Розділ «Одноокий герцог»

Собаки загарчали ще зліше й наважилися обережно ступити трохи вперед.

— Ушивайся звідси, драконе, — кинула через плече Іґраїна, пильнуючи Одноокого герцога. — Якщо хочеш назавше позбутися цього одноокого дурня й мати спокій, то перебирайся до Шепітного лісу, там на драконів не полює ніхто.

Дракон недовірливо поглянув згори вниз на дівчинку всіма трьома парами очей. Потому крутнувсь і подався геть — так прудко, як тільки міг бігти на своїх укритих лускою ногах.

— Стій! Сті-і-ій! — заволав Одноокий герцог і розлючено схопився за руків’я меча. — Ви про це ще пошкодуєте! Це був єдиний триголовий дракон у моїх лісах! — Потім рвучко оголив меча й, гучно лаючись, замахав ним над головою й дав коневі остроги.

— Полиш його мені, — прошепотів Іґраїні Смутний лицар. Він також оголив меча, підніс щита й погнав коня вузенькою стежкою назустріч Одноокому герцогові.

Той так несамовито садонув мечем по щиту Смутного лицаря, що від гуркоту Іґраїні заклало у вухах і потемніло в очах. Проте на Смутного лицаря бойове мистецтво супротивника великого враження, здавалося, не справило. Шалених ударів грізної зброї він уникав без особливих зусиль, а тоді зненацька опустив щита й, коли герцог саме зібрався був скористатися з його беззахисності, вибив йому з руки меча. Той високо злетів у повітря, зробив дугу й шубовснув у річку. Герцог ошелешено подивився вслід своїй зброї. А Смутний лицар руків’ям меча стусонув супротивника в захищені панциром груди так, що той злетів з коня й навзнак простягся серед своїх собак. Собаки заскавучали, а кінь скочив у воду, переплив річку й став з обвислим повідцем на другому березі.

Смутний лицар під’їхав до збитого на землю супротивника, глянув на нього згори вниз і спитав:

— Може, вам допомогти?

— Не треба! — крикнув Одноокий герцог. — Вам пощастило, тільки й того! Скажіть, як ваше ім’я, щоб я міг знайти вас і помститися за цю ганьбу!

Іґраїнин супутник мовчки вклав меча в піхви й знову сів на коня.

— Я — Смутний лицар з Гори сліз, — нарешті відповів він. — А ви, нешляхетний лицарю, що таке ганьба, либонь, і не знаєте. — Потому повернув коня, під’їхав до Іґраїни й, стомлено махнувши їй рукою, запросив рушати за ним.

— І дайте драконам спокій, утямили? — гукнула Іґраїна до Одноокого герцога, який усе ще сидів у траві. (Нелегко ж, мабуть, доведеться йому в такому важкому обладунку вставати на ноги!) — А якщо я почую, що ви не послухалися моєї поради, то матимете справу ще й зі мною. Або скажу матері, щоб обернула вас на жирного черв’яка!

Після цього вона повернула коня й поскакала навздогін за Смутним лицарем.