На основі середніх даних прийнято вважати можливими такі екологічно допустимі концентрації посівів у сівозмінах: зернові культури – 60-80 %, цукровий буряк – 20-25, кукурудза – 50-60, картопля – 30-50, соняшник і льон – 14-16 %. Ці межі можуть істотно коливатися. Наприклад, озиме жито на дерново-підзолистих грунтах дає однаковий врожай як по конюшиновому пару, так і після ячменю і вівса (на фоні добрив). Порівняно невелике зниження його врожайності при беззмінній культурі по удобреному фону. Добрий урожай кукурудзи на силос і зелений корм на цих же грунтах можна одержувати по будь-якому попереднику, а також при беззмінних її посівах. Можливі високі врожаї картоплі при беззмінних посадках.
Слід особливо виділити підпокривні, поукісні, пожнивні культури, що продовжують час перебування грунту під рослинним покривом, як один з найважливіших засобів біологізації землеробства. При цьому особлива роль належить хрестоцвітним з їхньою унікальною здатністю очищення грунту від інфекції. Використовуючи рапс, суріпицю, можна значно підсилити профілактичну санітарну дію сівозміни. Ущільнювальні посіви дуже ефективні також у відношенні захисту від ерозії.
В удосконаленні структури посівних площ і сівозмін важливе значення має розміщення багаторічних трав. З розширенням їхніх посівів часто зв'язують вирішення задачі регулювання гумусового балансу грунтів. Підхід до травосіяння з цих позицій без врахування його виробничої доцільності й ефективності абсолютно некоректний. Якщо в поліських районах доцільно його значне розширення, то в степу воно привело б до зниження продуктивності ріллі. У степовій зоні багаторічні трави варто розміщати в основному в грунтозахисних сівозмінах на ерозійно небезпечних землях, на грунтах із близьким рівнем грунтових вод, у сівозмінах на зрошуваних землях. В усіх зонах необхідна оптимізація термінів використання багаторічних трав, збільшення бобового компонента в їхньому складі, що набагато підвищує продуктивність і значення їх як попередника в сівозмінах. Різноманітна роль багаторічних трав у сучасному землеробстві доповнюється новими аспектами. На грунтах із глибинним нітратним профілем, що утворився в результаті інтенсивного парування чи перевантаження агроценозів азотними добривами, багаторічні трави здатні витягувати азот нітратів із глибоких шарів грунтів, запобігати скиданню його в грунтові води.
Роль багаторічних трав як попередника в сівозмінах зростає при їхньому удобренні. Удобрені багаторічні трави залишають у грунті більше органічної речовини, збагаченої поживними елементами, що потім поступово звільняються в ході вегетації наступної культури. У результаті знижується небезпека її полягання, поліпшуються умови мінерального живлення, зменшуються втрати мінеральних елементів на вимивання. Це особливо важливо на легких за гранулометричним складом грунтах, де частка багаторічних трав повинна істотно підвищуватися.
Першочергове завдання екологізації землеробства полягає в адекватному розміщенні культур відповідно до їхніх біологічних вимог, що може бути досягнуто формуванням спеціалізованих сівозмін стосовно до агроекологічних типів земель. Удосконалення сівозміни відбувалося спочатку переважно в напрямку пошуку таких послідовностей зміни культур, таких попередників, які б дозволяли при постійному використанні ріллі отримувати досить високі врожаї основних сільськогосподарських культур.
Ротація в сівозмінах XIX ст. була порівняно короткою, одна й та сама культура поверталася на поле вже через 2-3 роки. Виснаження орних земель не компенсувалося включеними в сівозміну культурами. Тому вдосконалення сівозмін здійснювалося шляхом їхнього подовження. Розроблялися та впроваджувалися 9- та 12- пільні сівозміни, в яких культура поверталася на поле тільки через 9 і 12 років відповідно. У такі сівозміни обов'язково включали сидеральні культури, багаторічні злаково-бобові травосуміші та пари.
Конструювання сівозмін не уникло споживацького підходу. Під впливом інтенсифікації сільського господарства сучасні сівозміни роблять із вкороченими ротаціями та спеціалізують, насичуючи однорідними культурами, що відрізняються високою товарністю та прибутковістю. У спеціальних зернових сівозмінах насиченість зерновими й зернобобовими культурами досягає 60-85%. При орієнтації господарств на просапні культури насичення ними становить щодо картоплі – 50%, цукрового буряка – 30%. Усі ці заходи спрямовані на отримання додаткової продукції. Для забезпечення високих врожаїв перевага віддається не сівозмінам, а високим дозам мінеральних добрив. Це значно легше робити і дає більш швидку віддачу, хоча багатьом уже стало зрозуміло, що така віддача досягається надто дорогою ціною – прогресуючим погіршенням якості грунту в агросистемах.
Очевидно, замість традиційного налаштування на загальне підвищення родючості грунтів, як правило, мало підкріпленого реальними можливостями, стратегія землекористування повинна бути орієнтована в першу чергу на інтенсифікацію використання кращих земель і вживання заходів щодо запобігання ерозії, дефляції й іншим видам деградації. Підвищення їхньої продуктивності створить передумови для виведення з активного сільськогосподарського обігу несприятливих земель.
При формуванні сівозмін важливо мати на увазі, що їхні функції з регулювання режиму вологи, елементів живлення, органічної речовини, складення грунту, його фітосанітарного стану, подолання засміченості посівів виконують також система обробітку грунту, система добрив, чистий пар і система догляду за ним, підбір сортів, терміни посіву й інші агротехнічні заходи. Інтеграція цих систем і елементів значно збільшує ступені свободи при виборі схем сівозмін, вирішенні задач їхньої спеціалізації і біологізації виробництва.
При побудові сівозмін потрібно також виходити із необхідності розміщення культур після кращих попередників та з урахуванням можливого їх повернення на попереднє місце вирощування. У землеробстві України застосовувалися 7-10-пільні сівозміни. Вони були необхідні у зв'язку з розвитком багатогалузевих колгоспів та радгоспів, які мали великі площі ріллі і землекористування та вирощували досить широкий набір культур.
Сівозміни з довгою ротацією виправдали себе й вони необхідні будуть у великих господарствах, оскільки допускають певну маневреність у розміщенні культур залежно від грунтово- ландшафтних факторів, повніше використання біокліматичного потенціалу місцевості, а також сприяють збереженню і відтворенню родючості грунтів при невисоких витратах ресурсів. Проте у сучасних умовах з виникненням в Україні нових форм власності на землю та розпаюванням між селянами землі зростає кількість господарств, що матимуть невелику площу землекористування, обмежений набір культур і вузьку спеціалізацію.
Для невеликих за площею господарств виникає необхідність у розробці оптимальної форми організації території землекористування на базі запровадження вузькоспеціапізованих сівозмін із короткою ротацією. Побудова таких сівозмін має здійснюватись суто на наукових принципах, головний з яких – науково обгрунтоване розміщення і чергування культур за законом плодозміни. Саме цей фактор є основою високої і стабільної продуктивності культур, збалансованості показників родючості грунту і, зокрема, фітосанітарного його стану і посівів. Оптимальна довжина ротації таких сівозмін – 4-пільна (при варіюванні від 3 до 5-пільної). Це обумовлено вимогами до розміщення культур після відповідних попередників і дотримання періоду повернення культур на попереднє місце вирощування, який для більшості культур становить 3-4 роки. Але є культури (льон, люпин, соняшник, капуста, баштанні), які можуть повертатися в сівозміні на попереднє місце вирощування не раніше, ніж через 5-8 років. Недотримання цих нормативів при побудові сівозмін приводить до накопичення інфекції в грунті і посівах, розповсюдження шкідників, хвороб та бур'янів. Тому в короткоротаційних сівозмінах, поле, в якому такі культури вирощуватимуться, слід ділити на дві половини і поперемінно на кожній з них висівати ці культури.
Якщо сівозміна дуже спрощена (до 2-3 полів), до неї слід максимально залучати проміжні, сидеральні посіви для послаблення явища алелопатичної грунтовтоми, періодично вводити парові поля, особливо в зоні Степу, або поля під залуження, застосовувати підвищені дози органічних добрив, а в разі потреби – і пестицидів. Набір культур у короткоротаційних сівозмінах визначається спеціалізацією господарства, а остання, в свою чергу, – зональними грунтово-кліматичними умовами та кон'юнктурою ринку.
У Степовій зоні землеробство повинно спеціалізуватись на виробництві зерна СИЛЬНИХ і цінних сортів озимої пшениці, кукурудзи, насіння соняшнику і кормів. Найпродуктивнішими будуть зерно-паро-просапні сівозміни з чорними і зайнятими парами з насиченням зерновими культурами до 55-60%, соняшником – 10-12 і кормовими культурами – до 20-25%, а також сівозміни з короткою ротацією і насиченням зерновими до 70-75%. У перспективі передбачається довести площі чорних парів у зоні Степу до 1,2 млн. га, або до 10% богарної землі в обробітку.
У лісостеповій зоні господарства спеціалізуються на виробництві зерна озимої пшениці і фуражних культур (кукурудзи, ячменю, гороху), цукрових буряків і кормів. Рекомендуються зерно- просапні та зерно-буряко-просапні сівозміни з насиченням зерновими до 50-60%, просапними до 40-55%, з них цукрових буряків у підзоні нестійкого зволоження до 20 і в підзоні достатнього зволоження до 25-30% , а кормових – до 20-25%. У цій зоні вводитимуться зернові короткоротаційні сівозміни з насиченням зерновими до 80-100%, а також сівозміни з конюшинним (еспарцетним), або чорним (в районах недостатнього зволоження) парами. В зерно-просапних сівозмінах можна довести врожайність зернових до 40-45 ц/га, цукрових буряків – 380-500 ц/га, забезпечити збір з 1 гектара ріллі зерна 37-42ц, кормових одиниць 70- 110ц.
Спеціалізація господарств районів Полісся – зерно-картопляно- льонарська з розвинутим тваринництвом. На піщаних грунтах має переважати спеціалізація з виробництва картоплі, зерна озимого жита, вівса та кормів; на супіщаних, на пилувато-супіщаних дерново- середньопідзолистих грунтах спеціалізація господарств може мати широкий спектр. Зокрема, це можуть бути господарства з виробництва зерна продовольчих і фуражних культур, льону, картоплі, багаторічних трав та інших кормів. Рекомендуються сівозміни із застосуванням сидеральних парів. Структура посівних площ включає 45-50% зернових, 10-15 картоплі, 5-10 льону та 25-40% кормових культур. Найпродуктивніші сівозміни на зв'язних грунтах – зерно-картопляно-льонарські, на піщаних – зерно-картопляні, на перезволожених і торф'яно-болотних – кормові.
Спеціалізація сівозмін, науково обгрунтований набір і співвідношення культур, засоби інтенсифікації сівозмін (добрива, пестициди, регулятори росту, травосіяння), застосовані на наукових принципах, сприятимуть зростанню продуктивності культур у сівозмінах і отриманню екологічно чистої продукції із заданими параметрами якості. Оптимізація структури посівних площ і побудови сівозмін повинна проводитись на основі системного підходу з врахуванням багатьох можливих комплексних показників і параметрів. Щоб виконати такі розробки, повинні використовуватись багаторічні експериментальні дані та різні методи економічних досліджень, в тому числі економіко-математичний, а також різні прийоми математичного моделювання на основі складання, розробки та розв'язання математичних моделей за допомогою комп'ютерних технологій.
Методичні рекомендації щодо складання проектів землеустрою, які забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозміни та впорядкування угідь, розроблені фахівцями ДП "Головний науково- дослідний та проектний інститут землеустрою" під керівництвом професора Д.С• Добряка (2005). Головне завдання проекту землеустрою щодо еколого-економічного обґрунтування сівозмін – встановлення такого складу площ і розміщення угідь на перспективу, при якому створюються необхідні умови для ефективного використання та захисту земель. Перехід від фактичної структури угідь до проектної відбувається шляхом їх часткової трансформації.
Підвищення інтенсивності використання земельних масивів (ділянок) можливе шляхом їх докорінного поліпшення в результаті складних меліоративних робіт (зрошення, осушення тощо) або за допомогою культуртехнічних заходів (розкорчовування чагарників і дрібнолісся, очищення від купин та каменів), гіпсування, вапнування, протиерозійних заходів тощо.
Запроектований склад і співвідношення (структура) угідь, їх розміщення на території повинні відповідати таким вимогам, як:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оцінка і прогноз якості земель» автора Барвінський А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Оптимізація розміщення сільськогосподарських культур і особливості формування сівозмін“ на сторінці 2. Приємного читання.
