Розділ «Давос»

— Ми всі чули, що ти сказала! — відповіла старша дівчина, її сестра. — Дитячу дурість! Не смій плескати поганим язиком про наших друзів Фреїв. Один з них скоро стане твоїм паном і чоловіком.

— Ні! — вигукнула дівчина, заперечливо струшуючи головою. — Ніколи! Нізащо! Вони вбили короля!

Князь Виман побуряковів.

— Де ж пак! Коли настане призначений день, ти прокажеш весільні обітниці, бо інакше підеш у сестри-мовчальниці й більше не вимовиш ані слова!

Бідолашну дівчинку наче вдарили.

— Дідусю, благаю вас!…

— Тихо, дитино, — мовила пані Леона. — Ти чула волю пана діда. Мовчи! Ти нічого про це не знаєш.

— Я знаю про обітницю! — наполягала дівчина. — Маестре Теоморе, скажіть їм! За тисячу років перед Завоюванням було складено обітницю. У Вовчому Лігві перед старими богами та новими проголосили священні присяги. Коли нас зусібіч обсідали біди, коли ми не мали жодного друга і союзника, коли нас вигнали, наче собак, з власної домівки, погрожуючи відняти життя — тоді вовки прихистили нас, нагодували і вберегли від ворогів. Це місто побудоване на землі, подарованій ними! А у відповідь ми присягнулися, що завжди лишимося їхніми вірними слугами. Слугами Старків!

Маестер поперебирав пальцями ланцюг на шиї.

— Так, урочисті присяги були складені Старкам зимосіцьким. Але Зимосіч розорено, а дім Старк загинув.

— Бо їх усіх свавільно винищили!

Заговорив інший Фрей.

— Князю Вимане, чи можна мені?…

Виман Мандерлі кивнув головою.

— Раегаре. Ми завжди раді чути ваші шляхетні поради.

Раегар Фрей відповів на милість князя уклоном. Він мав років тридцять віку, похилі плечі, опукле черевце, вбраний був у багатий жупан м’якої ягнячої вовни, облямований срібнотканим альтембасом. Кунтуш він мав такий самий срібнотканий, підбитий білкою та застебнутий при горлі пряжкою в подобі двох башт.

— Панно Віло, — мовив він до зеленокосої дівчини. — Вірність є великою чеснотою. Сподіваюся, ви так само берегтимете вірність Малому Вальдеру, коли вас поєднають у шлюбі. Щодо Старків… їхній дім вимер лише у чоловіках. Сини князя Едарда загинули, але доньки живі. Молодша зараз їде на північ, щоб одружитися з відважним Рамзаєм Болтоном.

— Рамзаєм Сніговієм! — зухвало виправила Віла Мандерлі.

— Воля ваша. Хай яким є його ім’я, скоро він побереться з Ар’єю Старк. Якщо ви бажаєте дотриматися присяг і обітниць, подаруйте йому свою вірність — бо саме він стане князем на Зимосічі та вашим зверхнім володарем.

— Ніколи він не буде мені володарем! Він змусив пані Роголіс до шлюбу, а потім зачинив її у підземеллі, де вона з голоду погризла собі пальці!