Розділ «Даянерис»

— Юнкай поновить торгівлю невільниками, як було раніше. Астапор відбудують як невільницьке місто. Ви не втручатиметеся.

— Юнкай поновив торгівлю невільниками, коли я ще на десять верст від міста не відійшла. Чи повернула я назад? Цар Клеон благав допомогти йому проти них. Я лишилася глухою до його благань. Я не хочу війни з Юнкаєм! Скільки разів мені ще казати? Яких ще обіцянок їм треба?

— Е, царице, саме тут виникла певна притичина, — мовив Гіздахр зо’Лорак. — Сором казати, але юнкайці не мають віри вашим обіцянкам. Напосідають на одне: мовляв, ваші дракони підпалили їм якогось посла.

— Йому підпалили самий лише токар! — презирливо скривилася Дані.

— Хай там як, але вони вам тепер не вірять. І люди з Нового Гісу — так само. Слова — то вітер, як ви самі полюбляєте казати. Жодні ваші слова не вбережуть миру в Меєрині. Ваші вороги вимагають справ. Хочуть побачити наше весілля, моє вінчання на царство і наше спільне владарювання.

Дані знову наповнила келих гостя, палко бажаючи вивернути йому глека на голову, аби лише загасити ту недбало-пихату посмішку.

— Хочуть шлюбу чи криваву згубу. Весілля або війну. Отакий я маю вибір?

— Я бачу лише один вибір, ваша преосяйносте. Прокажімо обітниці перед богами Гісу — і розбудуймо разом новий Меєрин.

Цариця саме добирала слова для відповіді, коли почула позаду кроки. «Частування принесли» — подумала вона. Кухарі обіцяли подати улюблену Гіздахрову страву — печеного в меді собаку, набитого чорносливом та перцями. Але озирнувшись, Дані побачила пана Барістана, свіжоскупаного, вдягненого у білий стрій, з мечем при боці.

— Ваша милосте, — вклонився він, — сором вас турбувати, але я подумав, ви захочете дізнатися негайно. «Буревісники» повернулися до міста зі звістками про ворога. Юнкайці йдуть на нас, як ми й боялися.

Шляхетними рисами обличчя Гіздахра зо’Лорака промайнула дратівлива тінь.

— Цариця зізволить вечеряти. Сердюки можуть почекати.

Пан Барістан на його слова і оком не змигнув.

— Я попрохав пана Дааріо скласти звіт мені, за наказом вашої милості. Але він засміявся і сказав, що нашкрябав би звіт власною кров’ю, якби ваша милість надіслали маленьку драгоманку показати йому, як пишуться літери.

— Кров’ю?! — скрикнула Дані з переляку. — Це такий жарт? Ні, не кажіть нічого, я маю сама його побачити.

Зрештою, вона була юною дівчиною, самотньою і наляканою. А юні дівчата бувають перемінливі у думках та намірах.

— Зберіть усю мою старшину. Гіздахре, ви маєте мені пробачити.

— Меєрин понад усе, — тепло і дружньо посміхнувся Гіздахр. — Ми ще матимемо інший вечір. І тисячу інших ночей.

— Пан Барістан вас проведе.

Дані поспіхом вибігла геть, скликаючи покоївок. Не вітатиме ж вона своїх воєвод у токарі! Нарешті вона обрала одну сукню з десятку переміряних, але відмовилася від вінця, принесеного Джихікі.