Розділ «Святковий сніданок на килимі»

— А чому, власне, має їхати саме Іґраїна? — Альберт відрізав батькові й матері, хвостики в яких були бубликом, по шматочку торта. — Я теж міг би це зробити.

— Коли вже хтось і поїде, то лише твоя сестра. Вона їздить верхи краще, ніж ти, золотко, — відповіла красуня Мелісанда. — Щодо цього ти вдався, на жаль, у свого прадіда Пелея. А той, як ми всі знаємо, завше падав з коня в неслушну хвилину.

— А крім того, — озвався, плямкаючи, сер Ламорак (для нього як для свині цей сніданок був просто вишуканий), — крім того, синку, твоє вміння чарувати найближчим часом знадобиться тут.

Альберт вражено звів очі на батька:

— Як так?

— А з тієї ж причини, з якої нам, либонь, доведеться погодитись на те, щоб Іґраїна вирушила в дорогу сама, — відповів сер Ламорак. — Те, що добра душа Бертрам розповів про нашого нового сусіда Ґільґалада, все ж таки викликає в мене тривогу, особливо тепер, коли ми з мамою поставали свиньми. А що, коли той Ґільґалад невдовзі й справді заявиться сюди? Гаразд, Бобернель, як доведеться захищатись, дасть собі раду й сам. Леви зчинять ревище, а кам'яні химери поковтають усе, що летітиме на замок. Та й чари в рові з водою теж, певна річ, іще не втратили сили. Та коли Ґільґалад нападе на замок великим військом, цього буде замало.

— А ви, як схочете, обернете все його військо на купу мурашок або сороканіжок.

— О, не так воно все просто, — заперечив сер Ламорак. — А надто тепер. Річ, бач, у тім… — Він знічено хрюкнув. — Ми з мамою виявили, що тепер, ставши свиньми, чарувати вже не годні.

— Як?! — Альберт з Іґраїною нажахано втупилися в батька.

— Не годні анітрішечки, — додала красуня Мелісанда. — Тим-то нам якомога скоріше потрібне оте велетове волосся. А поки ми не годні чарувати, тобі, Альберте, доведеться захищати наш замок від Ґільґалада.

Чародійні книжки на полицях аж застогнали.

— Справи кепські! — приголомшено пробурмотів Альберт.

— На щастя, ми ще встигли приготувати сніданок, — зітхнула Мелісанда. — А то довелося б давитися, либонь, самим печивом і яйцями.

Альберт зашарівся й пробурмотів:

— Так, звичайно, але я над цим працюю…

Іґраїна стривожено підвела очі від своєї тарілки й спитала:

— То чи не краще буде, якщо я вирушу вже сьогодні?

— Ні, ні, ні! — Сер Ламорак рішуче струснув своїми рожевими вухами. — Про це не може бути й мови! Сьогодні ми святкуємо день народження. Про те, хто з нас вирушить до велета, поміркуємо завтра. Ти на своєму поні обернешся туди й назад щонайбільше за чотири дні, а в нас із мамою на це пішов би, мабуть, добрий тиждень. Принаймні так мені здається. — Він сумно поглянув на свої рожеві ратички. — Я навіть не уявляю собі, чи вміють свині швидко ходити. У всякому разі, якщо тут з’явиться той Ґільґалад зі своїми людьми ще доти, як ми позбудемось оцих своїх хвостів бубликом, то не обійдеться, мабуть, без нечистої.

На жаль, без нечистої часом таки не обходиться. Одні прикрощі тягнуть за собою нові. А біда, на жаль, сама теж не ходить.