Розділ «Тиріон»

Гриби у маслі виблискували у світлі ліхтарів, темні та звабливі.

— Жаги до смерті я не маю, можу присягнутися. А маю…

Голос його непевно стишився. «Що я, власне, маю? Життя попереду? Незавершені труди? Дітей, яких треба виростити? Володіння, щоб у них правити? Жінку, щоб кохати?»

— Ви не маєте нічого, — закінчив за нього магістрат Іліріо, — та ми це можемо змінити.

Він висмикнув гриб з масла, кинув до рота і з насолодою прожував.

— Смакота!

— Отже, гриби не отруйні. — Тиріон почувався роздратованим.

— Авжеж ні. Навіщо мені бажати вам зла? — Магістрат з’їв іще грибочок. — Ми маємо якось показати довіру одне до одного. А почнемо з вечері.

Він знову ляснув долонями.

— Попереду на нас чекає велика праця. Мій малий друг має підкріпити свої сили.

Стольники внесли чаплю, набиту смоквами, телячі січеники, тушені з мигдалевим молоком, оселедця з вершками, цукрову цибулю, гидкі на запах сири, тарелі равликів та солодкого м’яса, чорного лебедя у пір’ї. Від лебедя Тиріон відмовився, бо згадав вечерю в сестри. Але чаплею та оселедцем пригостився, а до них з’їв кілька солодких цибулин. Чашники хутко наповнювали його келиха щоразу, як той порожнів.

— А ви чимало п’єте вина, як на такого невеличкого чоловічка.

— Убивати родичів — виснажлива справа. Аж горлянка всихає.

Очі гладуна заблищали, наче самоцвіти на його пальцях.

— На Вестеросі є люди, які вважають, що вбивство старого князя Ланістера — то був добрий початок корисної справи.

— Хай не кажуть цього при моїй сестрі, бо незчуються, що язика втратять. — Карлик розірвав навпіл паляницю хліба. — Та й ви обережніше, магістрате, просторікуйте про мою сім’ю. Хай я вбив трохи родичів, але все ж лишаюся левом.

Володаря сирів це, здавалося, розважило аж до нестями. Він ляпнув себе по тлустому стегні й зауважив:

— Усі ви, вестеросці, геть однакові. Намалюєте собі на шовковій латці якогось звіра — і ось ви вже раптом леви, дракони або беркути. Я можу відвести вас, мій малий друже, до справжнього лева — князь міста тримає одного у своєму звіринці. Хочете до його клітки, щоб удвох веселіше було?

Тиріон мусив подумки визнати, що панство Семицарства таки занадто переймається своїми гербовими знаками.

— Ну гаразд, — погодився він. — Ланістер не означає неодмінно лев. Та все ж я син свого батька, і Хайме з Серсеєю — то моя законна здобич.