— Я думав, що ти ненавидиш зброю.
Я чекала відповіді.
— Вандо, якби я хотів твоєї смерті, це сталося б у перший же день.
— Знаю, — промовила я, ніяковіючи без видимої на те причини. — Саме тому нічого не розумію.
Джеб простодушно засміявся.
— Ні, я не прагну твоєї смерті! У тому-то і вся справа. Я хочу, аби люди звикли до тебе, навіть того не усвідомлюючи. Це як варити жабу.
Від такого дивного порівняння чоло моє зморщилося. Джеб пояснив:
— Якщо ти вкинеш жабу в каструлю з окропом, вона миттю вистрибне. Але якщо покласти її в прохолодну воду і повільно доводити до кипіння, то жаба навіть не втямить, що коїться, аж поки не буде запізно. Все, жаба зварена. Треба лише нагрівати помалу.
Я на мить замислилась — згадала, як сьогодні за обідом люди не звертали на мене уваги. Вони просто до мене звикли. Ця думка здалася мені на диво обнадійливою. У моїй ситуації надія — безглузда річ, але всупереч здоровому глузду вона просочувалася в мене, розфарбовуючи світ у яскравіші кольори.
— Джебе?
— Що?
— Хто я — жаба чи вода?
Він засміявся.
— Сама думай. Самоаналіз корисний для душі.
Повернувшись до виходу, він знову засміявся, цього разу голосніше:
— Вибач за мимовільний каламбур.
— Чекайте. Можна ще одне запитання?
— Звісно. Після мого допиту тепер твоя черга.
— Навіщо вам дружба зі мною, Джебе?
Він на секунду піджав губи, обдумуючи відповідь.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Господиня» автора Стефені Маєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 24 Звикання“ на сторінці 6. Приємного читання.