Розділ 17 Зустріч

Уперше Мелані була спокійніша за мене.

«Він не скривдить Джеймі,— упевнено думала вона. — Це неможливо».

Дивлячись, як вони схрестили погляди, наче вороги, я запанікувала.

«Нам не слід було сюди приходити. Дивись, які вони тепер нещасні!» — застогнала я.

— Не варто було приховувати це від мене, — промовив Джеймі крізь зуби. — І як ти міг її вдарити?..

Його кулак розтиснувся, і він махнув рукою на моє обличчя.

Джаред сплюнув на долівку.

— Це не Мелані. Мелані ніколи не повернеться, Джеймі.

— Це її обличчя, — не вгавав хлопчик. — І її шия. Невже оці синці тебе анітрохи не хвилюють?

Джаред опустив руки. Він заплющив очі й глибокого зітхнув.

— Джеймі, забирайся звідси і дай мені заспокоїтися, бо я тебе примушу. Я не жартую. Ще трохи, і я зірвуся, розумієш? Я на межі. Побалакаємо пізніше, — Джаред розплющив очі — вони були сповнені болю.

Джеймі подивився на нього, і гнів на його обличчі почав поволі танути.

— Вибач, — промовив він за мить. — Я піду… але не можу обіцяти, що не повернуся.

— Я не годен думати про це зараз. Іди. Будь ласка.

Джеймі знизав плечима. Кинувши на мене останній допитливий погляд, він рушив геть швидкими широкими кроками, які змусили мене знову побиватися за часом, який я проґавила.

Джаред подивився на Джеба.

— Ви теж, — сухо промовив він.

Джеб закотив очі.

— Мені здається, ти ще недостатньо охолов. Я наглядатиму за…

— Забирайтеся!