Розділ «Чарівники трішки помиляються»

— То й що? — Іґраїна стенула плечима. — Я ж бо не раз уже діставала вам усілякі чарівницькі примішки й приварки. Я роблю це завиграшки.

— Побалакаймо про це згодом, — сказала красуня Мелісанда. — А зараз усім нам пора спати. І вам, книжкам, теж. Киш, киш усі на полиці!

Чародійні книжки, щось невдовлено мурмочучи, повставали з килима й полізли вузенькими драбинками на полиці. Там вони поспирались одна на одну, позаплющували очі й уже за хвилину навперейми захропіли. Чарування й для чародійних книжок — робота вельми напружена.

— Як ти гадаєш, Ламораку, — прошепотіла Мелісанда, позіхаючи, — де нам буде затишніше — біля каміна внизу чи в стайні?

— Як на мене, то краще в стайні, — стиха відповів сер Ламорак.

Отож Альберт з Іґраїною провели батька й матір до стайні. Вони постелили їм свіженької соломи, влаштували зручне лігво й лишили їх самих — з кіньми, що невдоволено поглядали згори вниз на своїх нових сусідів. А коли свині ще й заговорили одна до одної голосом сера Ламорака й красуні Мелісанди, то коні, нічого не тямлячи, й геть сторопіли.