Втрати гумусу, що становлять <0,1 т/га за рік вважаються припустимими, слабкими і грунти не потребують додаткових компенсуючих заходів. Якщо втрати гумусу перевищують 1,1 т/га за рік, виникає кризова ситуація і для відтворення втрачених органічних речовин грунту необхідно не лише внесення високих норм органічних добрив, але й застосування радикальних змін у структурі земельних угідь, структурі сівозмін, максимальне використання всіх агротехнічних заходів, спрямованих на акумуляцію органічних речовин, призупинення ерозії тощо.
Таблиця 2.9
Динаміка вмісту гумусу в орних грунтах України
| 1961 | 1990 | за 30 років | в середньому | |
| Волинська | 1,8 | 1,8 | 0 | 0 |
| Запорізька | 3,4 | 3,4 | 0 | 0 |
| Чернігівська | 2,2 | 2,2 | 0 | 0 |
| Івано-Франківська | 2,9 | 2,9 | 0,4 | 0 |
| Рівненська | 2,3 | 2,2 | 3,4 | 0,1 |
| Львівська | 2,5 | 2,4 | 3,4 | 0.1 |
| Одеська | 3,9 | 3,8 | 3,6 | 0,1 |
| Хмельницька | 3,1 | 3,0 | 3,6 | 0,1 |
| Тернопільська | 3,3 | 3,2 | 3,6 | 0,1 |
| Херсонська | 2,6 | 2,3 | 11,4 | 0,4 |
| Республіка Крим | 2,8 | 2,5 | 11,4 | 0,4 |
| Вінницька | 3,1 | 2,8 | 10,5 | 0,4 |
| Черкаська | 3,5 | 3,2 | 10,8 | 0.4 |
| Кіровоградська | 4,8 | 4,4 | 14,4 | 0,5 |
| Донецька | 4,6 | 4,2 | 14,4 | 0,5 |
| Закарпатська | 3,1 | 2,6 | 18,5 | 0,6 |
| Київська | 3,3 | 2,8 | 17,0 | 0,6 |
| Луганська | 4,7 | 4,2 | 18,0 | 0,6 |
| Харківська | 5,3 | 4,6 | 25,2 | 0,8 |
| Житомирська | 2,3 | 1,5 | 27,2 | 0,9 |
| Миколаївська | 4,1 | 3,3 | 28,8 | 0,1 |
Аналіз загального вмісту гумусу в орних грунтах України та інтенсивності його середньорічних втрат свідчить, шо в окремих регіонах України небезпечність мінералізації гумусу сягає значних розмірів. Це означає, що висока інтенсивність втрат поєднується тут з відносно невисоким вмістом гумусу. Гумусовий стан грунтів при цьому потребує особливої уваги і більш ретельних спостережень. Такими регіонами є Закарпаття, центральне Полісся, поліські райони Сумської області, масиви опідзолених грунтів Полтавської та Сумської областей, Мелітопольський масив грунтів легкого гранулометричного складу Запорізької області та масив коричневих грунтів на півдні Республіки Крим.
Для подолання кризових явищ та отримання певних перспектив у поліпшенні гумусового стану орних грунтів України конче необхідні інтенсивні (корінні) заходи. За останні роки щорічні втрати гумусу зросли і становлять:
• у Поліссі -0,7-0,8 т/га;
• у Лісостепу – 0,6-0,7 т/га;
• у Степу – 0,5-0,6 т/га;
• в цілому по Україні – 0,6-0,7 т/га.
Це пояснюється перш за все зменшенням доз внесення органічних добрив. За останні два десятиріччя обсяги застосування органічних добрив зменшилися з 8,6 т/га в 1990 р. до 0,5 т/га в 2011 р. Аналіз динаміки гумусного стану за період з 1961 р. по 2011 р. свідчить про закономірне зменшення втрат гумусу по мірі збільшення обсягів застосування органічних добрив (табл. 2.10.). На початку 80- их років XX століття за рахунок внесення органічних добрив компенсувалися втрати гумусу близько 60 відсотків, а на початку 90- X років – 90 відсотків. В 1991-1995 pp. дефіцит балансу гумусу збільшився в 2,5 рази у порівнянні з попереднім періодом, а станом на 2011 р. – майже у 8 разів.
Таблиця 2.10
Динаміка балансу гумусу
| 1961-1980 | 5,1 | -0,24 |
| 1981-1990 | 8,6 | -0,10 |
| 1991-1995 | 5,7 | -0,25 |
| 2011 | 0,5 | -0,79 |
За даними Інституту агроекології і природокористування НААН України, серед усіх джерел забруднення навколишнього середовища частка сільськогосподарського виробництва складає 20 %. Це свідчить про те, що не тільки енергетична, металургійна, хімічна та гірничо-видобувна промисловості, автомобільний транспорт і комунальні господарства забруднюють природні об'єкти, але й надміру індустріалізоване сільське господарство, насамперед, інтенсивний обробіток грунту, нераціональне застосування пестицидів, мінеральних добрив, зрошення, осушення земель тощо є досить сильним екологоутворюючим фактором на всій території України. В зв'язку з цим виникає невідкладне питання, яким чином можна оцінити систему землеробства за її екологічними наслідками, до яких вона призводить в результаті систематичного й довготривалого застосування. Відповідає на це запитання агрохімія, фундатор якої, акад. Д.М. Прянішніков, вважав, що основним завданням і предметом цієї галузі науки є дослідження кругообігу речовин у системі "ґрунт-рослина" на сільськогосподарських угіддях. За сучасних уявлень "кругообіг" слід розуміти так, що кожний атом елементу обертається в системі "грунт-рослина" декілька разів протягом вегетаційного періоду, і що ігнорування цього факту призводить до завищення доз мінеральних добрив і порушення екологічної рівноваги в системі (Тараріко Ю.О., Палала Н.В., 2002).
Великої шкоди сільгоспугіддям і природному середовищу завдає порушення кругообігу азоту. Зокрема, надлишкове нагромадження нітратів сільськогосподарськими рослинами робить їх токсичними для людини і тварин. Всесвітня організація охорони здоров'я установила добову норму споживання нітратів людиною. Вона складає 500 мг. Виходячи з раціону харчування населення різних країн світу, окремих регіонів нашої країни розраховуються гранично допустимі концентрації нітратів в основних овочевих культурах і питній воді.
Через це використовувати азот для удобрення рослин слід дуже обережно, дотримуючись загальновизнаного правила – удобрювати треба не ґрунт, а рослину, віддаючи перевагу біологічному азоту. "Накачка" рослин промисловим азотом призводить до накопичення в рослинній продукції нітратів. Тому, застосування промислових азотних добрив набуває ознак великої біосферної проблеми, розв'язання якої можливе шляхом суворого контролю за використанням добрив на науковій основі.
Розглядаючи процес сільськогосподарського виробництва, а саме його провідну галузь – землеробство, як визначальний фактор, що протягом довготривалого часу формує певну екологічну ситуацію в агроландшафтах, необхідно виходити з того, що агроекологічний моніторинг слід розпочинати з визначення фактичного стану біодинамічної рівноваги агроландшафтних систем. Визначається він класичним методом дослідження біологічного кругообігу речовин, а ступінь порушення рівноваги оцінюється за відхиленням фактичних показників балансу від нормативно-оптимальних значень. Кругообіг речовин в агроекосистемах різного рівня має певну спрямованість, динамізм чи, навпаки, стабільність і властивий йому конкретний стан.
Як відмічалося вище, останній може бути оцінений не тільки якісно, а й кількісно за допомогою показників балансу – своєрідної системи сигналізації, що вказує на наявні в ній ті чи інші аномалії та які саме заходи потрібні для її стабілізації і нормального функціонування. До пріоритетних речовин, баланс яких необхідно визначати практично в усіх природно-кліматичних зонах України, належать гумус, азот, фосфор, калій. Але в конкретних умовах ряд пріоритетних речовин може змінюватися. Наприклад, у зоні розповсюдження легких за гранулометричним складом дерново- підзолистих грунтів із промивним типом водного режиму доцільно також визначати баланс кальцію та магнію. У той же час, у сухостеповій зоні можна не враховувати баланс калію.
Ще у 50-х роках XX століття акад. Д.М. Прянішніков, визначивши головне завдання агрономічної хімії (дослідження кругообігу речовин у землеробстві), по суті вперше встановив екологічні нормативи для основних елементів живлення, дотримання яких забезпечує стабільне функціонування системи "ґрунт-рослина", отримання 20-25 ц/га зерна та збереження родючості Грунту. Він припускав негативний баланс азоту (мінус 13-14 кг/га) і калію (мінус 20-22 кг/га), але вважав, що баланс фосфору повинен бути бездефіцитним, тобто коефіцієнт відшкодування виносу поживних елементів урожаєм сільськогосподарських культур за рахунок внесення добрив повинен становити 70-80 % для азоту і калію та 100- 110 % – для фосфору (Прянішніков Д.М., 1965).
Але під впливом інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, росту врожайності сільськогосподарських культур та посилення деградаційних процесів агроландшафтких систем, в т.ч. й грунту, що відбулося у 70-80-х роках минулого століття, сформувалась інша агроекологічна обстановка, яка вимагає для своєї оцінки нових критеріїв та перегляду вище наведених нормативів. Унаслідок узагальнення даних довготривалих стаціонарних дослідів з добривами, було доведено, що з метою виявлення глибини порушення балансової рівноваги як в окремих сівозмінах, так і на земельних територіях значно більшого масштабу, можна використовувати показники інтенсивності балансу (ІБ) (Литвак Ш.І., 1990).
Інтенсивність балансу обчислюється за формулою:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оцінка і прогноз якості земель» автора Барвінський А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Агрохімічні параметри родючості земель та їх оцінка“ на сторінці 5. Приємного читання.
