Розділ «Сторож»

— Бережи нас, Седмице, — прошепотіла Тієна. — Тристана? За що?!

— Те бабисько, мабуть, конче збожеволіло, — мовила Обара. — Він же ще хлопчик!

— Нечувана мерзота! — додала панна Нім. — Я б ніколи не повірила, що на таке здатен лицар Королегвардії.

— Вони присягаються коритися наказам, от як сотник моєї варти, — мовив великий князь. — Я теж плекав сумніви, та ви самі бачили, як збентежився пан Балон, коли я схотів поїхати морем. Адже корабель зруйнував би задум королеви.

Обара потемніла обличчям.

— Поверніть мені списа, дядьку. Серсея прислала нам голову? Ми повернемо їй віз голів!

Великий князь Доран здійняв руку. Кісточки її були темні, як вишні, і мало не такі ж завбільшки.

— Пан Балон є гостем під моїм дахом. Він куштував від мого хліба та солі. Я не дозволю чинити йому шкоду. Ні, ми поїдемо до Водограйних Садів, там вислухаємо розповідь Мирцели і надішлемо крука його королеві. Дівчинка попрохає вистежити і спіймати людину, яка її поранила. Якщо я розсудив правильно, Лебедин — не з тих лицарів, що зможуть відмовити. Тоді ти, Обаро, повезеш його до Горіскиту, щоб запопасти Темну Зорю в його лігві. Дорнові ще не настав час відкрито кинути виклик Залізному Престолу, тож ми мусимо повернути Мирцелу матері. Але я з нею не поїду. Це доручення ляже на тебе, Німеріє. Ланістерам це не сподобається — так само, як не сподобалося, коли я надіслав їм Оберина. Але відмовити вони не насміляться. Нам потрібен голос у їхній раді та вухо при їхньому дворі. Але стережися, бо Король-Берег — то зміїне кубло.

Панна Нім посміхнулася.

— Ви ж знаєте, дядечку — змії мені до смаку.

— А що робити мені? — запитала Тієна.

— Твоя мати була септою. Колись Оберин розповів, що вона читала тобі з «Семикутної зірки» ще в колисці. Ти теж поїдеш до Король-Берега, але на інший пагорб. Відродилися Мечі та Зірки, і новий верховний септон вже не та лялька на мотузочках, якими були його попередники. Спробуй наблизитися до нього.

— Чом би й ні? Біле мені пасує. Я в ньому виглядаю такою… чистою.

— От і добре, — мовив великий князь, — добре.

Він завагався.

— Якщо… якщо найближчим часом стануться певні події, я надішлю кожній з вас звістку. Бо у грі престолів усе швидко міняється.

— Я знаю — ви не зрадите наших сподівань, сестрички. — Аріана підійшла до кожної по черзі, узяла за руки, легенько поцілувала у вуста. — Обара, люта войовнице. Німерія, найрідніша сестричко. Тієна, мила та лагідна. Люблю вас усіх. Хай буде з вами сонце Дорну.

— Несхилені, нескорені, незламні, — разом вимовили Піщані Змійки.

Коли її сестри у перших пішли, князівна Аріана лишилася при батькові. Лишився і Арео Гота — бо тут було його місце.

— Вони доньки свого батька, — зауважив великий князь.