Розділ «12»

Порнографія

Розповідати залишилося небагато. Власне, потім усе пішло гладко, дедалі більш гладко, аж до самого фіналу, який… ну, навіть перевершив наші сподівання. Все відбувалося так легко — мені часом аж сміятися хотілося від того, що такі гнітючі труднощі завершуються такою окриленою легкістю.

Моя роль знову полягала у пильнуванні за Сем'яновою кімнатою. Я ліг навзнак на своєму ліжку, підклав руки під голову й почав прислухатися. Запанувала ніч, і будинок, здавалося, увесь заснув. Я чекав, коли ж зариплять сходинки під ногами пари юних убивць, але було ще зарано, залишалося якихось п'ятнадцять хвилин. Стояла тиша. На подвір'ї вартував Іполіт. Фридерик був унизу, біля виходу з будинку. Нарешті, точно о пів на першу, десь унизу скрипнули сходи під їхніми ногами — напевно, роззутими. Цікаво, голими чи в шкарпетках?

Незабутні хвилини! Знову тихенько зарипіла сходинка. Навіщо вони так скрадалися, адже було б природно, якби вона вільно збігла нагору, тільки хлопець мусив пильнувати — втім, чому дивуватися, що і їх заразила конспірація… Та й нерви у них, мабуть, були напружені. Я наче бачив, як вони переступають зі сходинки на сходинку, спершу вона, за нею він, мацаючи ногою, щоб менше скрипіло. Мені стало гірко. Хіба ж це скрадання не було для мене лише поганим сурогатом іншого скрадання, у сто разів жаданішого, де вона стала б метою його скрадливої ходи?.. А втім, і в цьому випадку мета, — не стільки Сем’ян, скільки його вбивство, — була не менш тілесна, грішна й палка, аніж мета любовна, тож і скрадання їхнє було не менш напружене… Ах! Іще раз заскрипіло! Юність наближалася. Я відчував невимовну насолоду, бо під їхніми ногами жахливі дії перетворювалися на щось квітуче, були, наче повів свіжого повітря… та от тільки… якою була ця скрадлива юність, чи була вона чистою, чи була справді свіжою, простою й природною, чи була невинною? Ні. Вона була «для дорослих», бо коли ці двоє й дали себе затягти в цю авантюру, то — для нас, вони робили нам послугу, намагаючись сподобатися, фліртуючи з нами… А моя зрілість, «призначена для» юності, повинна була поєднатися на тілі Сем’яна з їхньою юністю, «призначеною для» зрілості — ось таке це було рандеву!

Однак саме в цьому й полягало щастя — і гордість — ах, яка гордість! Це п’янило наче горілка: адже вони, у згоді з нами, за нашим намовлянням і через щось, подібне до обов’язку служіння нам, так наражалися на небезпеку, так скрадалися тепер, на такий зважилися злочин! Це було божественно! Це було нечувано! В цьому крилася одна з найбільших насолод цього світу! Я, лежачи в ліжку, просто-таки шаленів від думки, що ми з Фридериком були натхненниками цих двох пар ніг… Ага, знову заскрипіло, тепер уже значно ближче, й усе затихло, запанувала тиша… Я подумав: може, вони не витримали. Хтозна, може, збуджені цим спільним скраданням, вони забули про свою мету, повернулися одне до одного й тепер, в обіймах, забули про все, діставшись врешті до своїх заборонених тіл! У темряві. На сходах. Задихані. Могло таке статися? Чи й справді? Справді?.. Але — ні, нове скрипіння повідомляє, що надія марна, що нічого не змінилося, що вони й далі йдуть сходами — отже, виявилося, що ця моя надія була цілковито, так, цілковито нездійсненною, вона взагалі не могла братися до уваги, виключалася зі стилю їхньої поведінки. Надто юні. Надто юні. Надто юні для цього! Тому вони мусили прийти до Сем’яна й забити його. Однак у ту мить (бо на сходах знову все стихло) я подумав, чи не забракло їм відваги, чи, бува, не схопила вона його за руку й не потягла донизу, бо раптом усвідомила увесь велетенський тягар дорученого їм завдання, усю гнітючу масу цього «убити». Що, як вони збагнули це й перелякалися? Ні! Ні за що! Це теж було виключене. І з тих самих причин. Безодня притягувала їх саме тому, що вони могли її перескочити, з легкістю вони прямували до найкривавіших пригод, власне, тому, що у них ця кривавість перетворювалася на щось інше, а їхнє наближення до злочину було саме нищенням злочину. Здійснюючи, вони перекреслювали дію.

Скрипіння. Ця їхня чудесна конспірація, цей легкий, скрадливий (хлоп’ячо-дівчачий) гріх… я наче бачив їхні поєднані таємницею ноги, їхні напіврозтулені вуста, чув їхні недозволені подихи. Я подумав про Фридерика, що у цей час прислухався до тих самих звуків на першому поверсі у передпокої, де йому відведено пост; я подумав про Вацлава, я уявив їх усіх, разом з Іполітом, з пані Марією, з Сем’яном, який тепер, напевно, як і я, лежав на ліжку… Стук-стук-стук.

Стук-стук-стук!

Стукіт. Це вона стукала до дверей Сем’яна.

Власне, на цьому закінчується моя розповідь. Фінал був надто… гладенький і надто… громоподібний, надто… легесенький, щоб я міг його більш-менш вірогідно переповісти. Тож обмежуся поданням фактів.

Почувся її голос:

— Це я…

Ключ у Сем’яновому замку прокрутився, двері відчинилися, за цим був удар і падіння тіла — вочевидь, воно упало навзнак, просто на підлогу. Мені здалося, що хлопець для певності іще двічі вдарив ножем. Я вискочив у коридор. Кароль уже засвітив ліхтарика. Сем’ян лежав на підлозі. Коли ми його перевернули, то побачили кров. 

— Справу зроблено, — сказав Кароль.

Але що це — обличчя якось дивно замотане хусткою, наче у нього боліли зуби… це був не Сем'ян… лише за кілька секунд ми збагнули: Вацлав!

Вацлав замість Сем’яна, на підлозі, мертвий! Але й Сем'ян теж був мертвий, тільки й того, що лежав на ліжку, з раною від ножа у боці, уткнувшись носом в подушку.

Ми запалили світло. Я розглядав усе це, сповнений якихось дивних сумнівів. Усе це… здавалося не зовсім справжнім. Надто складне — і надто легке! Не знаю, чи ясно я висловлююся, але хочу сказати, що так не могло бути насправді, що в такому вирішенні сховалася якась таємна ускладненість… наче у казці, наче у казці…

Сталося, мабуть, ось що: одразу ж після вечері Вацлав дістався до кімнати Сем’яна через двері, які поєднувати обидві їхні кімнати. І вбив його. Просто. Потім чекав приходу Гені з Каролем і відчинив їм двері. Зробив усе, щоб вони його забили. Просто. Для певності він погасив світло й зав’язав собі обличчя хусткою, щоб не впізнали одразу.

Жах мого роздвоєння полягав у тому, що трагічна брутальність цих трупів, кривава їхня правдивість була надто важким плодом надто легкого, гнучкого дерева! Ці два нерухомих трупи — й ці двоє убивць! Так, наче якась смертельно-остаточна ідея була хрест-навхрест перекреслена легковажністю…

Ми повиходили з кімнати у коридор. Вони дивилися на мене нічого не кажучи.

Раптом ми почули, що хтось біжить сходами. Фридерик. Побачивши Вацлава, він зупинився. Махнув нам рукою — невідомо, що це мало означати. Витяг з кишені ножа, потримав його хвильку в руках і кинув на землю… Ніж був закривавлений.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Порнографія» автора Вітольд Гомбрович на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „12“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи