молекул яких містять азот. Приблизно половина азоту гумінових кислот переходить у розчин у формі азоту амідів, монодіамінокислот. Гумінові кислоти чорноземів менш рухливі, ніж гумінові кислоти інших грунтів. Молекулярна маса їх коливається від 400 до 10 000.

Гумати амонію, калію, натрію добре розчинні у воді, що визначає їх стан у грунті (солонці); гумати лужноземельних металів у воді нерозчинні, накопичуються в грунті, створюючи водотривку структуру. Тому головне значення гумінових кислот полягає у поліпшенні агрофізичних властивостей грунту та" підвищенні його родючості.

Фульвокислоти порівняно з гуміновими кислотами містять менше вуглецю та азоту, але більше містять водню. Вміст вуглецю становить 45 %, водню – 5, азоту – 3 %. Фульвокислоти мають ті самі функціональні групи, що й гумінові кислоти. Фульвокислоти та їхні солі розчинні у воді. Розчини мають кислу реакцію. Ці кислоти швидше, ніж гумінові, мінералізуються, тому їхня роль у родючості грунту полягає у формуванні поживного режиму.

Гуміни – найбільш інертна частина гумусу. їх неможливо виділити із грунту лужними розчинами при кімнатній температурі. За складом гуміни близькі до гумінових кислот. Ця фракція гумусу найтісніше зв'язана з мінеральною частиною грунту, що значно змінює її властивості.

Гумус відіграє важливу роль у грунтоутворенні завдяки участі в колообігу, геохімічній міграції та акумуляції значної частини зольних елементів. Він забезпечує створення агрономічно цінної структури та сприятливих водно-фізичних властивостей грунту. Від його вмісту значною мірою залежать такі властивості грунту, як теплоємність, теплопровідність, буферність щодо зміни реакції грунтового розчину. Органічні речовини значно впливають на родючість ґрунту, яка залежить від вмісту в їх складі біологічно активних речовин, що впливають на фізіолого-біохімічні процеси в рослинах. Крім того, важко переоцінити значення органічної речовини грунту в забезпеченні рослин азотом, фосфором, сіркою і деякими мікроелементами та у підвищенні ефективності високих норм мінеральних добрив.

Отже, органічна речовина в грунті виконує дві важливі функції: >

• 1) сприяє створенню доброї структури грунту. При цьому окремі грунтові колоїди об'єднуються в крупніші агрегати з утворенням стабільної структури Грунту, яка створює сприятливі умови для інтенсивного газообміну, легкого проникнення вологи в грунт, активного росту кореневої системи та високої біологічної активності;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оцінка і прогноз якості земель» автора Барвінський А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Агрохімічні параметри родючості земель та їх оцінка“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Землі сільськогосподарського призначення

  • Землі лісового та природно-заповідного фонду

  • Землі водного фонду

  • Основні напрями поліпшення стану земель

  • ОЦІНКА ОСНОВНИХ ПАРАМЕТРІВ РОДЮЧОСТІ ЗЕМЕЛЬ

  • Агрохімічні параметри родючості земель та їх оцінка
  • Агрофізичні параметри родючості земель та їх оцінка

  • Фізико-хімічні параметри родючості земель та їх оцінка

  • МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ І ПРОГНОЗУ ЯКОСТІ ЗЕМЕЛЬ

  • Оцінка якості та паспортизація сільськогосподарських земель з використанням агроекологічного методу

  • Структура і зміст еколого-агрохімічного паспорта

  • Нормативи основних типових ознак еталонного ґрунту

  • Якісна оцінка ґрунтів методом спеціального бонітування

  • Оцінка гумусного стану земель з використанням балансового методу

  • Методика розрахунку балансу гумусу

  • Розрахунок статей надходження гумусу в ґрунт

  • Прогноз вмісту рухомих форм елементів живлення

  • Прогноз запасів продуктивної вологи в ґрунті

  • ТРАНСФОРМАЦІЯ ЯКОСТІ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ПІД ВПЛИВОМ ДЕГРАДАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

  • Вітрова ерозія

  • Протиерозійні заходи

  • Вплив техногенного забруднення на стан сільськогосподарських угідь та прогноз їх якості

  • Радіонуклідне забруднення

  • Заходи щодо поліпшення екологічного стану техногенно забруднених земель

  • Оцінка і прогноз якості земель меліоративного фонду

  • Критерії та показники оцінки агроекологічного стану кислих та засолених земель

  • Заходи щодо покращення агроекологічного стану меліорованих земель

  • ЗЕМЛІ ВОДНОГО ФОНДУ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОЦІНКА ЯКОСТІ

  • Основні напрями водокористування

  • Якість водних ресурсів і тенденція її зміни

  • Основні напрями поліпшення екологічної ситуації у сфері водокористування

  • ЗЕМЛІ ЛІСОВОГО ФОНДУ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОЦІНКА ЯКОСТІ

  • Основні напрями використання лісових ресурсів та оцінка їх стану

  • Технології створення захисних лісових насаджень

  • Підвищення якості земель лісового фонду

  • ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ОЦІНКИ ПРИДАТНОСТІ ЗЕМЕЛЬ ДО ВИРОЩУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

  • Агроекологічна класифікація земель

  • Оптимізація розміщення сільськогосподарських культур і особливості формування сівозмін