Розділ «10»

— Звичайно! Я вам дуже вдячний. Навіть не знаю, як і дякувати. Але мені хочеться знати вашу точку зору. Може, спершу я викладу власну? Мені здається, що між ними нічого немає. Нічого серйозного, адже вони знають одне одного з дитинства… В цьому більше дурощів, аніж… Зрештою, в такому віці! Мабуть, колись раніше поміж ними щось… було, може, щось таке, напівдитяче, знаєте, чіпляння, звіряння, а тепер це набрало якоїсь специфічної форми — дивацької, чи не так? І часом вони повертаються до цього. Якесь брунькування, перше розпукування чуттєвості. Крім того, не слід виключати можливості зорових деформацій, адже ми дивилися здалеку, з-за кущів. Я не можу сумніватися в почуттях Гені. Не маю права. Не маю підстав. Я знаю: вона кохає мене. І як взагалі можна порівнювати наше кохання з таким… дітвацтвом! Безглуздим!

Тіло! Він сидів просто переді мною. Тіло! Він був у халаті, був із своїм тілом — випещеним, викоханим, пухкуватим, білуватим, туалетним, халатним! Він сидів із своїм тілом як з валізкою, навіть як з несесером. Тіло! Я, розлючений цим тілом і через те сам тілесний, роздивлявся його насмішкувато, мовчки, але відверто насміхаючись, майже посвистуючи. Ані крихти милосердя! Тіло!

— Ви можете мені вірити чи не вірити, але я справді б цим не переймався… Тільки от… мучить мене одне… Я не знаю, може, це омана… Тому й хочу вас запитати. Одразу перепрошую, якщо це видасться дещо… фантастичним. Мушу признатися, що навіть не знаю, як про це сказати. Те, що вони робили… пам’ятаєте, несподівано впали, потім встали… погодьтеся, це було… досить незвичайно. Так це не робиться!

Він замовк, ковтнув слину й засоромився.

— У вас склалося таке враження?

— Це було ненормально! Знаєте, якби вони цілувалися, ну, звісно… Якби він, скажімо, кинув її в траву — але так, як звичайно це робиться… Якби він навіть оволодів нею на моїх очах… Таке б мене менше… здивувало… аніж ця… незвичайність їхніх рухів…

Він узяв мене за руку. Глянув у вічі. Я аж занімів від огиди. І — зненавидів його.

— Прошу вас сказати щиро, чи я маю рацію? Може, я не побачив усього як слід? Може, дивацтво — у мені самому? Я не знаю! Прошу, скажіть!

Тіло!

Приховуючи свою легковажну, проте немилосердну злостивість, я сказав, власне, нічого такого не сказав, тільки долив олії у вогонь:

— Чи я знаю… Справді… Може, якоюсь мірою…

— Але ж я не знаю, якої ваги слід надавати цьому?! Чи є в цьому щось істотне? І як далеко вже зайшло? Перш за все, скажіть: чи вважаєте ви, що вона з ним?..

— Що?

— Пробачте. Я маю на увазі sex-appeal… Те, що називають sex-appeal. Коли я вперше побачив їх разом… це було десь рік тому… це одразу кинулося мені в очі. Sex-appeal. Притягання. Статеве притягання. Він і вона. Але тоді я ще не думав серйозно про Геню. А потім, коли вона пробудила в мені почуття, такі речі відійшли на другий план, поряд з моїми почуттями це вже не мало значення, і я перестав звертати увагу. Адже це дітвацтво! І тільки тепер…

Він зітхнув.

— Тепер я боюся, що це може виявитися найгіршим — гіршим за все, що я міг уявити.

Він підвівся.

— Кинулися на землю… не так, як повинні були кинутися. Одразу встали — теж не так. І пішли не так… Що це таке? Що це означає? Цього так не роблять!

Знову сів.

— Що це? Що? В чому тут річ?