Розділ «10»

Вже знають, бо я їм сказав. Сказав, що ви мені сказали, а вам сказав Вацлав, що він випадково побачив те, на острові. Що він побачив їх (не мене), прогулюючись стежкою, цілком випадково.

Як неважко здогадатися, вони засміялися, тобто, засміялися разом, бо я сказав обом разом, а вони, бувши разом, повинні були засміятися… бо — разом, та ще й у моїй присутності! Тепер уже їх ЗАФІКСОВАНО, як веселих мучителів Вацлава. Втім, лише тоді, коли вони разом, у парі, як пара, бо ви ж бачили за вечерею, що вона сама, поодинці, залишається вірною своєму нареченому. А вдвох — сміються з нього!

А тепер — про НІЖ. Цей ніж створює зв'язок С (Сем'ян) — С1 (Скузяк).

А з цього випливає: (СС1) — В. Через А., через вбивство Амелії.

Але яка хімія! Як усе сполучається! Правда, ці сполуки ще невиразні, та вже видно, що існує СХИЛЬНІСТЬ у цьому напрямку! Подумати тільки, я не знав, що робити з тим Скузяком, а тепер він сам влазить сюди зі своїм НОЖЕМ. Але обережно! Не злякаймо! Не треба форсувати… Не треба нав'язуватися, плиньмо за потоком подій, наче ми ні при чому, вишукуймо тільки кожну можливість, аби наблизитися до нашої мети.

Треба взяти участь у цій підпільній акції Гіпа. Не показуючи, що наша підпільна акція — зовсім інша. Поводьтеся так, ніби вас дуже хвилює патріотична боротьба, дії АК, дилема Польща-Німеччина, ніби про це йдеться… тоді як насправді йдеться про те, щоб

ГЕНЬКА З КАРОЛЕМ!

Але цього не можна показувати! Не можна зізнаватися нікому. Ані мур-мур! Нікому. Навіть самим собі. Не можна цього підсовувати, пропонувати. Тихо! Хай усе робиться саме…

Нам треба відваги й упертості, бо ми мусимо мовчки наполягати на своєму, хай навіть це виглядає, як хтиве свинство. Свинство перестає бути свинством, якщо на ньому наполягатимемо! Ми мусимо йти вперед, бо якщо здрейфимо, то втонемо у свинстві. Не давайте себе збити, не зраджуйте справи! Дороги назад нема!

Моє вам шанування. Спаліть це.»

«Спаліть це» — наказував він мені. Але вже було написане: «йдеться про те, щоб ГЕНЬКА З КАРОЛЕМ»… Для кого це призначалося? Для мене? Чи для Неї, для Природи?

Хтось постукав.

— Прошу!

Зайшов Вацлав.

— Чи можу я з вами порозмовляти?

Я запропонував йому свого стільця, він сів. Я сів на ліжку.

— Я страшенно перепрошую, розумію, що ви дуже стомилися. Але саме тепер я впевнився, що не зможу заплющити очей, не порозмовлявши з вами. Не так, як раніше. Цілком щиро. Сподіваюся, ви не ображатиметеся. Ви, мабуть, здогадуєтеся, про що піде мова. Про… про те, на острові.

— Я мало чим міг би вам…

— Знаю. Знаю. Вибачте, що перебив вас. Знаю, що ви нічого не знаєте. Але хочу знати, що ви про це думаєте. Я не можу дати собі ради з власними думками. Що ви думаєте про це? Що — думаєте?

— Я? Що я можу думати… Я тільки показав вам те, вважаючи своїм обо…