Розділ «Виклик на двобій»

Але вони були замкнені. «Таж їх ніхто ніколи не замикав! — подумала Іґраїна. — Ніколи!» Вона розлючено поторгала залізну клямку. Раптом її нога спорснула з мокрого карниза на мурі. (Дівчинка марно спробувала спертися на слизьку зміїну шию.) І коли вона злякано вхопилася обіруч за клямку, драконяча шкіра спала їй з голови й, спурхнувши, мов птах, полетіла у рів. Іґраїні ще пощастило втриматись на карнизі, але двері перед нею були замкнені, і тепер її бачив увесь світ. Вона в розпачі копнула ногою трухляве дерево.

— Ондечки! — крикнув один з Ґільґаладових вояків, показуючи списом на Іґраїну. — Ондечки якийсь сріблястий лицар. Намагається проникнути до замку!

Лучники ту ж мить похапали з казана стріли. Двоє з них уже напинали важкі арбалети. «Що ж, зараз побачимо, чого вартий мій обладунок», — подумала Іґраїна, й далі торгаючи двері.

І раптом вона почула, як Рован Бездушний крикнув:

— Стійте! — Потому своїм холодним, як туман, голосом додав: — Не стріляйте! Це ж мала замазура, хіба не бачите? — Розштовхуючи руків’ям меча вояків, він підійшов ближче й став на другому боці рову навпроти Іґраїни. — Ти що, лицарко, зібралася трішки прогулятися чи, може, хочеш дременути?

— Облиш мою сестру, Залізний їжаче! — вигукнув з муру Альберт. — Якщо ти зачепиш її хоч пальцем, я оберну тебе на справжнього їжака, начиню, засмажу й подам на обід нашому котові!

Рован Бездушний глузливо звів очі на хлопця. Іґраїна побачила, як брат непомітно зігнув три пальці й випростав руку в її бік. Ту ж мить вона почула, як замок у дверях клацнув. Спершу один раз, потім другий. Іґраїна хутко вперлася коліном у дерево. Двері подалися.

— Ой, я вже весь аж тремчу! — вигукнув Бездушний. — Ти чуєш, капловухий шмаркачу, як торохтить мій обладунок? Ґільґаладе, — обернувся він до свого володаря, — ви, коли завоюєте цей замок, подаруєте мені оту малу замазуру? Мені так кортить посадити її замість мавпочки в клітку й повезти з собою в Дюстерфельз.

— Буде так, як ви просите! — відповів Ґільґалад і зле зареготав.

— А щоб ви один одного в рів повкидали, жуки гнойові! — крикнула до тих двох Іґраїна й так хряснула за собою дверима, що всі змії в рову полякалися й залягли на дно.