TextBook — Не треба. Ви б’єтеся з другом.
Коли їхні клинки кілька разів черкнули один об одного, Смутний лицар здивовано спинився й вигукнув:
— Ого! У вас виходить зовсім непогано, їй-бо!
Іґраїна зашарілася й промурмотіла:
— Я досить довгенько вправлялася.
— Ну, тоді я зараз покажу вам кілька прийомів, яких ви, мабуть, іще не знаєте, — промовив Смутний лицар, і цієї хвилини вигляд у нього був уже не такий смутний.
Так вони вправлялися, фехтували, а коні тим часом паслися на березі річки, і їхні натруджені ноги відпочивали. Нарешті Іґраїна втерла піт з кінчика носа, глибоко хапонула ротом повітря, впала в траву й видихнула:
— Я більше не можу!
Лицар сів на камінь край води.
— Як на ваші роки, то ви орудуєте мечем досить спритно, — сказав він. — Тільки не забувайте про два закони лицарства: ніколи не користайтеся своїм умінням тримати меча супроти слабшого, а лише задля захисту, й ніколи не беріть у руки меча задля власного збагачення.
— Звичайно, ні, — відказала Іґраїна й сіла, випроставшись, у траві.
— Гаразд, — мовив Смутний лицар і подивився на неї замисленим поглядом. — Тоді я назву вам іще два закони, про які ви, либонь, ще й не чули. Перший: ніколи не забувайте про те, що ваш супротивник може не дотримуватися законів. І другий: ви ніколи не станете таким блискучим лицарем, як той, котрий день і ніч тільки те й робить, що вправляється. — Він похилив голову й зітхнув.
Іґраїна збентежено звела на нього очі.
— Як це розуміти? Але ж колись я таки хочу стати найкращою лицаркою, найкращою з найкращих!
Лицар з Гори сліз усміхнувся.
— Це робить вам честь. Та чи справді ви хочете покласти решту життя на те, щоби вправлятись та готуватися до лицарських боїв? Щодня, щогодини?
— Ну… — Іґраїна стенула плечима. — Не конче щогодини. Мені це, гадаю, все ж таки наскучило б.
— Одначе дехто з лицарів так і чинить, — відказав її співрозмовник. — Вони не роблять нічого іншого, повірте мені. Колись я знав одного такого… — Він устромив свого запоясника в землю, і обличчя в нього спохмурніло. — Той лицар…
— Мені здається, я теж знаю одного такого! — урвала його Іґраїна. — Його обладунок утиканий залізними шпичаками, а обличчя в нього біле, як сніг.
— Та що ви кажете?! — Смутний лицар недовірливо звів на неї очі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Іґраїна Безстрашна» автора Корнелія Функе на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Лицарські закони“ на сторінці 2. Приємного читання.