Розділ «Шляхетна пропозиція»

Небо заволокли хмари. Накрапав дощ. Проте Ґільґаладові вояки не припиняли обстрілювати Бобернель стрілами, вогнем і камінням.

Вони знову лаштували кладки, щоб перебратися через рів, збивали плоти й намагалися накинути на зубці залізні гаки з вірьовками. З вежі все це було добре видно. Іґраїна завважили також, що до замку коні тягнуть величезного тарана. Їх підганяло кілька чоловіків, та все ж коні посувалися з тим здоровенним чудовиськом дуже повільно. Але ж колись вони того тарана таки дотягнуть до рову! Що вони замірилися пробивати — мур чи звідний місток? «Ще одна робота для Альберта», — подумала Іґраїна й, зітхнувши, відвернулася од вікна. У чарівницькій кімнаті запанувала гнітюча мовчанка.

Нарешті Смутний лицар кахикнув і звернувся до обох свиней:

— А коли саме ви маєте намір розпочати зворотне чарування?

— На заході сонця вже можна буде влазити в шаплик, — відповіла красуня Мелісанда.

— Гаразд, — кивнув головою лицар. — У такому разі на заході сонця я викличу на двобій Рована Бездушного, якого ви називаєте Шпичастим лицарем. Ґільґалад, поки його управитель битиметься, на замок запевно не нападе. Вояки теж спостерігатимуть двобій. Ніхто й не помітить, що Бобернель лишився майже без оборони. Тим часом ви встигнете повернути собі колишній вигляд, і замку не загрожуватиме небезпека, що Ґільґалад його завоює.

Іґраїна обернулася до Смутного лицаря й скептично вигукнула:

— Про це взагалі годі й думати! Ви ж бо самі сказали, що не можете його перемогти! Адже це ви розповідали мені, що нічого в світі не боїтеся так, як Рована Бездушного. Я не забула: я тоді сказала, що ви могли б спробувати ще раз, але ж то були просто пусті балачки. Бобернель — це наш замок, і тому… тому… — До горла їй підкотився клубок. — Тому, щоб відвернути увагу Ґільґалада, на двобій Шпичастого викличу я!

— Ти, голубонько?! — ошелешено вигукнули в один голос сер Ламорак і красуня Мелісанда.

Але Смутний лицар поклав руку Іґраїні на плече й поважно — куди поважніше, ніж їй того хотілось би — поглянув їй в очі.

— Шляхетна Іґраїно, — мовив він, — у вас безстрашне серце, і це робить вам честь. Та часом безстрашність — поганий порадник. Вам треба навчитися дечого боятись і правильно оцінювати власні сили. Десятирічна дівчинка, хай там яка хоробра, не здолає такого досвідченого в двобоях лицаря, як Рован Бездушний. Він зробить із вас посміховисько й розтопче в поросі вашу гордість. Проти Шпичастого виступлю я. Якщо він, звісно, прийме мій виклик. Сподіваюся тільки, що цього разу мені пощастить позмагатися з ним довше, ніж у попередніх наших двобоях. Та в кожному разі, як супротивник я йому рівня. Чи ви згодні зі мною, шляхетна Іґраїно?

Дівчинка похнюпила голову, натираючи рукою до блиску свій обладунок.

— На жаль, так, — промурмотіла нарешті вона. — Але я тривожуся за вас!

— О, не варто, — всміхнувся Смутний лицар. — Справді, не варто, повірте мені. Рован Бездушний не любить убивати своїх супротивників. Він розкошує тоді, коли ламає їхню гордість, знов і знов. А якщо він супротивників убиватиме, то позбудеться цих розкошів. Розумієте?

— Розумію, — буркнула Іґраїна.

— От і добре. — Лицар присів навпочіпки й зазирнув дівчинці в очі. — Тоді ходімо до вашого брата на мур і погляньмо, чи повернувся вже Рован, гаразд?

Іґраїна кивнула головою.

Сер Ламорак прокашлявся й сказав:

— Я вельми вдячний вам, Смутний лицарю з… е-е… Гори сліз, за вашу шляхетну пропозицію. Сподіваюся, ми, коли повернемо собі чарівну силу, також зможемо зробити вам велику послугу. Чи не так, серденько?

Красуня Мелісанда кивнула головою й промовила: