Розділ 46 Коло

— Банда потрібна нам, — сказав Джаред.

— Раніше ми й самі якось обходилися.

— Якось обходилися? Якби не вона, Джеймі б помер. Вона може дістати те, що, крім неї, не дістане ніхто.

— Джареде, вона жива істота, а не знаряддя.

— Я знаю. Я ж не казав, що…

— А я вважаю, нехай Ванда сама вирішує,— втрутився Джеб, висловивши мою власну думку. Я рукою притримувала Іяна, а Джаред уже теж совався, пориваючись підвестися. Але після слів Джеба вони обоє закам’яніли.

— Не можна покладати вибір на неї, Джебе, — запротестував Іян.

— Чому ні? Здається, в неї є власна думка. Чи ти хочеш приймати рішення за неї?

— Зараз побачите, — буркнув Іян. — Вандо?

— Так, Іяне.

— Ти справді хочеш брати участь у вилазках?

— Якщо я здатна допомогти, звісно, що так.

— Я не це запитав, Вандо.

Хвильку я помовчала, пригадуючи його запитання, щоб зрозуміти, де я схибила.

— Бачите, Джебе? Вона ніколи не бере до уваги свої бажання — своє щастя, ба навіть здоров’я. Вона зробить усе, що ми її попросимо, навіть радо помре. Нечесно просити її про щось так, як ми між собою просимо одне одного. Ми спершу добре поміркуємо, перш ніж ризикуватимемо своїм життям. А вона — ні.

Запала тиша. Ніхто не відповідав Іяну. Тиша тиснула на мене, і я наважилася подати голос.

— Це неправда, — мовила я. — Я постійно думаю про себе. І я… я хочу допомогти. Хіба це не враховується? Сьогодні я щаслива, бо допомогла врятувати Джеймі. Невже мені не можна шукати щастя там, де хочеться мені?

— Бачите, що я мав на увазі? — зітхнув Іян.

— Що ж, я не можу заборонити їй брати участь у вилазках, якщо вона сама захоче, — сказав Джеб. — Вона більше не в’язень.

— Тоді й не просіть її.