Розділ «Божа жертва»

— Він був мертвий! — заверещав хлопець-плаксій, коли полум’я лизнуло йому ноги. — Ми знайшли його мертвим… благаю… так хотілося їсти…

Вогонь доповз йому до яєць. Коли запалало волосся навколо прутня, благання злилися у один довгий вереск, де вже не чути було слів.

Аша Грейджой відчула жовч у шлунку. На Залізних островах вона бачила, як жерці її власного племені перетинають горлянки робам і віддають їхні тіла морю, щоб ушанувати Потоплого Бога. То був похмурий, брутальний звичай… але не брутальніший за те, що коїлося перед її очима.

«Заплющ очі, — казала вона собі. — Затули вуха. Відвернися. Тобі не треба це бачити.»

Королевині люди тим часом співали якийсь псалом Ра-Гльорові, та за вереском Аша недочувала слів. Жар вогню бив їй у обличчя, але тіло трусила холодна пропасниця. Повітря загусло від диму і смороду смаленої плоті; одне з тіл ще смикалося у розжарених кайданах, що припинали його до палі.

Зрештою вереск припинився.

Не сказавши ані слова, король Станіс закрокував геть — мабуть, назад до усамітнення у своїй вежі. «До сторожового вогню, — здогадалася Аша, — шукати у полум’ї відповідей.» Арнольф Карстарк посунув був за ним, але пан Річард Горп узяв старого за плече і повернув у напрямку «довгого дому». Глядачі почали потроху розходитися, кожен до свого вогню і тієї жалюгідної вечері, яку міг знайти.

Клейтон Саж нечутно підкрався і став поруч.

— То що, залізній ступці до смаку видовисько?

Подих його смердів пивом і цибулею. «Очі в нього свинячі» — раптом подумала Аша. Та й доречно: на щиті й вапенроку Саж носив свиню з крилами. Він підсунув їй пику просто перед очі — хоч рахуй чорні цятки на носі — та прогарчав:

— Юрба буде ще більша, коли ти вихилятимешся отам на палі.

Лицар не помилявся. Вовки не плекали до неї любові. Аша була залізного роду і мала відповісти за злочини свого племені: за Калин-Коп і Жбир-у-Пущі, за Торгенів Закут, за століття наскоків на Каменястий Берег, за скоєне Теоном у Зимосічі.

— Ану пустіть мене, пане.

Щоразу як Саж заговорював до неї, Аша аж волала подумки по свої топірці. Танок пальців вона танцювала незгірш найкращих вояків на островах — і на доказ мала на руках усі десять пальців. «Якби ж станцювати з оцим.» Деяким чоловікам пасувала борода, іншим — вуса; до обличчя пана Клейтона просилася сокира межи очі. Але тут Аша жодної не мала і тому лише спробувати викрутитися. Пан Клейтон схопив її міцніше; пальці в рукавицях увіп’ялися у плечі, наче залізні пазурі.

— Панна попрохала відпустити її, — забурчала Аля Мормонт. — Вам, пане, буде незле послухатися. Панна Аша тут не для вогнища.

— Та куди вона дінеться! — пирхнув Саж. — Скільки серед нас гуляти цій невірній посіпаці морського гемона?!

Але Ашині плечі пустив — нікому-бо не кортіло сваритися з Ведмедицею без зайвої потреби.

Саме цієї миті з’явився пан Юстин Масей.

— Король має інші наміри щодо своєї коштовної здобичі, — мовив він, привітно і легковажно всміхаючись. Щоки йому червоніли з холоду.

— Король? Чи ти? — презирливо пирхнув Саж. — Крути-верти, Масею, а нічого не викрутиш. Від вогню їй не врятуватися, бо вона має королівську кров. Червона жінка сказала: в королівській крові є сила. Сила, що тішить нашого Господа.