Розділ «Хайме»

Настала черга Титоса Чорноліса посміхнутися.

Хайме склав докупи руки, вклавши золоті пальці в долоню з плоті.

— Напевне, час нам обговорити умови.

— Отже, час мені ставати на коліна?

— Якщо ваша ласка. Або просто сказати людям, що ви на них стали.

Князь Чорноліс залишився у кріслі. Невдовзі вони досягли згоди з найголовнішого: визнання провини, присяги на вірність, пробачення, грошового стягнення золотом та сріблом, яке мало бути виплачене престолові.

— Які землі ви хочете забрати? — спитав князь Титос. Коли Хайме передав йому мапу, він кинув лише один погляд і реготнув. — Авжеж! Перевертень хоче свою винагороду.

— Хоче. Але матиме меншу, ніж сподівався, бо й прислужився меншою службою. Які з цих земель ви погоджуєтеся віддати?

Князь Титос поміркував хвилинку і відповів:

— Дрівопліт, Самострільний Гребінь та Горбик.

— Руїну, гребінь гори та кілька халуп? Годі вам, пане князю. Маєте ж ви якось постраждати за зраду корони. Бракен захоче принаймні один з млинів.

Млини були коштовним джерелом податків — пан, що володів млином, отримував десятину з усього зерна, яке на ньому змелювалося.

— Хай буде Княж-Млин. А Мелен-Млин — наш.

— І ще одне село. Наприклад, Курганівку?

— Під каменями в Курганівці лежать мої пращури. — Чорноліс знову зиркнув на мапу. — Віддайте йому Бортянку з пасіками. Хай на меді нагулює сало і псує собі зуби.

— Отже, домовлено. Лишилася одна річ.

— Заручник.

— Саме так, пане князю. Здається, ви маєте доньку.

— Бетанію. — Князя Чорноліса наче по голові приголомшили. — Також двох братів і сестру. Двійко овдовілих тіток. Небожів, небог, нерідних братів. Я гадав, ви погодитеся…

— Заручник має бути дитям вашої плоті.