Розділ «11»

— Авжеж.

— Можу я про це дізнатися?

— Поки що… Ще ні… У відповідний час ви все побачите. Хоча ні. Розкажу вам зараз. Прошу!

Він простяг до мене другу руку — з ножем, великим кухонним ножем.

— Що це таке знову? — спитав я, неприємно здивований. В цю мить я вперше ясно зрозумів, що маю справу з божевільним.

— Нічого кращого я не зміг придумати, — вимовив він, наче виправдовуючись. — Але й цього достатньо. Бо якщо молодий заб'є старшого, то тут і старший заб'є молодого. Ви вловлюєте думку? Це створює цілісність. Це поєднає їх, усіх трьох. Ніж. Я давно вже зрозумів: те, що об’єднує їх, — це ніж і кров. Ясна річ, все повинне бути зроблене одночасно. Коли Кароль вгородить ножа в Сем’яна, то я вгороджу ножа в Юзекааа… ааа!

Отака ідея! Божевільна ідея! Хворий, ненормальний — як він його буде вбивати?! Однак це божевілля в якомусь іншому вимірі виглядало цілком природним, навіть само собою зрозумілим, цей шаленець мав рацію: таке їх би поєднало, «створило б цілість»… Чим кривавіше й страшніше виглядало це шаленство, тим більш воно поєднувало… І, наче цього було мало, ця думка — хвороблива, безумна, виродженська, здичавіла, відразлива думка інтелектуала, — вдарила, наче задушливі пахощі цвіту! Так, вона захоплювала! Це захопило мене! З якогось «іншого» боку, з їхнього боку. Захопило це криваве посилення вбивчої молодості, це поєднання ножем (хлопця й дівчини). Було, власне, байдуже, яка жорстокість чинитиметься з ними — чи ними, — бо будь-яка жорстокість посилювала їхній смак, як гострий соус!

Невидимий сад сповнився ароматами. Хоч і вологий, і похмурий, і з цим божевільним почварою, сад дав мені можливість вдихнути свіжого повітря, я неначе скупався в чудесно-гіркій, гостро-звабливій стихії. Знову все, все, все довкола стало юним і чуттєвим, навіть ми! Та все ж… ні, я не міг на таке погодитись! Тут він явно перебрав міри! Це вже було неприпустиме, неможливе — вбивство хлопця в коморі… Ні, ні, ні…

Він засміявся:

— Та заспокойтеся! Я лише хотів пересвідчитися, чи довіряєте ви моїм клепкам. І правда! Як можна! Це просто такі собі вигадки… від злості, що нічого не придумалося з тим Скузяком. Це просто такий собі ідіотизм!

Ідіотизм. Справді. Коли він сам у цьому признався, ідіотизм постав переді мною, як на тарілочці, й мені стало соромно, що я так легко дав себе обдурити.

Ми повернулися до будинку.