Розділ «Королівська здобич»

Пан Юстин зачвалував далі, а вона чомусь пригадала, коли востаннє бачила матір — на острові Харло, у Десятивеж’ї. У материній опочивальні тьмяно блимала свічка; велике різьблене ліжко під запиленим навісом було порожнє. Пані Аланіс сиділа коло вікна, видивляючись кудись за море.

— Ти привезла мого синочка? — спитала вона, тремтячи вустами.

— Теон не зміг приїхати, — відповіла Аша, дивлячись згори на нещасну руїну жінки, що подарувала їй життя. Жінки, що втратила двох синів, а третього…

«Кожен із вас отримає шматочок принца.»

Хай що станеться, коли при Зимосічі почнеться битва — Аша Грейджой не думала, що її братові вдасться вижити. «Теон Перевертень, Теон Зрадник. Навіть Ведмедиця хоче бачити його голову на шпичці.»

— Маєш братів? — знічев’я запитала Аша свою наглядачку.

— Сестер, — буркотливо, як завжди, відповіла Алісана Мормонт. — П’ятеро нас було. Усі дівчатка. Ліанна сидить на Ведмежому. Ліра та Джорі — з матір’ю. Дасію вбили.

— На Червоному Весіллі?

— Еге ж.

Алісана якусь хвилину роздивлялася Ашине обличчя.

— А я маю сина. Йому два рочки. Доньці — дев’ять.

— Раненько ти почала.

— Навіть зарано. Та все ж краще, ніж запізно.

«Це вона мені докинула, — подумала Аша. — Та нехай.»

— То й чоловіка маєш?

— Ні. Мої діти — від ведмедя, — посміхнулася Алісана. Зуби вона мала дещо кривуваті, але посмішкою причаровувала. — Жінки Мормонтів — перевертні. Ми міняємо шкури. Обертаємося на ведмедиць і знаходимо собі пару в лісі. Це всі знають.

Аша відповіла власною посмішкою.

— Всі знають, що жінки Мормонтів — неабиякі бійці.

Посмішка Алісани зникла з обличчя.

— Такими нас зробили ви. На Ведмежому острові кожен вчиться змалку боятися кракенів, що виходять з моря.